Популярні матеріали

25 квітня 2016, 12:46

Арбітраж проти Окружного суду Гааги

Новий поворот у резонансній справі колишніх акціонерів ЮКОСа

Окружний суд Гааги скасував 6 арбітражних рішень (3 проміжні та 3 фінальні рішення) Постійної палати третейського суду (міжнародний арбітражний суд у Гаазі, яким у 2014 р. Росію було зобов'язано виплатити 50 млрд доларів компаніям Hulley Enterprises, Yukos Universal та Veteran Petroleum. Ці компанії були акціонерами збанкрутілої російської нафтової компанії ЮКОС. Як йдеться у рішенні у зв’язку зі скасуванням 3-х зазначених арбітражних рішень, Росія більше не зобов’язана сплачувати компенсацію колишнім акціонерам ЮКОСа.

Окружний суд Гааги погодився з доводами Росії, визнавши, що у третейського суду не було юрисдикції для розгляду спору в рамках Договору до Енергетичної хартії, який Росія підписала, але не ратифікувала.

У рішенні вказано на 4 статті Договору до Енергетичної хартії, які відіграють важливу роль:

-       ст. 26 охоплює регулювання спорів між іноземним інвестором та стороною Договору до Енергетичної хартії;

-       ст. 39 передбачає, що договір повинен бути ратифікований підписантами;

-       ст. 44 визначає, що умовою набрання чинності договором є ратифікація певною державою;

-       ст. 45 визначає, що кожна сторона, яка підписала договір, погодилася з тим, що тимчасово до набрання чинності договору, його норми діють у тій частині, яка не суперечить Конституції, законам чи нормативним актам держави.

Суд дійшов висновку, що формулювання ст. 45 вимагає експертизи, чи суперечить кожне окреме положення окремої статті Договору до Енергетичної хартії конституції та законам відповідної держави. Така інтерпретація ст. 45 відрізняється від тлумачення арбітрів.

За рішенням суду, думка арбітражу, відповідно до ст. 26 Договору до Енергетичної хартії щодо спорів, таких, як той, що розглядається в рамках цього судового процесу, суперечить письмовому російському законодавству. У Міжнародному комерційному арбітражному процесі інвестори, в основному, противилися наслідкам податкових заходів, які застосовувалися Російською державою щодо ЮКОСа. Вони вважали, що ці заходи, по суті, призвели до експропріації їхніх акцій без компенсації.

Суд вважає, що цей спір стосується судової оцінки дій публічного права. Вивчення судом російського законодавства призвело до того, що суд дійшов висновку про те, що правові норми вимагають, аби російська сторона була суб’єктом арбітражного процесу у такому спорі, а це вимагає затвердження (ратифікації) російським парламентом. Проте цього немає ні в загальному сенсі, ні в цьому конкретному випадку, оскільки законодавчий орган Російської держави не ратифікував Енергетичну хартію.

Це означає, що арбітражне застереження, передбачене у ст. 26 Енергетичної хартії, не застосовується, через тимчасове застосування договору. За висновком суду, арбітри не мали юрисдикції брати у провадження цю справу та неправильно оголосили себе правомочними.

Відзначимо, що за результатами судового розгляду Окружним судом Гааги, кожен з позивачів (Hulley Enterprises, Yukos Universal і Veteran Petroleum) зобов'язаний відшкодувати Росії судові витрати в розмірі 16,8 тис. євро (в сумі – на 50,4 тис. євро). Росію в Окружному суді Гааги представляли юристи White & Case.

У той же час тривають дискусії, чи дає рішення Окружного суду Гааги підстави для зняття арешту із заблокованих акціонерами ЮКОСа російських активів за кордоном. Річ у тім, що судові процеси щодо цієї справи триватимуть.

Представники колишніх акціонерів ЮКОСа – юридична фірма Shearman & Sterling – заявила, що має намір оскаржити вищезазначене рішення в апеляційному суді Гааги.

Нагадаємо, що у листопаді 2014 р. Росія подала в окружний суд Гааги (за місцем знаходження міжнародного арбітражу) клопотання про скасування рішення про компенсацію акціонерам ЮКОСа 50 млрд доларів. На її думку, місцевий суд не міг і не повинен був переглядати арбітражне рішення щодо суті лише на підставах процесуального та юрисдикційного характеру. Захист Росії, зокрема, доводив, що арбітраж не мав права розглядати позовні вимоги акціонерів ЮКОСа за Договором до Енергетичної хартії (ДЕХ), тому що Росія підписала ДЕХ (у 1994 р.), але так і не ратифікувала його, тому що компанії-позивачі з самого початку інвестицій в ЮКОС були лише підставними офшорними компаніями, за якими завжди стояли російські «олігархи» (Михайло Ходорковський, Леонід Невзлін та ін.), тобто не були справжніми й сумлінними іноземними інвесторами.

Поки в Нідерландах місцевий суд вивчав правомірність рішення гаазького арбітражу, акціонери ЮКОСа запустили процеси у 6-ти країнах – Бельгії, Франції, Великобританії, Німеччини, США та Індії – з метою примусово стягнути з Росії 50 млрд доларів. У Франції та Бельгії місцеве законодавство дозволило акціонерам одразу заарештовувати російські активи, але забрати та продати їх з публічних торгів поки неможливо, оскільки йдуть суди. У Гаазькому арбітражі розгляд справи тривав майже 10 років.

Коментар:

Лищина - копия Іван Ліщина, Партнер ЮФ «Trusted Advisors», Керівник практики міжнародного вирішення спорів

Що відбулось?

20.04.2016 р. Окружний суд Гааги (Rechtbank Den Haag) скасував 3 остаточних та 3 попередніх рішення арбітражного трибуналу ad hoc, створеного на підставі Арбітражного регламенту UNCITRAL у справах, поданих компаніями Yukos Universal Limited, Hulley Enterprises Limited та Veteran Petroleum Limited проти Російської Федерації на підставі Договору до енергетичної хартії («ДЕХ»).

У листопаді 2004 р. троє позивачів (акціонерів російського нафтового гіганту «Юкос») подали позови проти РФ, стверджуючи, що атаки з боку податкових органів на «Юкос», які почались влітку 2013 р. і призвели до руйнування цього бізнесу та подальшого передання активів держаній компанії «Роснефть», були прихованою експропріацією майна іноземних інвесторів у «Юкос».

Посилаючись на ст. 26(4b) «ДЕХ», яка надавала право інвесторам в енергетичний сектор держав-учасниць подавати позови до міжнародних арбітражів у разі порушення їхніх прав, позивачі розпочали 3 ad hoc арбітражних процеси на підставі Арбітражного регламенту UNCITRAL. Сторони призначили по арбітру до кожного з процесів, а головуючого було призначено Генеральним секретарем Постійного арбітражного суду в Гаазі («ПАС»), якого сторони визначили як призначаючий орган. Також секретаріат «ПАС» виконував адміністративні функції для Трибуналу. Отже, не зовсім правильно стверджувати, що справа розглядалась арбітражним трибуналом «ПАС» – це були арбітражі UNCITRAL, у яких «ПАС» виконував секретарські функції.

З огляду на те, що до формально різних трибуналів, сторони та Генеральний секретар «ПАС» призначили одних і тих самих осіб, а фактичні обставини справ та позовні вимоги позивачів збігались, усі 3 справи розглядались трибуналами паралельно, а рішення виносились одночасно.

Хоча у грудні 1994 р. РФ підписала «ДЕХ», до листопада 2004 р. Договір не був ратифікований Росією. З огляду на це, РФ вважала, що на неї не розповсюджується дія «ДЕХ», бо до ратифікації цього договору вона формально не є учасником Договору. У листопаді 2009 р. трибунал виніс попередні рішення про свою юрисдикцію. Він не погодився з РФ, посилаючись на те, що ст. 45 «ДЕХ» передбачала, що Договір мав тимчасову дію щодо держав, які підписали «ДЕХ» до його ратифікації у частині, що не суперечить Конституції, законам та підзаконним актам відповідної держави. Трибунал встановив, що «ДЕХ» не суперечить законодавству Росії та визнав, що має юрисдикцію розглядати позовні заяви позивачів.

У липні 2014 р. Трибунал задовольнив позови та визнав, що дії РФ складали непряму експропріацію майна «Юкоса», чим спричинили значні збитки іноземним інвесторам – акціонерам «Юкоса» у розмірі 50 млрд доларів США. Проте 20.04.2016 р. Окружний суд Гааги скасував ці рішення.

Чому Гаага?

На початку процесу сторони домовилися вважати Гаагу місцем арбітражного розгляду. Місце арбітражу – це не стільки географічна категорія, скільки юридична: вона визначає арбітражний закон якої країни розповсюджуватиметься на процес. Арбітражні процедури, включаючи засідання, можуть відбуватися у будь-якій країні, залежно від зручності для сторін та трибуналу, незважаючи на «місце арбітражу».

Отже, вибір Гааги в якості місця арбітражу визначив, що на процес розповсюджується голландське законодавство про арбітраж. Відповідно до ст. 1058 Голландського цивільного процесуального кодексу (Книга 4 якого регулює арбітражний процес у Нідерландах), невідкладно після постановлення рішення Трибунал має передати його копію до секретаріату окружного суду за місцем арбітражу. Незадоволена сторона має право оскаржити таке рішення до суду, до якого була подана копія рішення протягом 3-х місяців після передання копії до секретаріату (ст. 1064 ЦПК).

Чому суд скасував арбітражні рішення?

Відповідно до ст. 1065 ЦПК Нідерландів, однією з підстав перегляду судом арбітражного рішення є вихід трибуналу за рамки своєї юрисдикції. Росія оскаржила рішення арбітражу на тій підставі, що «ДЕХ», який вона не ратифікувала, не створює підстав для арбітражного розгляду.

На відміну від арбітражного трибуналу, суд погодився з цією аргументацією. Суд зазначив, що при застосування ст. 45 «ДЕХ» (тимчасова дія «ДЕХ» щодо країн-підписантів) необхідно встановити, чи відповідає приписам законодавства РФ кожне окреме положення «ДЕХ». Предметом арбітражного розгляду була податкова політика Російської Федерації, тобто публічно-правові правовідносини. Передання спорів з такого питання до арбітражу, на думку суду, суперечило законодавству РФ. Отже, для того, щоб трибунал отримав право розглядати вимоги позивачів, РФ мала ратифікувати «ДЕХ», чого не відбулось. Відповідно, суд вирішив, що трибунал не мав юрисдикції для розгляду позовних вимог позивачів.

Чи є перемога Росії остаточною?

Очевидно, що РФ домоглась значної юридичної перемоги, але чи є ця перемога остаточною? Ні, це тільки етап у розгляді справи. По-перше, рішення окружного суду може бути оскаржено до Гаазького апеляційного суду, а юридичні радники позивачів вже оголосили, що будуть подавати відповідну скаргу.

По-друге, виконання рішень арбітражних судів іноземними державами врегульоване Нью-Йоркською Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1952 р. Ця Конвенція передбачає, що однією з підстав відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути скасування рішення судом країни, у якій воно було винесено. Ключовим словом є «може», бо суд іноземної країни, до якого подана заява про визнання та виконання судового рішення, не зобов’язаний, а «може» відмовити у такій заяві, якщо рішення скасовано у країні в якій його було видано.

На практиці були випадки, коли суди дозволяли визнання та виконання скасованих арбітражних рішень. Наприклад, в одному з епізодів юридичної саги щодо «Юкосу», 4 рішення МКАС при ТПП РФ у спорах між YUKOS Capital Sarl та Югансьнафтогазм, прийняті у 2006 р. на користь позивача, були скасовані Арбітражним судом м. Москви (державний суд, аналог українських господарських судів). Однак у червні 2011 р. Високий суд Лондона задовольнив заяву YUKOS Capital Sarl про визнання та виконання цих арбітражних рішень.

Отже, арбітражні рішення у зазначеній справі можуть подаватися на підставі Нью-Йоркської Конвенції на визнання та виконання до судів за межами Нідерландів. Проте, за наявності рішення голландського суду про скасування цих рішень, в суді за місцем звернення мають бути серйозні підстави для того, щоб задовольнити таку заяву.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати