1. Що таке CAS і як він влаштований?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
CAS (Court of Arbitration for Sport) — Спортивний арбітражний суд у м. Лозанна, який почав свою роботу у 1948 р., для того щоб вирішувати спори, які виникають у сфері спорту. Загалом, всі справи, що надходять до Спортивного арбітражу, можна розподілити на дві великі категорії: комерційні (наприклад, спори, які виникають з виконання трудових, спонсорських рекламних контрактів, щодо організації трансляцій чи спортивних заходів) та дисциплінарні (зокрема, допінгові питання та різноманітні інциденти, які можуть статися під час спортивних подій).
Варто зауважити, що до гучних історій з умовним засудженням справжніх футбольних ідолів Ліонеля Мессі та Кріштіано Роналду за відмивання грошей, отриманих ними від реалізації іміджевих прав, Спортивний арбітражний суд «не доклав зусиль», оскільки згадані справи стосувалися саме кримінально-правової оцінки діяльності футболістів, а тому розглядалися відповідними національними судами.
За регламентом CAS розглядає справи як перша та єдина інстанція, якщо сторони передбачили відповідне арбітражне застереження, або як апеляційна інстанція — у разі оскарження рішень національних компетентних спортивних органів. Арбітражні рішення CAS є остаточними та можуть бути оскаржені до Федерального суду Швейцарії лише у виняткових випадках (здебільшого з процесуальних питань).
Не буде перебільшенням сказати, що в руках CAS може опинитися доля клубів. Чого лише варті останні рішення у справах про трансферний «бан» футбольного клубу «Челсі» через порушення під час підписання контрактів з неповнолітніми гравцями, а також позбавлення футбольного клубу «Мілан» права брати участь у розіграші Ліги Європи у зв'язку з порушеннями принципу фінансового «fair play».
2. В межах якого виду спорту найбільша кількість звернень?
Юрисдикція CAS поширюється на всі відомі види спорту. Судова практика багата на резонансні арбітражні рішення, зокрема, у допінгових спорах щодо деяких олімпійських спортсменів та анулювання результатів їхніх виступів або недопуск до змагань. Однак, безперечно, фаворитом щодо предметної підсудності є футбольні спори. Це й не дивно, адже футбольні змагання відбуваються регулярно, засновуються нові турніри (Ліга Націй УЄФА), турнірні сітки видозмінюються, а питома вага телевізійних трансляцій за останній час значно зросла.
3. Історія CAS та України
Існування спорів є цілком природним та навіть неминучим явищем. Проте характер і типологія спорів достатньо часто дозволяє виявити глибинні й системні проблеми як у нормативному регулюванні, так і в поведінці суб'єктів спорту.
Мабуть, великою плямою на футбольній (насправді, не тільки) репутації України є встановлення CAS фактів матч-фіксінгу — організації у 2008 р. договірного матчу між футбольними клубами вищої ліги Металістом і Карпатами — чи не найбільш ганебної діяльності у спорті. Зрештою, це не дозволило футбольному клубу «Металіст» взяти участь у розіграші Ліги Чемпіонів УЄФА (Arbitration CAS 2013/A/3297 PJSC «Football Club Metalist» v. Union des Associations Europeennes de Football (UEFA) & PAOK FC, award of 29 November 2013).
Іншим цікавим кейсом став спір щодо оскарження футбольним клубом «Динамо» (м. Київ) рішення Апеляційного комітету Федерації футболу України щодо присудження технічної поразки за неявку на матч проти Футбольного клубу «Маріуполь» і накладення штрафу. На офіційному веб-сайті CAS текст рішення з цього спору відсутній, але стислий висновок був розміщений у відповідному прес-релізі. Спортивний арбітраж у цьому рішенні від 19.02.2018 р. зазначив, що питання про відкладення чи перенесення місця проведення матчів, за відсутності офіційної заборони на їх проведення з боку органів влади, належать до компетенції Федерації. Оскільки футбольний клуб «Динамо» (м. Київ) не подавав офіційний запит до Федерації з цього питання, CAS відхилило апеляцію клубу без надання правової оцінки тому, чи були виправдані такі його дії в контексті умов безпеки в регіоні.
4. Історія комерційних спорів за участю найбільш титулованих клубів України
Якщо попередні приклади є свідченням саме дисциплінарної категорії справ, які потрапляють на розгляд до Спортивного арбітражного суду в Лозанні, то далі мова піде про комерційні справи. CAS розглянув апеляцію у справі щодо виплати заборгованості із заробітної плати футбольним клубом «Шахтар» (м. Донецьк) на користь його екс-нападника Луїса Адріано, яка утворилася у зв'язку з тим, що відповідна сума була стягнута як штраф за пропуск тренувань. Спір виник у контексті трансферу до італійського футбольного клубу «Мілан».
В результаті, клуб зобов'язаний виплатити заборгованість із заробітної плати, адже відсутність на тренуваннях була санкціонована клубом, а також повинен відшкодувати поїздки гравця до Бразилії відповідно до контракту (Arbitration CAS 2017/A/5101 FC Shakhtar Donetsk v. Luiz Adriano Souza da Silva, award of 1 November 2017).
Раніше, у 2014 р., CAS розглядав апеляцію футбольного клубу «Динамо» (м. Київ) стосовно рішення про стягнення 500 тис. євро за контрактом, укладеним щодо трансферу футболіста Лукмана Аруни до футбольного клубу «Монако». Примітно, що у цій справі був застосований принцип «contra proferentеm» (всі суперечності в договорі тлумачаться проти особи, яка складала проєкт документа), який лише останнім часом почав широко застосовуватися національними судами в Україні (Arbitration CAS 2014/A/3544 AS Monaco Football Club v. Football Club Dynamo Kiev, award of 28 November 2014).
5. А що зі спортивним арбітражем в Україні?
Сьогодні в Україні, очевидно, не існує Спортивного арбітражного суду, який вирішував би спортивні спори. Прикладів доволі успішного функціонування органів спортивного правосуддя в Україні небагато, одним з яких є Палата з вирішення спорів Української асоціації футболу, яка незважаючи на діяльність на базі УАФ, вважається незалежним органом, утвореним згідно з вимогами ФІФА. Палата покликана розглядати та вирішувати спори, що виникають між суб'єктами футболу. Однак Палата не є арбітражем у звичному розумінні цього терміну — це більше квазі-арбітраж.
Мабуть, зайвими будуть ремарки про те, що наявність повністю відособленого, самостійного органу спортивного правосуддя, здатного захистити порушені права, є запорукою дотримання принципу законності у правовідносинах між суб'єктами різних видів спорту та їх добросовісної поведінки. Звісно, все ж таки є що потреба у створенні спортивного арбітражу на національному рівні, а численні дискусії та обговорення цього питання нарешті мають трансформуватися в реальні дії в цьому напряму.