Популярні матеріали

26 грудня 2016, 16:25

Бізнес vs митниці: затяжний клінч

Найпоширеніші спори з митними органами: види та останні тенденції

Лариса Антощук
Лариса Антощук «КПМГ в Україні» керівник практики з вирішення податкових спорів компанії

Спір з митницею в Україні – задоволення не з дешевих, зважаючи на останні підходи щодо обчислення сум судового збору при оскарженні рішень або поверненні надміру сплачених сум податків чи платежів.

В цілому, кількість подібних спорів, як і оскарження дій чи бездіяльності митників, наразі не зменшується. Тобто ситуація з прозорістю та законністю дій контролюючого органу суттєво не покращується, незважаючи на оновлення митного законодавства й підписання Україною угоди про Асоціацію з Європейським союзом та вступом до міжнародних організацій (World Customs Organization, World Trade Organization).

Минулий рік приніс кілька процесуальних нюансів до спорів з митниками. На цих особливостях хотілося б зупинитися детальніше, щоб зрозуміти, які тенденції чекають платників податків найближчим часом.

Класика: коригування митної вартості

На сьогодні ця категорія спорів з митницею є чи не найбільш поширеною. Платники податків оскаржують картку відмови у прийнятті митної декларації та/або рішення (як правило, податкові повідомлення-рішення – далі ППР).

Користуючись повноваженнями, визначеними Митним кодексом (далі – МК), митні органи під час контролю правильності визначення митної вартості товарів перевіряють числове значення заявленої митної вартості. Зазвичай, внаслідок такої перевірки відбувається обчислення вартості на підставі наявної у митного органу інформації та застосування методів, визначених МК. Інформацію митники черпають з цінової бази митниці, вказуючи, що тотожні товарні позиції вже розмитнювалися за вищою ціною. Платник податку або відразу оскаржує картку відмови у прийнятті митної декларації або, сплачуючи митні платежі, податок на додану вартість (далі – ПДВ), на підставі відкоригованої ціни, звертається до суду за поверненням зайво сплаченого податку/збору.

У цій категорії спорів є одне важливе «але». Суди вважають, що одночасно з вимогами про скасування рішення про коригування митної вартості не можна вимагати стягнення зайво сплачених через таке коригування митних платежів. Такої позиції дотримується ВСУ у низці Постанов (від 15.04.2014 р. у справі №21-21а14, від 12.11.2014 р. у справі №21-201а14, від 12.11.2014 р. у справі №21-202а14, №21-201а14, №21-324а14, №21-338а14). Ця тенденція від 2014 р. чітко закріпилася в судових рішеннях і в поточному році.

Відповідно до алгоритму, який пропонують суди, наступним кроком платника податку, після скасування рішення митного органу щодо коригування митної вартості, має бути подача заяви до митниці про повернення коштів та очікування дій з боку контролюючого органу (повернення коштів чи відповідь). Останній, як правило, письмово відмовляє у поверненні переплат, вказуючи, що на момент подачі заяви не можна визначити актуальну вартість товару без проведення додаткової документальної перевірки заявника (постаудит контроль). Інший аргумент, який часто зустрічається у відповідях, – це безпідставність вимог платника податку.

Наступною дією платника податків, на думку суду, має бути подача нового позову до суду. У цій частині варто уважно формулювати позовні вимоги (детальніше див. нижче у цій статті). Однак сам факт митарств суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності між «судом-митницею-судом-казначейством», порушує принципи ефективного засобу юридичного захисту (у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод).

Для ефективного захисту прав платника податків логічно було б все-таки допустити можливість заявити всі вимоги для поновлення порушених прав одразу, включаючи вимогу про стягнення (прикладом є спір, за яким прийнята Ухвала Вищого адміністративного суду (далі – ВАСУ) від 20.03.2014 р. у справі №К/800/65625). Поки що переконливої правової позиції у такому підході не напрацьовано. Тому можна припустити, що протягом наступних років на рівні ВАСУ та Верховного суду України (далі – ВСУ) все ще пануватиме підхід, що судовий контроль здійснюватиметься лише покроково (оскарження дій/бездіяльності, потім заява до митниці та позов щодо повернення переплачених сум, якщо повернення за результатами заяви не відбулося).

Квест щодо способу захисту: стягнення надмірно сплачених податків

В частині спорів за переплаченими сумами на митниці у 2016 р. склалася дуже цікава ситуація. Варто нагадати, що традиційно суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, маючи переплати на митниці, зверталися до суду з вимогою про «стягнення надміру сплаченої суми» податку з вказівкою розміру та рахунку в обслуговуючому банку.

Альтернатива таким позовним вимогам – зобов'язати митний орган передати висновок Держказначейству. Такий спосіб захисту ВСУ не визнавав ще у 2008-2009 рр. Тоді він вказував, що правильним способом захисту є вимога про стягнення сум з бюджету (Постанови ВСУ від 17.06.2008 р. та від 24.02.2009 р.).

Свою думку ВСУ змінив ще у 2015 р., зазначивши, що правильним способом захисту прав є саме вимога «зобов'язати контролюючий орган передати висновок Держказначейству». Він дотримувався цієї позиції протягом поточного року (прикладом є Постанова ВСУ від 16.09.2016 р. у справі №2а/0570/17001/2012).

Судді ВАСУ, у свою чергу, здійснили переконливу спробу посперечатися з ВСУ, вказавши, що правильним способом захисту прав платника податків є все-таки вимога про стягнення податку з Державного бюджету (Ухвала ВАСУ від 04.02.2016 р. у справі №806/2256/15), комплексно тлумачачи норми Податкового кодексу, Митного кодексу та бюджетного законодавства і підзаконних нормативно-правових актів.

У відповідь ВСУ наполіг на своїй позиції та скасував Ухвалу ВАСУ в одному зі спорів цієї категорії з вказівкою на те, що правильний спосіб захисту прав платника – зобов'язати контролюючий орган передати висновок Держказначейству (Постанова ВСУ від 07.06.2016 р. у справі №806/2256/15).

Наразі касаційна інстанція починає оперувати аргументами колег із ВСУ. Принаймні про це свідчить мотиваційна та резолютивна частина Постанови ВАСУ від 17.05.2016р. у справі №К/800/50306/15.

Відповідно до фабули справи, Київська регіональна митниця прийняла рішення про визначення митної вартості товарів. За результатами звернення платника податку до суду в рамках окремої адміністративної справи, усі рішення були скасовані. З метою виконання рішення суду, що набрало законної сили, позивач звернувся до митниці із заявою про повернення коштів на поточний рахунок обслуговуючого банку.

Відповідь від митників була наступною – заявнику відмовлено у поверненні надмірно сплачених митних платежів, за відсутності правових підстав для повернення коштів з Держбюджету України. Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету надмірно сплаченого податку. Суди першої та другої інстанції погодилися з таким формуванням позовних вимог і задовольнили скаргу платника податків.

Проте колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів (підстава ст. 301 Митного кодексу, ст. 43 Податкового кодексу, ст. 45 Бюджетного кодексу України).

Повернення має відбуватися на підставі процедури, закріпленої в Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. №618, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Держбюджету помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

На думку ВАСУ, визначений вказаними вище нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону (що і було зроблено в рамках окресленого спору).

При цьому ВАСУ вказує, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Держбюджету є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Колегія касаційної інстанції зазначила, що правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Додатково було вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Таким чином, ВАСУ вирішив, що попередні суди неправильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин та постановив нове рішення, яким зобов’язав митницю підготувати й надати органу казначейства висновок про повернення надміру сплачених митних платежів.

При цьому поза увагою ВАСУ залишився п. 200.23 ст. 200 ПК, де зазначено, що несплачені вчасно суми бюджетного відшкодування є бюджетною заборгованістю, тобто першопочаткова вимога платника податку про стягнення сум, що є бюджетною заборгованістю, є цілком логічною у комплексному тлумаченні норм ПК.

Оскільки ВАСУ вже частково підтримує ВСУ у питанні формулювання позовних вимог при поверненні перепалених коштів (прикладом є вищевказане рішення), зрозуміло, що для платника податків «безпечніше» врахувати практику ВСУ 2016 р. у подібних спорах.

Питання судового збору

З-поміж останніх тенденцій варто відзначити факт, що платники податків у 2016 р. безрезультатно намагалися довести в суді позицію, що спори про оскарження рішень (зокрема, податкових повідомлень-рішень) є спорами немайнового характеру. Принаймні на рівні апеляційних адмінсудів існує чітка визначеність – вимоги про скасування ППР є спорами майнового характеру, оскільки їх безпосереднім наслідком є зміна складу майна позивача.

Така позиція не нова і була озвучена ще у 2012 р. (див. Лист ВАСУ від 18.01.2012 р. №165/11/13-12). А вже у 2015 р. Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСАУ)вказав, що роз’яснення вичерпало свою дію з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» №484-VIII від 22.05.2015 р. (див. Лист ВАСУ від 28.10.2015 р. №11/10-439, №Д/33/15).

Нова редакція Закону України «Про судовий збір» заплутала ситуацію з введенням інституту ціни позову, при цьому не вказавши, які спори є майновими чи немайновими. Водночас верхня межа для суми судового збору зникла (раніше для оскарження ППР верхня межа становила 4 мінімальні заробітні плати). Таким чином, звертатися з позовом про оскарження ППР для платників податків стало дорогим задоволенням. Навіть сплативши судовий збір повністю та вигравши справу в суді, бізнес навряд чи може розрахувати на швидке повернення суми судового збору.

ВАСУ запропонував питання про розподіл вимог на майнові чи немайнові вирішувати з урахуванням практики ВСУ. При цьому ВАСУ посилається на Ухвали ВСУ від 13.01.2016 р. та від 15.01.2016 р., де вказано, що «орган державної податкової інспекції у справах про оскарження ППР зобов’язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору». Такий підхід ВАСУ викладений у Листі від 05.02.2016 р. «Аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 р. №3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22.05.2015р. №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору».

В ситуації з судовим збором є і позитивний момент. Якщо раніше митні органи, що були звільнені від сплати судового збору, оскаржували всі рішення, які були прийняті на користь платників податків, в усіх інстанціях, то сьогодні суми судового збору вони платять лише у тих спорах, які оцінюють як «перспективні». Це рятує час платників податків, оскільки суди однозначно відмовляють у прийнятті у провадження апеляційних чи касаційних заяв у випадку несплати митницею суми судового збору (з недавніх прикладів – Ухвали ВАСУ від 17.10.2016 р. у справі №К/800/18454/16 та від 14.06.2016 р. у справі №К/800/15888/16). Як правило, вони відмовляють у необґрунтованих клопотаннях щодо розстрочення чи відстроченням платежів.

З вищевикладеного зрозуміло, що питань у спорах з ДФС (податковою і митницею) стало більше. Деякі з них – дуже болючі, деякі – вимагають звичайного уважного аналізу зміни практики правозастосування, яку пропонують судді. Хочеться сподіватися, що більшість питань будуть вирішені в результаті судової реформи.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати