22 січня 2019, 15:44

Умови, за яких подружжя іноземців може розлучитися в Україні: практичний аспект

Опубліковано в №2-3 (656-657)

Юрій Некляєв
Юрій Некляєв «Asters, ЮФ» юрист

В сучасному світі багато життєвих ситуацій потребують формального вирішення та легалізації. Не дуже приємна, особливо з психологічної позиції, процедура розірвання подружніх стосунків між чоловіком і дружиною не є винятком. Часто трапляються ситуації, коли особи протягом тривалого часу лише формально (як кажуть, «на папері»), перебувають у шлюбі, проте жодних подружніх стосунків не підтримують. У такому випадку відсутність нормативного закріплення факту розірвання шлюбу в майбутньому може мати суттєві ризики (зокрема, фінансового (майнового) характеру) для когось з подружжя.

Як показує судова практика, врегулювання питання розірвання шлюбу має важливе значення для всіх осіб, які на законних підставах перебувають на території України. При цьому немає значення, чи є такі особи громадянами України, чи іноземцями. Процедурі розірвання шлюбу між громадянами України присвячено безліч статей та роз'яснень, навіть існують «покрокові» інструкції дій для осіб, які вирішили формально закріпити факт розірвання шлюбу. Натомість процедура розірвання шлюбу в Україні між громадянами іноземних держав, тобто регулювання відносин з іноземним елементом, має певні особливості, про які піде мова у цій статті.

Насамперед, варто відзначити, що Україна є соціальною та демократичною державою, а тому надає можливість кожній особі реалізувати свої права у передбаченому законом порядку. Основний закон нашої держави визначає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими ж правами й свободами та несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України (окрім винятків, встановлених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України).

У правовідносинах щодо розірвання шлюбу за наявності іноземного елементу варто розуміти, що така процедура в Україні можлива лише в судовому порядку — шляхом звернення з відповідною заявою до суду загальної юрисдикції за спільною заявою подружжя або за позовом одного з подружжя.

Постає резонне питання, чому за наявності лише судової процедури розірвання шлюбу між іноземцями достатньо часто такі особи все одно надають перевагу українським судам, а не судам/адміністративним органам держави свого громадянства? Відповідь на це запитання криється в певній лояльності української правової системи до вирішення питання про розірвання шлюбу.

Законодавство України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Тому якщо подружжя (в тому числі іноземці) звернулося до українського суду про розірвання шлюбу за спільною заявою, то суд (якщо не будуть встановлені підстави для залишення заяви без розгляду) постановляє рішення про розлучення після сплину 1-го місяця від дня подання заяви (якщо буде встановлено, що заява відповідає дійсній волі чоловіка і дружини, що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. На практиці схожий критерій застосовується у разі звернення до суду з позовною заявою, коли підставою для розірвання шлюбу є неможливість продовження шлюбно-сімейних відносин.

Натомість в інших країнах світу, навіть у країнах західної Європи (Франція, Німеччина, Сполучене Королівство), процедура розірвання шлюбу є набагато складнішою та більш тривалою. Окрім того, ще однією перевагою розгляду подібних справ в українському суді є порівняно невеликі судові витрати. Ставка судового збору за подання до суду позову про розірвання шлюбу у 2019 р. складає 774,40 грн (щороку ставка зазнає незначних змін, у зв'язку з її залежністю від розміру прожиткового мінімуму, встановленого в Україні на відповідний рік).

Розглядаючи спірні правовідносини про розірвання шлюбу з іноземним елементом, передусім, суди перевіряють, чи існує між Україною та державою, громадянами якої є сторони у справі, двосторонній договір про правову допомогу в сімейних і цивільних справах. Якщо договір існує, то застосовуються його положення (які в цьому випадку мають пріоритет над внутрішнім законодавством України).

Якщо говорити про конкретні двосторонні договори, укладені Україною, то наразі існує близько 15 таких договорів, кожен з яких має свої особливості. Наприклад:

  • Договір між Україною та Литовською республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (ратифікований 17.12.1993 р.) передбачає альтернативні правила підсудності. Згідно з положеннями вказаного договору, у процесі розгляду справ про розірвання шлюбу застосовується законодавство і компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було до моменту подання заяви. Водночас, якщо подружжя (громадяни Литви) мають місце проживання на території України, суди України також визнаються компетентними для вирішення справи.
  • Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (ратифікований 04.02.1994 р.), не передбачає можливості розгляду справи про розірвання шлюбу між громадянами Польщі українськими судами, незважаючи на постійне місце проживання подружжя на території України. Ст. 26 Договору передбачено, що розірвання шлюбу проводиться згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи (п. 1). Компетентним вважається орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи (п. 3).
  • Відповідно до положень Договору між Україною та Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах (ратифікований 02.11.2000 р.), зокрема ч. 1 ст. 26 у справах про розірвання шлюбу, компетентними є установи юстиції та застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було в момент подачі заяви. Якщо обоє з подружжя мають місце проживання на території іншої Договірної Сторони, то в розгляді спору компетентними також є установи юстиції цієї Договірної Сторони.
  • Договір між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах (ратифікований 05.07.2001 р.) у ч. 1 ст. 23 встановлює, що український суд компетентний розглядати справу про розірвання шлюбу між громадянами Туреччини, коли вони постійно проживають на території України.

Отже, кожен із зазначених двосторонніх договорів має свої особливості, що обов'язково мають враховуватися потенційними заявниками (позивачами) ще до моменту звернення до суду. Адже недотримання норм таких договорів унеможливить розгляд заяви (позову) по суті, а позивач (заявник) лише втратить свій час і кошти.

Що ж робити заявнику (позивачу), якщо не існує двостороннього договору між Україною та державою його резидентства? У такому випадку компетенція українського суду (або її відсутність) визначається Законом України «Про міжнародне приватне право». За загальним правилом, суди України можуть приймати до свого провадження та розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо відповідач у справі має на території України місце проживання або місце знаходження, або рухоме/нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Визначаючи територіальну підсудність справи про розірвання шлюбу, тобто обираючи компетентний суд для звернення із заявою (позовом), як правило, позивачі керуються процесуальними загальними вимогами, за якими позов подається до суду за місцем реєстрації відповідача. Водночас цивільне процесуальне законодавство України встановлює можливість застосування альтернативної територіальної підсудності в цій категорії справ. Це означає, що за певних визначених законом обставин позивач-іноземець має право обрати інший (ніж за місцем проживання відповідача) суд, до якого буде подана позовна заява про розірвання шлюбу:

  • за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, якщо на його утриманні є малолітні чи неповнолітні діти або якщо він за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може виїхати до місця проживання відповідача;
  • за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи), якщо місце реєстрації проживання або перебування відповідача невідоме.

Отже, необхідно враховувати зазначені особливості альтернативної підсудності в цій категорії справ, адже від правильно обраного суду залежить подальше прийняття (або неприйняття) позовної заяви до провадження.

Окремо варто зупинитися на питанні права, що застосовується судом у процесі вирішення спору між іноземними громадянами щодо розірвання шлюбу. Процедура розірвання шлюбу та відповідні правові наслідки такого розірвання визначаються правом, що діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності — правом держави, в якій подружжя мало останнє спільне місце проживання. При цьому важливою є умова, що хоча б один з подружжя продовжує проживати в цій державі. В іншому випадку такі правовідносини регулюються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

Отже, визначаючи право, що повинно застосовуватися у процесі розгляду справи, потрібно з'ясувати, чи має подружжя спільний особистий закон, тобто з'ясувати, чи є вони громадянами однієї держави. Якщо так, то суд має підстави для застосування норм іноземного права. При цьому, хоча законодавством передбачені спеціальні процедури, які дозволяють суду встановити зміст норм права іноземної держави, що регулюють такі правовідносини, однак українські суди, як показує практика, в більшості подібних справ застосовують саме норми українського права. Зважаючи на труднощі, пов'язані з тлумаченням правових норм іноземної держави, зазвичай українські суди не вдаються до застосування іноземного права (особливо у разі відсутності клопотання сторони), посилаючись на неможливість встановлення змісту його норм, та розглядають справи, керуючись правом України.

Дещо інша ситуація, коли подружжя є громадянами різних держав. У такому випадку вони фактично не мають спільного особистого закону. Для українського суду це стає основною підставою для розірвання шлюбу між іноземцями за правом України. Однак це можливо, якщо подружжя мало останнє спільне місце проживання в Україні, а також якщо на момент звернення до суду вони обоє (або хоча б один з них) все ще мають місце проживання в Україні.

Окремо слід зауважити, що рішення суду України про розірвання шлюбу може мати юридичну силу в інших юрисдикціях лише у разі його визнання у встановленому законом порядку. Визнання рішень судів України може відбуватися кількома шляхами.

По-перше, автоматично, якщо між державами є відповідні договірні відносини. Наприклад, ст. 52 ратифікованої Україною Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.12.1993 р. (учасники Конвенції — країни учасниці СНД) передбачає, що винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін і такі, що набрали чинності рішення, які за своїм характером не вимагають виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження. Вказані положення Конвенції розповсюджуються також на судові рішення про розірвання шлюбу (між громадянами договірних держав), що винесені на території України.

По-друге, через процедуру визнання судового рішення компетентними органами тієї держави, в якій необхідно визнати рішення українського суду. Як правило (у разі відсутності двосторонніх договорів), рішення українських судів про розірвання шлюбу визнаються за кордоном у межах процедури, визначеної законодавством такої держави, за принципом взаємності, існування якого презюмується.

Отже, підсумовуючи, можна зробити висновок, що українська правова система надає іноземним громадянам достатні можливості для реалізації свого права на розірвання шлюбу. Зазвичай саме незнання процедури розірвання шлюбу за участю іноземного елементу або хибні уявлення про неї стає основною перепоною для подружжя на шляху легалізації розірвання шлюбу, навіть якщо особи протягом тривалого часу вже не перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Однак, зважаючи, що процедура розірвання шлюбу між іноземцями на території України має певну специфіку, в кожному конкретному випадку необхідно ґрунтовно підійти до вирішення такого питання та отримати фахову юридичну консультацію перед початком будь-яких дій.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати