04 лютого 2014, 10:47

Автономність арбітражної угоди

Чи все так просто?

Опубліковано в №05-06 (399-400)

Третейський суд вправі приймати постанову щодо власної компетенції

Вероніка Шигірт «Alitus, ЮФ» Помічник юриста

З огляду на той факт, що арбітражне вирішення спорів має особливу правову природу і передбачає укладення сторонами арбітражної угоди, що тягне за собою процесуальні наслідки, важливим є розуміння специфіки такої угоди.

Однією з особливих рис арбітражної угоди є її автономність. Попри те, що доктрина автономності набула усталеного застосування тільки у другій половині ХХ століття, її суть органічно випливає з природи такого інструменту врегулювання спорів, як арбітраж.

По­перше, незважаючи на те, чи домовленість про арбітражне вирішення спорів є окремою угодою, як третейський запис, чи міститься в договорі і формально є його частиною, як арбітражне застереження, арбітражна угода вважається самостійною і незалежною від інших умов договору, а тому недійсність основного договору не тягне за собою автоматичну недійсність арбітражного застереження, що закріплено у ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (далі – Закон). Відповідно до вказаної статті третейський суд вправі приймати постанову щодо власної компетенції, у тому числі стосовно будь­яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Більш того, типові арбітражні угоди, розроблені міжнародними організаціями, містять умову, за якою арбітражний суд наділений компетенцією встановлювати наявність або дійсність договору, частиною якого є арбітражне застереження. Таким прикладом є типова арбітражна угода, рекомендована ЮНСІТРАЛ. Іншими словами, арбітр має право вирішити питання щодо власної компетенції і прийняти до розгляду справу, якщо буде вважати дійсним арбітражне застереження, навіть якщо заявлено про недійсність договору.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0