Проведений референдум в АР Крим і включення його на правах суб’єкта до Російської Федерації, а також «вимога РФ» щодо проведення федералізації всієї України відбулися на тлі прояву політичної волі українських громадян мати нову владу, провести вибори президента та отримати можливість громадянам здійснювати своє конституційне право на участь в управління державними і місцевими справами. Натомість офіційна позиція РФ будується на невизнанні легітимності новоствореної влади в Україні та твердому переконанні в «антиконституційному перевороті», пов’язаному з відстороненням від влади Президента В. Януковича.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Події в центрі столиці і по всій країні засвідчили, що українці більше не довіряють чинній владі й надалі не бажають миритися з посиленням її авторитарного впливу, що призвело до узурпації влади в державі та тотальної корупції, яка роз’їдає конституційний лад України. Така діяльність влади не відповідає ні конституційним вимогам щодо законності її дій, ні тривалим очікуваннями українського суспільства щодо європейського вибору країни. Ситуація особливо загострилася, коли суспільство було введене в оману чинною владою Президента В. Януковича, яка відмовилася підписати угоду про Асоціацію України з Європейським Союзом.
Рівень корупції в державі зазвичай показує різницю між юридичною і фактичною конституцією. В ідеальному варіанті, юридична конституція повинна відповідати фактичній конституції, тобто відповідати реально існуючим відносинам сил, про які ще говорив Ф. Лассаль. Йдеться про різні соціальні чинники і суспільні інтереси учасників правових відносин, що зумовлені дійсністю. Вони сприяють перетворенню правових норм із людської волі абстрактних вимог, що пред’являються, на конкретні дії. Вони фактично обмежують будь-яке посягання, а також визначають реальне життя всієї політичної системи та її історію. Іншими словами, йдеться про фактично існуючу організацію основ суспільного і державного устрою, передбаченого конституційним порядком. Поки це співвідношення сил є незмінним, уже самим фактом його існування вони забезпечують відповідний порядок у державі.