Попри значні досягнення науковотехнічного прогресу у сфері медицини та помітне покращення стану оснащення українських закладів охорони здоров’я, у громадян нерідко з’являється необхідність здійснювати лікування за межами нашої держави.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Водночас, чинне законодавство України не передбачає випадків здійснення запланованого працюючим пацієнтом лікування за кордоном з його ж ініціативи та за власні кошти в попередньо обраному іноземному закладі охорони здоров’я. Зокрема, відсутній нормативно визначений порядок вирішення питань, що стосуються процедури здійснення такого запланованого лікування за кордоном; необхідності отримання дозволів від державних органів; позиції роботодавця щодо збереження місця праці за працівником, який став пацієнтом за межами своєї держави; правомірності та порядку оформлення листка непрацездатності тощо.
Сьогодні законодавець визначає два способи здійснення лікування працюючого громадянина України за її межами: при направленні такого громадянина на лікування за кордон, відповідно до процедури, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. № 991 «Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон» (далі – Положення) та у випадку вимушеної госпіталізації під час тимчасового перебування громадянина поза територією України, зокрема, у період відпустки чи відрядження.