09 квітня 2013, 10:58

Правова визначеність: реальність чи ілюзія?

До питання визнання податковими органами договорів недійсними

Опубліковано в №15 (357)

Для якісного захисту інтересів клієнта насамперед вимагається ретельність дослідження матеріалів

Роман Задорожній «Універсальна правничо-фінансова аутсорсиногова компанія "ВІКТОРІЯ", ТОВ» Генеральний директор

Одним з аспектів порушеної проблеми є складність оскарження матеріалів перевірки за відсутності (до прийняття) податкових повідомлень-рішень. Суди ніяк не погоджуються, що акт документальної перевірки в прямому сенсі є результатом документування і, водночас, актом індивідуальної дії, що міг би бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. За аналогією: податкова консультація, надана платнику податків, вважається правовим актом індивідуальної дії та підлягає оскарженню (п. 53.3 ст. 53 ПКУ), хоча жодна консультація за своєю природою не породжує обов’язків, а також не порушує права запитувача. Чому поряд з процедурою оскарження акта перевірки шляхом подання відповідного заперечення (п. 86.7 ст. 86 ПКУ) відсутня можливість для платника податків оскаржувати висновки акта перевірки в судовому порядку – це питання залишається відкритим.

З іншого боку, існує можливість оскарження наказу про проведення документальної перевірки, який фактично є рішенням керівника контролюючого органу (пп. 77.4 ст. 77 ПКУ); у випадку доведення протиправності такого наказу, складений акт документальної перевірки не являтиметься належним доказом, тобто судом не братиметься до уваги (ч. 3 ст. 70 КАСУ). Доречно було б і відзначити, що акт документальної перевірки як службовий документ (п. 3 розділу І Порядку (…), затвердженого Наказом ДПАУ № 984 від 22.12.2010 р.) має всі ознаки офіційного документа, а тому внесення перевіряючими до акта завідомо неправдивих відомостей (зокрема щодо нікчемності/недійсності правочинів) може бути, у свою чергу, за певних підстав кваліфікованим як службове підроблення (ст. 366 ККУ).

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0