Оскарження висновків органів доходів і зборів, зроблених в акті перевірки платника податків без винесення податкового повідомлення-­рішення

На жаль, на сьогодні досить часто органи доходів і зборів України, нехтуючи нормами законодавства України, проводять перевірки платника податків, наводячи за текстом акта ті чи інші припущення, які без винесення податкового повідомлення­рішення, з огляду на реалії сьогодення, платник податків не може оскаржити в судовому порядку з надією на позитивний результат, та захистити своє порушене право.

Щодо порушення прав і законних інтересів платника податків самим актом перевірки уже досить тривалий час точиться дискусія між правниками та практиками з одного боку, і фіскальними органами та судами – з іншого. На практиці бачимо, що суди без глибокого аналізу конкретної ситуації у випадку винесення акта перевірки органами доходів і зборів, без прийняття за її результатами податкових повідомлень­рішень (що є також незаконним) і у випадку оскарження платником податків певних припущень за текстом акта (наприклад: відсутність виробничого обладнання, складських та адміністративних приміщень, транспорту, обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності чи визнання операцій безтоварними, удаваними, нікчемними тощо), відразу «підводять» такі позови під п. 13 листа Вищого адміністративного суду України від 30.11.2009 року № 1619/10/13­09 (далі – Роз’яснення) і відмовляють у задоволені таких позовів.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Проте цей пункт роз’яснення чітко вказує, що суд може закривати провадження у справі, предметом позову якого є скасування акта перевірки суб’єкта владних повноважень. Можливо, в інших відомствах винесення Акта перевірки без винесення на його основі, наприклад, припису чи протоколу про адміністративне правопорушення, і не порушує права та законні інтереси суб’єкта перевірки, але з органами доходів і зборів це питання є складнішим і без належної правової оцінки суду фактично врегульоване бути не може.

На підтвердження цих слів наведу безпосередньо практику автора, яка полягає в наступному (див. Схему 1).

Органом доходів і зборів направлено запит на підприємство «А» щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами, які продавали товар на підприємство «А». У зв’язку із непідтвердженням господарських операцій підприємством «А» органом доходів і зборів було присвоєно платнику «стан 9» – направлено повідомлення про відсутність за місце­знаходженням, унаслідок чого і розпочалися перевірки підприємства «В», щодо якого за текстом акта зроблені припущення про відсутність об’єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) від підприємства «А» які підпадають під визначення ст. 22, ст. 185, ст. 188 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Склавши такий Акт, який ґрунтувався виключно на основі Акта підприємства «А», орган доходів і зборів без винесення будь­якого повідомлення­рішення щодо підприємства «В», фактично визнавши здійснення безтоварності операцій підприємства «В» вніс до системи автоматичного співставлення податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів «АІС ДПС України «Податковий Блок» та направив ланцюгом до органу доходів і зборів за місцем реєстрації підприємства «С» Акт підприємства «В» для проведення перевірки підприємства «С».