08 квітня 2019, 14:48

Митно-тарифна вакханалія крізь призму контролю митної вартості та митного пост-аудиту

Опубліковано в №15 (669)

Герман Тасліцький
Герман Тасліцький «Delta International Services» засновник Delta International Services та ЮК «Правозахист Україна»

Тема цінової митної бази, що за багато років вже викликає оскому (в народі — «таблиці»), сьогодні отримала новий імпульс. Фіскальна служба залишається вірною своїм прабатькам та гідним продовжувачем їхньої справи в боротьбі за планові показники з використанням незаконних методів — малюванням митної вартості з використанням відомостей наче з таблиці, якої нібито немає.

При цьому до процесу складання «таблиць» з «людським обличчям» пориваються долучитися деякі громадські організації та асоціації, сподіваючись таким чином врегулювати митно-табличне божевілля, таким чином легітимізуючи ті самі «таблиці». Одним з таких прикладів є договори про співпрацю між окремими бізнес-асоціаціями та ДФС України, які передбачають надання інформації щодо рівня імпортних цін на конкретні товари на визначений діапазон часу. Отже, всі імпортери таких товарів «повинні» (зобов'язуються) проводити митне оформлення товарів за вартістю, яка має бути не нижчою ніж у наданій інформаційній довідці.

Мета таких спроб по‑людськи зрозуміла, але з юридичної позиції — нікчемна. Чому? Спробую довести. Останнім часом, обґрунтовуючи запит додаткових документів під час контролю митної вартості, митники посилаються на профілі ризику 105‑2 (контроль правильності визначення митної вартості) та 106‑2 (витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів), що затверджені наказом Мінфіну України від 20.09.2012 р. №1011.

Система управління ризиками регулюється гл. 52 МКУ, в якій визначаються цілі такої системи, поняття управління ризику та дії митників під час оцінки та управління ризиками. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи. Визначення поняття «аналіз ризику» встановлюється в п. 1 ст. 362 МКУ — це систематичне використання органами доходів і зборів наявної у них інформації для визначення обставин та умов виникнення ризиків, їх ідентифікації та оцінки ймовірних наслідків недотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи. До об'єктів аналізу ризику належать характеристики товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; характер зовнішньоекономічної операції; характеристика суб'єктів, що беруть участь у зовнішньоекономічній операції.

Законодавче підґрунтя щодо розробки відповідних профілів ризику було закладене наказом Державної митної служби України від 22.12.2010 р. №1514 «Про затвердження Порядку розроблення профілів ризику» (далі — Порядок №1514). Митні органи реалізують Систему управління ризиками (далі — СУР) за допомогою профілів ризику (далі — ПР), які є елементами СУР та використовуються в документальному або електронному вигляді. Кожен профіль ризику повинен бути представлений у формах паспорта ПР та програмного коду ПР. Паспорт електронного ПР формується відповідно до Порядку №1514. Паспорт документального ПР формується згідно з Порядком №1514 або за іншою формою з обов'язковим зазначенням переліку сфер ризику, індикаторів ризику та форм контролю. Паспорт електронного ПР є документом для службового користування з наданням йому грифу «Для службового користування». Саме в паспорті ПР визначаються індикатори ризику, встановлюються умови його спрацювання та селективність.

Також у паспорті ПР зазначається перелік митних процедур і заповнюються підполя для кожної МП: «Код і назва митної процедури» (згідно з Класифікатором окремих митних процедур), «Вид митної процедури» (обов'язкова, обов'язкова за умови, у разі потреби) та «Поріг ступеня ризику» (мінімальне значення ступеня ризику, за якого застосовуватиметься конкретна МП). Загалом, у паспорті ПР закладаються імперативні вказівки для посадової особи митного органу, що саме потрібно зробити у разі спрацювання СУР. Зрозуміло, що СУР не аналізує зовнішньоекономічні операції та документи на предмет розбіжностей, наявності ознак підробки, усіх складових митної вартості, але вимагає (як обов'язкова процедура) від посадової особи митного органу здійснити витребування додаткових документів.

Отже, у назві профілю ризику 106‑2 закралося принципове порушення вимог МКУ, адже витребування документів відбувається виключно з підстав, зазначених у ч. 3 ст. 53 МКУ, але зовсім не у зв'язку зі спрацюванням профілю ризику.

Порядок здійснення аналізу та оцінки ризиків, розробка та реалізація заходів з управління ризиками затверджені наказом Мінфіну від 31.07.2015 р. №684. Відповідно до наказу, аналіз ризику — це систематичне використання фіскальною службою наявної у них інформації для визначення обставин та умов виникнення ризиків, їх ідентифікації та оцінки можливих наслідків незастосування вимог законодавства України з питань державної митної справи. В основі системи управління ризиками лежить профіль ризику як сукупність відомостей про сферу, індикатори ризику та заходи, необхідні для запобігання або мінімізації ризиків. Кожен профіль ризику має відповідний паспорт, який містить перелік сфер ризику, індикатор ризику, заходи, необхідні для запобігання або мінімізації ризиків (форми та обсяг митного контролю). Форми та обсяг митного контролю, визначені Переліком митних формальностей за результатом спрацювання СУР, виконуються митниками, враховуючи митні формальності та повідомлення до митної формальності, а отже, до вимог нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення митного контролю та митного оформлення.

На останнє речення важливо звернути особливу увагу, тому що саме в частині виконання митних формальностей відповідно до нормативно-правових актів у митниці виникає правовий конфлікт.

Своє право проводити митний контроль на підставі результатів застосування системи управління ризиками митники підміняють бажанням проводити митний контроль на підставі рекомендацій СУР, що не є одним і тим самим. Ст. 320 МКУ «Вибірковість митного контролю» встановлює, що форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками. Не допускаються визначення форм та обсягів митного контролю іншими органами державної влади, а також участь їхніх посадових осіб у здійсненні митного контролю. Тобто одна справа, якщо на підставі спрацювання профілю ризику митник проводить рекомендовані форми контролю, враховуючи вимоги законодавства, з огляду на особливості зовнішньоекономічної операції, митне оформлення якої він проводить, та у разі не виявлення зауважень чи порушень з боку декларанта закінчує митне оформлення. Зовсім інша справа, коли спрацювання СУР за визначеним профілем ризику стає тим «червоним прапором», який вимагає від митника в будь-якому випадку відпрацювати профіль ризику з максимальною пристрастю, навіть якщо для цього потрібно буде викинути Митний кодекс України, щоб не заважав.

Безпосередні дії посадових осіб митного органу з аналізу, виявлення та оцінки ризиків у процесі здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені наказом Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 р. №689 (далі — Методичні рекомендації). Цими Методичними рекомендаціями встановлюється послідовність дій посадових осіб під час контролю за правильністю визначення митної вартості, у разі спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямком перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв'язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням нижчої митної вартості, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів.

Навіть у цьому наказі відсутня вимога щодо «автоматичного» запиту додаткових документів чи неприйняття нижчої вартості, ніж вартісний критерій СУР у розрізі окремого коду товару УКТ ЗЕД. Проте наказом встановлено, що посадова особа, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, які підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до ч. 3‑4 ст. 53 Кодексу здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 Кодексу та ч. 1 ст. 55 Кодексу, посадова особа, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів.

Таким чином, ні в Митному кодексі України, ні в інших підзаконних актах з питань митної справи не містяться норми, які надають митникам право здійснити запит додаткових документів щодо підтвердження заявленої митної вартості чи неприйняття заявленої митної вартості або встановлення іншої митної вартості лише на підставі спрацювання СУР.

Повертаючись до так званих «таблиць», існування яких керівництво ДФС та їхні обласні підлеглі не визнають під катуванням, потрібно встановити, що вони існують. На мою думку, це саме ті вартісні індикатори ризику, що відображаються в паспорті електронного профілю ризику. Саме цей критерій є найважливішим для профілів ризику 105‑2, 106‑2. Він є настільки важливим, що ні історія імпортера, ні історія його імпорту, ні особливості операції та інші умови не можуть зняти претензії митників у разі спрацювання профілів ризику 105‑2, 106‑2. Адже як інакше зрозуміти рекомендацію від митників щодо самостійного коригування митної вартості товару на вартість хоча б на 1 цент більшу, ніж вартість, встановлена у «таблиці», якої не існує, використовуючи для цього резервний (шостий) метод митної оцінки?

З огляду на зазначене питання, пропоную повернутися до початку статті та вирішити, чи законними є дії суб'єктів ЗЕД, які задля спрощення митного оформлення йдуть на змову з митним органом щодо самостійного встановлення іншої митної вартості, ніж тієї, що визначається відповідно до Основного методу митної оцінки згідно зі ст. 58 МКУ.

Першим реченням Угоди «Про застосування ст. VII Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 р.» встановлено, що первинною основою для митної вартості за цією Угодою є «контрактна вартість», скоригована на певні конкретні елементи, які вважаються такими, що формують частину вартості для митних цілей, припадають на покупця, але не включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортовані товари. Такі «певні елементи», тобто складові митної вартості, які необхідно додати до контрактної ціни або відрахувати від контрактної ціни під час визначення митної вартості товару, зазначені у ст. 8 Угоди.

Аналогічні положення продубльовані в Митному кодексі у ст. 58. Цією статтею також встановлені умови, у разі наявності яких визначення митної вартості за Основним методом митної оцінки є неможливим. В усіх інших випадках застосовується метод за ціною контракту, якщо митний орган не встановить наявність розбіжностей, ознак підробки або якщо в документах відсутні всі складові митної вартості. При цьому виключний перелік підстав, за якими митний орган може відмовити в митному оформлені за заявленою декларантом вартістю, міститься у ч. 6 ст. 54 МКУ.

У ч. 4 ст. 54 МКУ встановлений обов'язок митного органу надати письмову інформацію про причини, за яких заявлена декларантом митна вартість не може бути визнана. Другий-шостий методи митної оцінки, відповідно до ч. 3 та 4 ст. 57 МКУ, застосовуються лише в тому випадку, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом і декларантом. Звертаю увагу, не до початку митного оформлення, не під час контролю заявленої митної вартості, а лише після встановлення, що метод за ціною контракту не може бути застосований. Тобто самостійне, безпідставне коригування митної вартості здійснюється з порушенням норм Митного кодексу України.

Водночас, згідно зі ст. 257 МКУ, декларування здійснюється шляхом заявлення точних відомостей про товари, мету їх переміщення, а також відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення. А що трапиться у разі виявлення, що були заявлені неточні та недостовірні відомості? Правильно, ст. 472 МКУ — одна з найтяжчих статей за санкцією розділу «Порушення митних правил».

Пофантазуємо? Бізнес скаржиться на складність митного оформлення в Україні. Одним зі шляхів спрощення називають введення повноцінного пост-аудиту як одного з видів митого контролю (відповідно до МКУ, це документальні виїзні перевірки (планові та позапланові) або невиїзні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи). Отже, ч. 3 ст. 345 МКУ на перше місце серед питань, які висуваються для таких перевірок, ставить правильність визначення бази оподаткування, своєчасності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Зважаючи на те, що кожен підрозділ фіскальної служби відповідальний лише за покладені саме на нього обов'язки та показники, впевнений, що заради «красивих» актів перевірки можуть бути виявлені такі «одіозні» порушення як неправильно визначена митна вартість товару або визначена декларантом митна вартість товару, документально не підтверджена та не обчислюється за наданими під час перевірки документами. Однак за логікою закону порушення бази оподаткування може бути не лише у разі недоплати податків, але й у разі переплати, якщо база оподаткування визначена неправильно.

Чи мають органи доходів і зборів необхідні для цього інструменти? Так, ст. 347 МКУ визначено достатньо широкі права та обов'язки під час проведення документальних виїзних перевірок. Насамперед, це право здійснювати перевірку грошових, фінансових і бухгалтерських документів, звітів, контрактів, декларацій, калькуляцій, інших документів, які можуть бути пов'язані з операціями з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України чи вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України, в тому числі інформації, необхідної для з'ясування питань перевірки, яка є у розпорядженні підприємства, що перевіряється, в електронному вигляді, а також проведення зустрічних перевірок тощо.

Підсумовуючи викладене, закликаю суб'єктів ЗЕД більш виважено ставитися до «домовленостей» з митним органом, враховувати не лише ризики, що постали перед підприємством під час митного оформлення, але й ризики, що можуть виникнути протягом наступних 3‑х років. Адже хоч би що там було, але митний пост-аудит повільно розвивається, кількість підприємств, до яких застосовується така форма митного контролю, зростає. Виділення митної складової з ДФСУ в самостійну Державну митну службу України, беззаперечно, надасть поштовх розвитку пост-аудиту, а це означає, що все більше підприємств будуть зустрічатися з митником у себе в офісі.

Отже, слід погодитися, що документальні виїзні або невиїзні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи — це поки що нерозвинута, не до кінця зрозуміла, але дієва та в найближчому майбутньому основна форма митного контролю, яка буде набагато частіше застосовуватися до суб'єктів ЗЕД, ніж податкові перевірки. Необхідно ставитися до цієї форми контролю з усією серйозністю. Адже результат такої перевірки може дуже боляче вдарити по фінансової спроможності підприємства. До того ж система адміністративної відповідальності за порушення митних правил, яка сьогодні існує, фактично зробить посадових осіб підприємств довічними платниками штрафу.

На жаль, аудит фінансової звітності підприємства не відповідає на питання митного пост-аудиту, тому позитивний висновок такого аудиту не є гарантією того, що з боку митниці не буде претензій. З огляду на зазначене, в нашій компанії ми вже започаткували програму, яка імітує саме документальну виїзну перевірку дотримання законодавства України з питань митної справи, мета якої — максимально знизити ризики майбутніх перевірок шляхом виявлення порушень та помилок, що сталися під час здійснення ЗЕД, а також надання рекомендацій щодо їх усунення.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати