Популярні матеріали

25 червня 2018, 11:43

Суб’єкти злочинів у сфері транспорту

Ірина Садолінська
Ірина Садолінська «Юридичне бюро Сергєєвих» юрист

В сучасному світі посилюється роль транспорту, зростає його значення для суспільства. Відповідно, відносини, які виникають у процесі експлуатації транспорту, потребують особливої охорони.

У Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. законодавець не виділяв злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту в окрему групу, а відносив їх до глави «Службові злочини» за ознакою наявності у складах цих злочинів спеціального суб’єкта.

Чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК України) містить окремий Розділ ХІ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Особливої частини КК України, що складається з 18 статей, які передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення у сфері транспорту.

Слід звернути увагу на той факт, що у ст. 276, 277, 278, 279, 280 та 291 КК України передбачена відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту (залізничного, водного чи повітряного, а також автомобільного), які становлять різний ступінь суспільної небезпеки. Інші статті стосуються конкретних видів транспорту.

Розглянемо суб’єктний склад цих злочинів. З аналізу складів можна дійти висновку, що кримінальні правопорушення, передбачені ст. 277, 278-280, 283, 286, 289-292 КК України, можуть бути вчинені загальним суб’єктом, тобто фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Варто звернути увагу на ту обставину, що за злочини, передбачені ст. 277 (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів), ст. 278 (угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна), ч. 2, 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом) КК України, особа несе відповідальність з 14 років.

Водночас, враховуючи суспільну небезпеку таких злочинів як блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279 КК України), пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292 КК України), доцільно було б також знизити вік кримінальної відповідальності за них до 14 років, доповнивши ч. 2 ст. 22 КК України.

Відповідальними за кримінальні правопорушення, передбачені ст. 276, 276-1, 281, 282, 284, 285, 287, 288 КК України, можуть бути лише особи, наділені додатковими ознаками, тобто спеціальні суб’єкти. Умовно цю групу суб’єктів можна поділити на два види:

1. Особи, які є працівниками транспортної інфраструктури, але безпосередньо не керують транспортним засобом: ст. 276 (особи, які здійснюють ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку), ст. 276-1 (диспетчер управління повітряним рухом), ст. 282 (особа, відповідальна за пуск ракет, проведення стрільби, вибухових робіт або вчинення інших дій у повітряному просторі, а також особа, відповідальна за дотримання правил техніки безпеки на певній ділянці роботи), ст. 287 (особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів), ст. 288 (особа, відповідальна за будівництво, реконструкцію ремонт чи утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, або особа, яка виконує такі роботи) КК України.

2. Особи, які безпосередньо керують транспортним засобом: ст. 276 (працівники залізничного, водного або повітряного транспорту), ст. 276-1 (член екіпажу), ст. 284, 285 (капітан судна) КК України.

Окрім того, вважаємо за необхідне звернути увагу на той факт, що до злочинів у сфері транспорту належить також кримінальне правопорушення, передбачене ст. 415 КК України (порушення правил водіння або експлуатації машин). Однак відповідальність передбачається за водіння або експлуатацію лише бойової, спеціальної чи транспортної машини, а такий злочин віднесено до категорії військових.

Також до цієї групи злочинів можна віднести кримінальне правопорушення, передбачене ст. 269 КК України (незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин). Цікавим є порівняння ст. 269 КК України зі ст. 2211 Кримінального кодексу УРСР 1960 р. Обидві передбачають відповідальність за незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин. У диспозиції ст. 2211 визначений суб’єкт злочину – пасажир. Тобто відповідальність за вчинення цього злочину міг нести лише спеціальний суб’єкт. У ст. 269 КК України вказівки на суб’єкта злочину відсутні, що дозволяє дійти висновку, що відповідальність за таке кримінальне правопорушення може нести будь-яка фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності, тобто загальний суб’єкт злочину.

Достатньо дискусійним є питання про віднесення до злочинів у сфері транспорту піратства, передбаченого ст. 446 КК України. З огляду на те, що родовим об’єктом цього злочину, насамперед, є міжнародний правопорядок, вважаємо, що законодавець цілком логічно розмістив таке кримінальне правопорушення у Розділі ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Особливої частини КК України.

Повертаючись до статей, які містяться у Розділі ХІ КК України, звернемо увагу на деякі зауваження, зроблені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 23.12.2005 р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Зокрема, наголошується, що суб'єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України, визнають особу, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право.

Ст. 287 КК України може бути застосована лише за умови, що особа, відповідальна за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, усвідомлювала наявність зазначених у цій статті обставин, які унеможливлюють експлуатацію таких засобів. До осіб названої категорії належать працівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності, на яких законом або підзаконними нормативними актами покладено відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (завідувачі та начальники гаражів, інспектори безпеки руху, головні механіки тощо), а також власники та водії таких засобів, які дозволили іншим особам керувати останніми. Службові особи, які не є суб'єктами цього злочину, але внаслідок зловживання службовим становищем чи несумлінного виконання своїх обов'язків сприяли настанню тяжких наслідків, враховуючи конкретні обставини справи, несуть кримінальну відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

Окрім того, у Постанові наголошується, що водій чи власник транспортного засобу (уповноважена особа), який порушуючи чинні правила передав керування ним особі, котра не мала або була позбавлена права керувати такими засобами взагалі чи засобом відповідної категорії, у разі спричинення зазначеними діями перелічених у ст. 287 КК України наслідків несе відповідальність за цією статтею, а особа, яка фактично керувала транспортним засобом – за ст. 286 КК України. Принципово важливо звернути увагу на зауваження стосовно того, що кримінальна відповідальність за ст. 287 КК України настає також у випадках, коли потерпілою від передбаченого зазначеною статтею злочину є особа, яка була допущена до керування транспортним засобом.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 288 КК України (порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху), можуть бути особи, які виконують такі роботи або відповідальні за їх проведення: керівники дорожньо-експлуатаційних підприємств, їхні підлеглі, яким надано повноваження щодо дотримання відповідних правил, норм і стандартів, а також рядові робітники зазначених підприємств; інспектори безпеки руху; виконроби, майстри, інші особи, які керують проведенням дорожніх робіт чи робіт у межах проїзної частини.

Як вже наголошувалося попередньо, за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2, 3 ст. 289 КК України, відповідальність настає з 14 років. При цьому варто звернути увагу, що суб'єктом такого злочину не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, які без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Таким чином, значна частка суб’єктів злочинів у сфері транспорту – це спеціальні суб'єкти, тобто такі, що окрім загальних ознак, а саме віку та осудності, наділені іншими обов’язковими рисами. З огляду на те, що абсолютна більшість диспозицій статей є бланкетними, для правильного встановлення таких рис та, відповідно, правильної кваліфікації злочинів слід враховувати не лише положення кримінального законодавства, але й нормативно-правових актів у сфері транспорту.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати