Незалежного суду не існуватиме без поваги громадян до його незалежного статусу

Усі ідеї з реформування судової системи влади, що обговорюються серед громадськості сьогодні, ненові. Напрямки реформ очевидні, вони висловлювалися багатьма представниками судової влади, в т.ч. і автором цієї статті публічно і не раз. Треба лише мати силу нарешті їх впровадити, щоб створити в Україні суд, опираючись на потреби людини, яка шукає захисту та відновлення порушеного права.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Чого очікує від реформування судової системи громадяни? Очевидно, що суд має стати відкритим для громадськості, справедливим та неупередженим, прозорим і зрозумілим для всіх. Але незалежного суду не існуватиме без поваги громадян до його незалежного статусу. Тому вважаю, що на важкому шляху відновлення суспільної довіри до судової влади важливим має стати суспільний договір із громадськістю про повагу до беззаперечних принципів, на яких ґрунтується незалежне судочинство, а саме: поваги до судового рішення, уникнення будь-якого незаконного впливу на суд, поваги до закону, впровадження в українське судочинство принципу справедливості, найбільш співзвучне якому поняття верховенство права – орієнтація суду швидше на дух, а не на букву закону.

Залучення громадськості до участі у адмініструванні судової системи чи здійсненні правосуддя сьогодні є не просто необхідністю, а й викликом часу. Останні події в суспільстві сформували вагомий чинник проведення системних, докорінних змін у відносинах суду і громадськості. Разом із судовою реформою змін потребує і правосвідомість особи, яка звертається до суду або оцінює його роботу. Це та сфера, яку неможливо врегулювати нормативними актами або встановленими законом процедурами, але можливо виховати через відкритість судової системи, довіри до суду.

Зрозуміло, що доступна громадянинові судова система має бути простою і зрозумілою кожному. Саме тому видається об’єктивно правильним повернення до більш простої триланкової системи судів, у якій будуть створені, відповідно до територіального устрою держави, суди першої інстанції – районні, міські, міськрайонні, та обласні апеляційні суди з відповідними спеціалізованими палатами. А роль касаційної інстанції виконуватиме Верховний Суд України. Варто прагматично підійти до реформування судової системи і відійти від принципу спеціалізації судів, створивши при цьому спеціалізацію самих суддів. Слід розглянути також можливість заснування міжрайонних (окружних) судів у малонаселених регіонах.

В умовах суспільної потреби в децентралізації життєво важливо не обминути місцеві громади у їх прагненні до справедливого суду. Йдеться не про повернення місцевих суддів під залежність місцевої влади, коли керівники різного рівня на місцях могли мати «ручний» суд і через місцеві вибори суддів впливали на його формування. Йдеться про участь місцевих громад в обговоренні кандидатів на посади суддів, участь місцевих жителів у здійсненні правосуддя. Громади повинні отримати право делегувати до складу судів першої інстанції народних засідателів, які разом з професійними суддями розглядатимуть судові справи, що мають значний суспільний резонанс чи потребують особливого підходу – наприклад, справи щодо злочинів, за які передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, про злочини, вчинені неповнолітніми, або так звані сімейні справи з питань материнства та дитинства, батьківства тощо.

У ч.4 ст.124 Конституції України передбачено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Але з 1996 р. і по сьогодні ми не створили повноцінного суду присяжних – суду, який забезпечує більш значну участь народу у здійсненні правосуддя, робить його більш відкритими і гласним.

Беручи участь у конференціях, круглих столах разом з експертами Ради Європи та Євросоюзу, я неодноразово стикався з європейськими показниками незалежності судової влади, не останнє місце серед яких займає показник співвідношення кількості виправдувальних і обвинувальних вироків. Як не дивно це звучить, але кожен виправдувальний вирок – це ознака самостійності судової влади, яка може протистояти впливовій правоохоронній системі (прокуратурі, МВС, СБУ) при прийнятті законного, справедливого та виваженого судового рішення. У 2013 р. 368 виправдувальних вироків були винесені за старим КПК, а за новим КПК – лише 64. Це – 1,5% від 23818 обвинувальних вироків за старим Кодексом та 0,13% від 46241 обвинувальних вироків за новим.

На жаль, сьогодні в силу певних традицій у свідомості суддів продовжує жити радянська система оцінки доказів, коли при недостатній кількості обвинувальних доказів суддя вимушений переборювати свої вагання і «знаходити» винність підсудного. У цьому відношенні інститут присяжних є не тільки більш демократичним, ніж професійний суд, а й більш незалежним. Свого часу відомий адвокат А.Ф. Коні писав, що «навряд чи скоро людство придумає форму суду, яка буде спроможна із переконливим успіхом замінити суд присяжних».

Як свідчить судова практика більшості країн, у яких був запроваджений суд присяжних, кількість виправдувальних вироків поряд із кількістю обвинувальних значно збільшується. Суд присяжних додає пряме народне волевиявлення у сухий правозастосовний процес, який стає більш людяним, а отже, і більш справедливим. При цьому судове рішення, за висловом головного ідеолога суду присяжних у Російській імперії С.І. Зарудного, «починає викликати загальну довіру, а довіра забезпечує спокій у державі та стабільність рішень судів».

У вироку присяжних поєднується, з одного боку, воля державних органів, на які покладено функцію забезпечення соціальної стабільності, а з іншого – рівень правової культури народу, його правосвідомість. Чи не це сьогодні потрібно нашому через край збудженому суспільству?

На моє глибоке переконання як судді з більш ніж 20-річним досвідом, найширша участь громади під час формування суддівського корпусу у складі відповідних державних органів, відкритість і доступність суду, участь самих громадян у здійсненні правосуддя та громадській контроль і моніторинг рівня довіри до суду здатні зрушити цей «закостенілий пласт» сформованої ще в радянські часи недовіри до суду серед суспільства.

Слід серйозно подумати над тим, аби кар’єра судді не залежала від політиків. Саме тому вважаю за доцільне на державному рівні піти на виключний крок – передати питання добору, призначення, звільнення і відповідальності суддів, надання згоди на арешт чи відсторонення від посади виключно Вищій раді юстиції. Слід, нарешті, повною мірою виконати рекомендації Венеціанської комісії щодо створення Вищої ради юстиції як єдиного органу суддівського управління, що працюватиме на постійній основі, і склад якого формуватимуть судді, обрані самими суддями, та представники громадськості, що уособлять громадський контроль за діяльністю судової влади. У складі трьох комісій (дисциплінарної, з питань добору та з питань кар’єри суддів) вона зможе у повні мірі реалізувати державну політику у сфері формування високопрофесійного суддівського корпусу.

Вважаю за доцільне, аби до складу Вищої ради юстиції входили 20 осіб, з них 12 були суддями. Суддівство має делегувати до складу ВРЮ 3 представників від пленуму Верховного Суду України та 9 (5 суддів місцевих судів та 4 судді апеляційних судів) – від з’їзду суддів України. Три цьому, на мою думку, варто частково залишити змішаний склад Вищої ради юстиції, аби представники громадськості вберегли суддівський корпус від корпоративізму. У складі ВРЮ мають бути представники юридичної науки – 2 особи, призначені з’їздом юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, адвокатури – 2 особи, призначені з’їздом адвокатів України, громадськості – 4 особи, призначені Президентом України з числа відомих правозахисників, причому навіть не обов’язково з юридичною освітою.

Вважаю, що право обирати кращих представників громадськості слід делегувати Президенту держави. Він може призначати членів Вищої ради юстиції із списку 10 чи 20 осіб, сформованого правозахисними організаціями на підставі рейтингового голосування. Тоді відомі не тільки на теренах України, а й визнані у світі фахівці змогли б додати відкритості і «європейськості» органу формування суддівського корпусу.

І врешті-решт, держава повинна підтримати суддів у налагодженні рівноправної співпраці з суспільством. Діяльність судів і суддів, судової влади з одного боку і потреби громадян щодо доступності та довіри до правосуддя з іншого мають стати пріоритетом суспільного діалогу. Вирішення цієї складної проблеми можливе декількома шляхами.

По-перше, держава повинна запровадити обов’язкове та регулярне проведення незалежного методологічного оцінювання рівня довіри та доступності громадян до суду через опитування учасників судового розгляду для постійного оперативного реагування держави в цілому та окремих судів на суспільні очікування щодо діяльності суду. Від цього залежить, зокрема, вчасна реакція на проблеми доступності правосуддя. І у цьому державі готові допомогти численні громадські організації. Питання лише в тому, наскільки влада готова оперативно та якісно реагувати на запити громадян.

По-друге, саме держава повинна взяти на себе ініціативу із забезпечення належних умов перебування громадян у судах під час їх участі у судових процесах: облаштування достатньої кількості місць очікування, автоматизованого прийому платежів (судового збору, штрафів, застави тощо), створення вільного доступу до туалетів, води, гардеробів, облаштування стоянок, під’їздів до судів, розміщення вказівників тощо, а також із вдосконалення просвітницької роботи в судах щодо судових процедур та процесуальних документів. У судах мають бути відкриті інформаційні центри допомоги громадянам з вільним доступом до законодавчої бази, зразків процесуальних документів, де можна ознайомитися з особливостями судових процедур і отримати потрібну консультацію.

По-третє, необхідно відкрити зали судових засідань для громадян і ЗМІ, тобто створити в судах належні умови для забезпечення вільного доступу громадян до суду, залів судових засідань, де відбуваються публічні судові слухання.

Суд і судді повинні усвідомити, що створені для обслуговування потреб громадян. Суд має стати людиноорієнтованим.