26 серпня на «Українській правді» з’явилася дуже цікава публікація – «Бюрократична поема про ремонт підчас АТО». Цікавість її обумовлена не фаховістю та ґрунтовністю викладення матеріалу, а яскравою заангажованістю та замовністю. На підставі аналізу двох вузьких проблем (доступу до публічної інформації та фінансування ремонту будівлі Донецького апеляційного адміністративного суду в Краматорську) автор намагається підвести під грунтовні та загальні висновки щодо роботи цього суду та діяльності його голови. Метою цієї поеми є – вилити бруд на діяльність Донецької адмінапеляції в Краматорську, а ще більш відверто очорнити безпосередньо голову суду – Раїсу Федорівну Ханову. Відверто кажучи, поетеса із Лесі Ганжі вийшла «така собі» (навіть враховуючи режим «білого стиху»). Здається, своєї мети авторка не досягла. По-перше, до таких яскравих постатей як Раїса Федорівна бруд не прилипає. По-друге, будь-яка виважена та грунтовна аргументація авторських позицій відсутня. Її замінено на пусті гасла та дешеві обвинувачення. Мабуть, це вимога сучасності – судження, висновки осіб, які не мають не те що фахових поглядів, але і примітивного уявлення про побудову та організацію діяльності судової системи. На жаль, на революційній хвилі Майдану виплило багато сміття, яке і намагається запровадити критерії об’єктивної доцільності революційних перебудов.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У мене було хибне уявлення про те що редакція зацікавлена в виваженому, об’єктивному викладенні матеріалу, формуванні конструктивного погляду на явища. Саме з цією метою я намагався реалізувати спроби розмістити цей матеріал саме на УП. Але виявилося, що цей ресурс не зацікавлений в об’єктивності, а його орієнтиром є дешевий популізм та не фахова заангажованість. На щастя є і дійсно незаангажовані, об’єктивні видання – «Юридична газета».
Зрозуміло, що не всі для того щоб аналізувати суддівське життя мають бути суддями. Але хоча б здогадуватися про що в цій царині має йтися, вони повинні. Я не хочу зупинятися на власних оцінках фігурантів. Вважаю за доцільне послатися на окремі коментарі, які розміщені на УП (зовсім не з метою реклами цього ресурсу): «Питання до редакції. Зрозуміло, що є сенс надавати висловити власну думку будь-кому. Але коли йдеться про більш-менш фахову площину явища, хотілося б чути думки осіб які хоч що-небудь розуміють в тому про що мають намір висловлювати судження. В статті осередок обвинувачень складається із трьох осіб. Андрій Романенко – громадський активіст, головний редактор «Новости Краматорска». Судячи із змісту його сайту тема статті та аналіз цього питання для нього випадкова. Принциповим напрямком його спеціалізації можна вважати службу знайомств та складання гороскопів, дослідження розміру чоловічих генеталій, як принципової риси в розмежуванні українців та росіян, про що йдеться на його сайті»; «Олександр Бурмагін – медіа-юрист Інституту Розвитку Регіональної Преси. Хотілося б уточнити: по-перше, медіа-юрист, це теж саме, що юрист – дантист; по-друге, Інститут Розвитку Регіональної Преси – це заклад при місцевому ЖЕКу чи пивному барі на розі двох вулиць? Леся Ганжа – журналіст, яка може писати про що завгодно, взагалі не усвідомлюючи змісту питання. Звідси висновок: а судді хто?! Як можна надавати можливість щось доводити особам, які не розуміють про що йдеться…». Навряд чи має сенс щось додавати, але дивлячись на подібні підходи я і не здогадувався про таку кількість «шариковых» та «швондеров».
Рівень та аргументи вищенаведеної бюрократичної поеми знищують сподівання щодо якоїсь конструктивної полеміки. Східна мудрість визначає абсолютно послідовне реагування на такі «творіння»: «Ти сказав раз – я повірив, ти сказав двічі – я засумнівався, ти сказав тричі – я перестав вірити». Саме тому я скажу лише раз.
Я не збираюсь аналізувати маячню, що наведена, а спробую зважити негативні та позитивні обставини та оцінки сьогоднішньої діяльності Донецької адмінапеляції.
Негативні:
1) не виключаю порушення процедури надання відповідей на запити в межах норм закону України «Про доступ до публічної інформації» (щодо змісту цього Закону – окрема пісня). Із змісту розміщеної на УП статті неможна дійти висновку – відповідно до яких законодавчих вимог було надано такий запит, у які терміни і т.д. До того ж, якщо це інформація публічна, що обумовлює вільний доступ до неї – навіщо її витребувати;
Позитивні:
1) Адміністративні суди на українському Донбасі існують. Я більш детально вже писав про це раніше в різних ресурсах (https://www.facebook.com/mykola.kucheryavenko/posts/1502073263415820 ; https://www.facebook.com/mykola.kucheryavenko/posts/1500830110206802). За Раїсою Федорівною переїхали до Краматорська фактично всі судді Донецької адмінапеляції, за виключенням одного. Саме завдяки їй склалася працездатна система судів першої та другої інстанції на території Донбасу, яка підконтрольна Україні.
2) Ніхто ніколи не писав як Ханова перевозила суд із Донецька; як вивозила архіви, печатки; як було організовано бомбосховище в суді Донецьку та запаси питної води, ліхтарів і т.д. (до речі, одним із головних критеріїв при виборі із декількох будівель для суду, які були запропоновані Раїсі Федорівні в Краматорську, була можливість побудови бомбосховища); як судді залишались вночі там, бо йти по домівках було небезпечно; як судді в найбільш небезпечні моменти привозили сюди родини; як спілкувалася із сепаратистами, які прийшли «анексовувати» будівлю суду в Донецьку; як після перемовин з ними по ній стріляли та травмували. Шановні тролі, ви хочете об’єктивності, або відпрацьовуєте проплачену односпрямованість - виключно негативну? Безперечно друге.
3) На жаль, в жодній публікації ніколи не зверталася увага на «підрозстрільне» рішення (за «законами» російсько-сепаратистського Мордору), яке було винесено цими суддями на чолі з Хановою. Йдеться про заборону проведення референдуму щодо утворення ДНР, яке було винесено на території ДНР. Якщо рішення першої інстанції будувалося на формальних ознаках, то рішення апеляційної інстанції – за змістом. (Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року по справі № 805/2928/14 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/39277014; Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року по справі № 805/3584/14 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/42539304).
4) В вищенаведеній публікації дуже іронічно торкаються питання перетинання суддями лінії розмежування, блок-постів. І в цьому сенсі ставиться під сумнів збереження конфіденційності щодо відомостей про робітників суду, які можуть потрапити до сепаратистів. На жаль, такі факти були. Одного разу Раїсі Федорівні вдалося врятувати людину, яку затримали та кинули до підвалу. Одного разу, на жаль, ні (дуже запізно вона узнала про таке затримання).
5) 10 лютого 2015 року обстріл Краматорська «Градами». Під час звичайного робочого дня одна із ракет влучила в будинок поруч з судом. Суд було нашпиговано осколками, повилітали шибки. На щастя люди залишились в живих. Робота не припинялася ні на хвилину. І знов ремонт. А чого про це ви не пишете?
6) Ремонт та облаштування суду за вул. Марата, 15 – одна із головних докор, начебто це є намагання створити комфортні та елітні умови виключно для суддів. Але пробачте, користувачами та учасниками судових процедур є громадяни України і відремонтований, зручний суд – це, перш за все, те що робиться для таких громадян. «До того, як будівлю по вулиці Марата, 15, у Краматорську віддали суду, тут була дитяча школа мистецтв з великим двором» (Л. Ганжа). Дійсно, двір був великий, але чомусь забулося, що на цьому дворі було стихійне сміттєзвалище, яке було знищено саме при реконструкції будинку та ремонту суду і школи. Ностальгію авторки щодо скуплення сміття складно зрозуміти.
7) Благоустрій території навколо суду. Поява бесідки, насадження квітів перетворили цей осередок в традиційне місце відпочинку мешканців навколишніх будівель. Так, сміття за собою вони не завжди прибирають – і це знов те, за чим стежать технічні працівники суду. Скажіть, будь-ласка, Ви багато бачили голів апеляційних адміністративних судів із лопатою, шваброю, ганчіркою, які вимивають підлогу власного суду. Якщо хочете подивитись – будь-ласка, Раїса Федорівна! Під час ремонту суду, фактично, кожної суботи всі працівники (і судді!) виходили на прибирання. Особлива гордість Ханової – власноруч посаджені навколо суду близько 150 кущів троянд.
8) Витіснення художньої школи з цієї будівлі – ще одна теза дешевих обвинувачень. «Я не розумію, чому поки у будівлі була школа, то грошей на її ремонт не було, а щойно туди переїхав суд, гроші одразу ж знайшлися» (Л. Ганжа). Шановна поетеса, не поглинаючись у зміст цієї проблеми, яка безумовно дуже багатовекторна, все ж таки, мабуть це питання треба спрямувати до Києва, бо ні Ханова, ні збори суддів Донецької адмінапеляції на вирішення таких питань не впливають. Крім того, по-перше, школа і не займала всі поверхи цього будинку. По-друге, ремонт суду принципово вплинув і на діяльність художньої школи. Декілька прикладів: а) ніколи взимку не було в ній так тепло, як після ремонту суду; б) знищення звалища сміття біля школи та благоустрій дозволили більш фахово займатися етюдами. Раїса Федорівна, побачивши одного разу як дітки навесні та на почату літа коло школи, сидячи на бетонних плитах (дівчатка 10-12 років) малювали, умовила вивезти ці плити їх та завезти пні дерев, які не лише вписалися в цей краєвид, але і були більш безпечними для здоров’я.
9) 12 грудня 2014 року за ініціативою Раїси Федорівни та моєю було проведено на базі цього суду в Краматорську науково-практичну конференцію, в якій прийняли участь працівники всіх трьох адміністративних судів Донбасу та харківські науковці. Сидячи в президії, поруч з Раїсою Федорівною я бачив очі цих людей, я бачив реакцію на ковток чистого повітря – вони згадали як було за мирних часів. І досі я вдячний за ту можливість.
Я розумію, арифметичний підхід в співставленні позитиву і негативу не зовсім влучний. Але у мене виникає питання – кому вигідні публікації, на кшталт «Бюрократична поема про ремонт підчас АТО». В узагальненому вигляді – всім, хто не бажає, щоб Донбас був українським, всім хто намагається знищити законність рішень на території Донбасу, що підконтрольна Україні. В деталізованому вигляді в цьому зацікавлені:
- Росія;
- відверті та приховані сепаратисти;
- окремі особи, які намагаються зруйнувати адміністративні суди Донбасу;
- інші замовники (не виключаю й ситуації, в якій Раїса Федорівна відмовила комусь в прийнятті незаконного, неправосудного рішення – і перед нами примітивний засіб помсти).
Але в будь-якому разі подібні публікації не відображають державницьку, проукраїнську позицію щодо оцінки «судів на передовій», судів, які б’ються за незалежність України та поки що вистоюють.
P.S. В контексті всього вищевикладеного у мене виникла абсолютно логічна але несподівана думка, – чому до 24 серпня в Указі Президента України щодо нагороджених до Дня Незалежності відсутнє прізвище Ханової. Безумовно всі хто отримали нагороди – достойні особи. Але якщо виходити при нагородженні не лише із посад, а із обсягу зробленого в боротьбі за Незалежність України, то Раїса Федорівна, на мій погляд, має бути в першій десятці.