В історичній частині старих українських міст, у тому числі й столиці, об’єкти культурної спадщини трапляються ледь не на кожному кроці. Таку нерухомість прийнято вважати привабливим об’єктом для інвестування. Житло в історичних районах зазвичай належить до категорії елітного, з огляду на розташування, незважаючи навіть на застарілі комунікації та інженерні мережі. Нежитлові приміщення, у свою чергу, оптимальні для розміщення офісів, бутиків, ресторанів та інших закладів, розрахованих на заможну публіку, і тому користуються стабільним попитом, попри високу ринкову вартість оренди квадратного метра.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Утім, при детальному знайомстві з нормами законодавства України виявляється, що володіння й користування подібним об’єктом пов’язані з цілою низкою юридичних нюансів та обмежень.
Ані кроку без згоди
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі – Закон) об’єктом культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти (об’єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам’яткою культурної спадщини визнається об’єкт, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.