Популярні матеріали

14 вересня 2016, 18:00

Lex Sportiva

або щодо сутності спортивного права

Максим Ткалич
Максим Ткалич к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Запорізького національного університету

Сучасний спорт є особливою формою соціальної активності та окремою сферою суспільних відносин. Професійний спорт – це комерційний напрямок у спорті, що наразі перетворився на глобальну та максимально автономну індустрію. Безперечно, відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням спортивної діяльності, як і будь-які інші суспільні відносини, потребують свого позитивного врегулювання. Нормативне регулювання відносин у сфері спорту розпочалося вже на перших етапах розвиту людської цивілізації. Тисячі років тому люди змагалися між собою за різними напрямками спортивної активності, відповідно до певних правил, встановлених санкціонованих общиною, громадою тощо. Таким чином формувалося «звичаєве» спортивне право.

Історичний аспект

Нормативно-правове регулювання відносин у сфері спорту бере свій початок з кінця XIX століття. Саме в цей час у світі з’являються перші нормативно-правові акти, спрямовані на регламентацію окремих видів спорту (Бразилія, Іспанія, Аргентина). Отже, з кінця XIX – початку XX століття починається процес співіснування та часткового взаємопроникнення «звичаєвого» спортивного права, яке зараз називають «Lex sportiva», та національного писаного права. На сьогодні існує декілька позицій з приводу сутності таких понять як «Lex sportiva», спортивне право, міжнародне спортивне право, всесвітнє спортивне право, глобальне спортивне право тощо. Яким же чином зазначені терміни та відповідні категорії, які вони визначають, співвідносяться між собою?

Одразу слід зазначити, що для нашої країни наведені терміни є практично невідомими. Так, у вітчизняних правознавців не викликає сумніву факт існування законодавства, спрямованого на регулювання відносин у сфері спорту, тобто спортивного законодавства як такого. Щодо внутрішньої структури спортивного права, то єдиного розуміння немає. Деякою мірою це пояснюється майже повною відсутністю серйозних вітчизняних наукових досліджень у сфері спортивного права, абсолютним ігноруванням державою відповідної проблематики та відсутністю належної уваги до зазначеної тематики з боку наукового співтовариства. До того ж вітчизняні науковці та практики традиційно відмовляються визнавати спортивне право окремою галуззю національного права.

А на заході як?

В більшості країн заходу обговорюване питання вирішується інакше. Зокрема, А. Бордюгова стверджує: «З позиції теорії права, в багатьох країнах світу спортивне право як окрема галузь національного права перебуває на стадії розробки, оскільки воно знаходиться на перетині багатьох галузей та охоплює велику кількість елементів з інших галузей права, таких як арбітражне (бізнесове, господарське, конкурентне, залежно від країни), цивільне, трудове, фінансове, міжнародне, у той час як галузь міжнародного спортивного права вже давно визнана і сформована. На заході ще з початку 90-х років минулого століття є визнаним існування спортивного права як самостійної комплексної галузі, провідні інститути готують спеціалістів у цій галузі, створені міжнародні та національні спортивні судові інстанції».

Варто зазначити, що далеко не в усіх країнах світу визнають традиційний радянський поділ системи права на галузі права. Так, шановний М. К. Сулейменов стверджує: «В американських ВНЗ немає курсу цивільного права (як і курсу теорії права), є курси контрактного права, банкрутства, відшкодування збитків тощо. Взагалі, це характерно для всіх західних юрисдикцій. Виділяються тільки фундаментальні галузі: цивільне право, адміністративне право, кримінальне право. Та й то не завжди. Постійні дискусії про систему права та пропозиції про виокремлення все нових і нових галузей права, загалом, ведуться переважно в країнах колишнього Радянського Союзу».

Lex Lex Lex

Чим же є спортивне право? Провідні західні науковці визнають, що сучасне спортивне право – це унікальний, відносно автономний правопорядок, який виходить за межі традиційних уявлень про систему права. Це пов’язано з історичними особливостями формування спортивного права як права «неписаного», звичаєвого, а також транснаціональним характером відносин у сфері спорту та пов’язаною з цим підвищеною роллю міжнародних спортивних організацій у регулюванні таких відносин.

Саме корпус норм та правил, встановлених санкціонованих спортивними організаціями, вже традиційно в країнах заходу називають «Lex sportiva». Авторство терміну «Lex sportiva» приписують одразу двом спортивним функціонерам – першому президенту Міжнародної асоціації спортивного права (IASL) Майклу Статопулосу та Генеральному секретарю Спортивного арбітражного суду (CAS) Матьйо Рібу.

Термін «Lex sportiva» не є автентичним латинським терміном, це неологізм, штучно створений в наш час за аналогією до середньовічного терміну «Lex mercatoria». «Lex mercatoria» – це система нормативних приписів у галузі комерційних відносин, що використовувалася торговцями по всій Європі в середньовічний період, вона мала багато схожого з англійським загальним правом (як системою правових звичаїв та актуальної судової практики), застосовувалася в системі торгових судів вздовж головних торговельних шляхів та функціонувала як міжнародне право торгівлі. Нині «Lex mercatoria» – це сукупність правил поведінки, вироблених учасниками міжнародного торгового обігу в процесі здійснення своєї діяльності, що застосовуються під час розгляду спору міжнародним комерційним арбітражем.

Таким чином, в механізмі правового регулювання відносин у сфері спорту «Lex sportiva» виконує приблизно таку ж роль, яку виконує «Lex mercatoria» при регулюванні міжнародних торговельних відносин. «Lex mercatoria» інколи називають міжнародним торговельним правом і включають до складу міжнародного приватного права. Фактично, за своєю суттю «Lex mercatoria» є «м’яким» правом, що не має прямого стосунку до національного права певної країни. Також «Lex sportiva» часто називають «м’яким» правом, спрямованим на регулювання різноманітних відносин у сфері спорту.

World sports law

Деякі дослідники ототожнюють поняття «Lex sportiva» та «міжнародне спортивне право». Не погоджуючись із такою думкою, визнаний дослідник спортивного права Т. Папалукас стверджує: «Коли хтось згадує термін «Lex Sportiva» у значенні окремого, автономного та незалежного правового порядку, він не може посилатися на міжнародне спортивне право, яке за визначенням регулює відносини між державами. Тому термін «Lex Sportiva» повинен стосуватися глобальної системи спорту, а не міжнародної спортивної системи. Деякі вчені підтримують думку, що «Lex Sportiva» охоплює міжнародне спортивне право, але коли вони намагаються описати правила, включені до «Lex Sportiva», то посилаються не на норми міжнародного спортивного права, а на норми «глобального спортивного права».

Відомий дослідник спортивного права Б. Колев ототожнює поняття «Lex sportiva» і «Всесвітнє спортивне право» («World sports law»). На його думку, ідея щодо виникнення «всесвітнього права» віднедавна почала набирати популярність у правовій доктрині. Дефініцію терміну «всесвітнє право» розробив Г. Берман – видатний вчений, професор Гарвардського університету й голова Інституту всесвітнього права університету Еморі в Атланті (штат Джорджія). За словами Бермана, термін «всесвітнє право» включає спільні риси правових систем світу, особливо тіло звичаєвого права, яке поступово створюється представниками різних країн світу в їх транснаціональних взаєминах. Також цей термін включає, серед іншого, спортивне право, яке набуває чинності через рішення Спортивного арбітражного суду Лозанни (Швейцарія), та виникає в результаті однакового застосування і тлумачення правових норм у спорті через активність САС.

Важливим є визначення «Lex sportiva», сформульоване Спортивним арбітражним судом в одному з рішень: «Всі спортивні установи, зокрема всі міжнародні федерації, повинні дотримуватися загальних принципів права. У зв'язку з транснаціональним характером спортивних змагань, наслідки поведінки та дії міжнародних федерацій відчуваються у спортивній спільноті різних країн. Таким чином, матеріальні та процесуальні норми, яких слід дотримуватися міжнародним федераціям, не можуть бути зведені тільки до своїх власних статутів і правил, а також законів країни, в якій федерація зареєстрована або країни, де розташована її штаб-квартира.

Спортивне право розроблялося і зміцнювалося протягом багатьох років, зокрема шляхом арбітражного врегулювання спорів, що формували неписані правові принципи – свого роду «Lex sportiva» для занять спортом або, якщо можна так висловитися, «Lex ludica», яких національні та міжнародні спортивні федерації повинні дотримуватися, незалежно від наявності таких принципів в межах їх власних статутів і правил або в рамках будь-якого застосовного національного законодавства, за умови, що вони не суперечать будь-яким положенням національної «державної політики» (публічного порядку), які застосовуються до певного випадку. Звичайно, загальні принципи (норми) права різних національних правових систем можуть вважатися частиною такого «Lex ludica». Отже, САС фактично ототожнює поняття спортивного права та «Lex sportiva» чи «Lex ludica» (ще один латинізований неологізм), не відмежовуючи їх від міжнародного або будь-якого іншого спортивного права.

Таким чином, існують об’єктивні підстави стверджувати, що сучасне спортивне право – це унікальне явище, яке має транснаціональний характер і включає до свого складу як звичаї та арбітражну практику, що мають першорядне значення, так і національні законодавство та судову практику, які мають підпорядковане значення. Вочевидь, приписи міжнародних спортивних організацій відіграють більш важливу роль, ніж нормативно-правові приписи окремих держав. До того ж національне законодавство у сфері спорту часто формується на підставі актів міжнародних спортивних організацій.

Щодо розуміння міжнародного права як такого, що регулює відносини між державами, то цей підхід є не зовсім виправданим. Адже крім міжнародного публічного права, існує міжнародне приватне право, яке регулює приватні відносини з іноземним елементом. Так, міжнародне приватне право включає наступні види джерел: міжнародні договори, міжнародні й торговельні звичаї (в тому числі «Lex mercatoria»), національне законодавство, судову та арбітражну практику. Схожа концепція могла б використовуватися для регулювання відносин у сфері спорту. Зокрема, міжнародне спортивне (приватне) право регулює переважно товарно-грошові відносини у сфері спорту і встановлює правила здійснення спортивної діяльності як такої. До складу джерел міжнародного спортивного (приватного) права можна включити акти міжнародних спортивних організацій («Lex sportiva» у вузькому розумінні), національне законодавство, судову та арбітражну практику. Проте в широкому розумінні «Lex sportiva» цілком може ототожнюватися з міжнародним спортивним правом, всесвітнім, глобальним спортивним правом або спортивним правом як таким.

Отже, сучасний спорт – це унікальна сфера людської діяльності, в межах якої складаються різноманітні відносини, що мають переважно товарно-грошовий, тобто приватний характер. Спортивне право де-факто є відносно автономним правопорядком, найтісніше пов’язаним з міжнародним приватним та цивільним правом. Аксіомою є те, що найпотужнішим ринком товарів і послуг, а також провідним «спортивним ринком» є США та ЄС, тобто країни західного світу. Відповідно, саме ці країни формують моделі нормативно-правового, квазіправового та неправового регулювання розмаїтих відносин, що складаються в межах цих ринків. За минулі 20 років кордони західного світу істотно просунулися на схід і зараз, фактично, межують з кордонами України. В середньостроковій історичній перспективі наша країна має всі шанси стати його складовою частиною. Отже, хочемо ми цього чи ні, але правові конструкції, не властиві для вітчизняної правової традиції, проте такі, що активно розвиваються у західному світі, мають бути належним чином досліджені та інкорпоровані до вітчизняної правової системи.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати