Економічна криза, яка стрімко набирає обертів у країні, позначається на всіх галузях життєдіяльності. Насамперед її вплив на собі відчуває бізнес. Значний дефіцит бюджету є одним із основних симптомів цієї кризи. Для латання бюджетних дір влада активно залучає фіскальні органи, які не так давно формально об’єдналися під єдиною назвою – Міністерство доходів і зборів України. Але навіть об’єднавши всі сили в одному відомстві, фіскали не справляються з поставленими завданнями.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тут на підтримку приходять адміністративні суди, які дуже часто замість того, щоб виконувати завдання адміністративного судочинства, які визначені у частині 1 статті 2 КАСУ, розділяють разом з органами доходів і зборів непосильну ношу з наповнення бюджету. І якщо з податковими спорами ситуація виглядає ще не так сумно, то коли імпортери звертаються до суду з метою скасувати рішення про коригування митної вартості або рішення про визначення коду, часто потрапляють у ситуацію, у якій вирішення спору напряму залежить від «настрою судді», тобто від його бажання детально досліджувати документи, які подає позивач на підтвердження заявленої митної вартості чи визначеного коду.
Це все часто призводить до порушення прав імпортерів на справедливий судовий розгляд справи неупередженим судом, до необґрунтованого нарахування грошових зобов’язань у вигляді митних платежів, що має наслідком втручання у право власності імпортерів. Ці права гарантуються і захищаються як національним законодавством, так і міжнародними правовими актами, зокрема, і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Беззаперечною перевагою Конвенції над іншими міжнародними актами є наявність ефективного механізму та інституції захисту гарантованих нею прав – це Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ або Європейський суд).
Тривалий розгляд справи Європейським судом є часто тим негативним фактором, який стримує підприємців від звернень до цієї інституції за захистом своїх порушених прав. На мою думку, така позиція імпортерів є помилковою. Поперше, у разі поразки в національних судах, у суб’єктів господарювання не залишається жодних дієвих способів захисту порушених прав, окрім як звернення до ЄСПЛ. Подруге, звернення до Європейського суду при мінімальних витратах вплине на ставлення фіскальних органів до імпортера, спонукає їх обережніше взаємодіяти саме з цим суб’єктом, який не зупинятиметься в захисті своїх прав і притягненні до відповідальності осіб, винних у їх порушенні. Потретє, звернення до ЄСПЛ дає хоч і далекі, але реальні перспективи компенсувати частину понесених витрат. Якщо Європейський суд присуджує заявнику певну суму компенсації, то він зазвичай встановлює пеню для державивідповідача за неповернення присудженої суми, що є досить дієвим стимулом для якнайшвидшого виконання судового рішення. Однак імпортер часто сам не усвідомлює ці всі нюанси, а тому саме юрист повинен переконати клієнта в необхідності та доцільності звернення за захистом порушених прав до Європейського суду.