05 жовтня 2016, 14:26

Спеціальна конфіскація: прогресивні зміни чи вимушений крок?

Опубліковано в №40 (538)

Богдан Слободян
Богдан Слободян «EQUITY» старший юрист

Перебіг правових та політичних подій протягом останніх років свідчить про необхідність якісного вдосконалення законодавства у сфері боротьби з корупційними злочинами. Постійні повідомлення в ЗМІ про виявлення на закордонних рахунках колишніх високопосадовців десятків та сотень мільйонів доларів породили популярність ідеї про конфіскацію цих коштів. Конфігурація правового запровадження конфіскації та доцільність її застосування викликала жваву дискусію.

Прихильники посилаються на світову практику, стверджуючи, що в розвинених країнах діють механізми з повернення незаконних активів у дохід держави, а Україна пасе задніх та не забезпечує конфіскацію злочинних коштів.

Противники концепції спеціальної конфіскації стверджують, що цей інститут суперечить презумпції невинуватості, міжнародним стандартам гарантій недоторканності приватної власності й призведе до фактичної легалізації незаконних активів, вибіркового застосування закону та рейдерського заволодіння майном законних власників.

При цьому беззаперечною виглядає теза про необхідність існування дієвих правових механізмів повернення активів, здобутих злочинним шляхом. В межах кримінального права конфіскація традиційно асоціюється із санкцією за вчинений злочин, яка здійснюється на підставі обвинувального вироку суду.

Поняття та види конфіскації

Кримінальний кодекс України (далі – КК України) завжди передбачав дві окремі категорії:

  • Конфіскацію в порядку ч. 1 ст. 59 КК України як покарання, що полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Такий вид конфіскації може бути застосований незалежно від зв'язку майна, яке конфіскується, зі вчиненим злочином. Тобто конфіскації в цьому випадку підлягає будь-яке майно засудженого, а не лише майно, здобуте в результаті злочину або яке було знаряддям злочину.
  • спеціальну конфіскацію як примусове вилучення в дохід держави предметів, знарядь та одержаного в результаті вчинення злочину майна. Зокрема, п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» 24.10.2003 р. №7 диференціював поняття «конфіскації» та «спеціальної конфіскації», залежно від ступеня зв'язку майна зі вчиненим злочином.

Окреме нормативне врегулювання спеціальна конфіскація отримала з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 18.04.2013 р. Кримінальний кодекс України був доповнений ст. 96-1 «Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна, за умови вчинення злочину, у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Таким чином, конфіскація, як вид кримінального покарання, традиційно могла бути застосована лише на підставі обвинувального вироку суду, тобто після доведення вини особи у вчиненні злочину.

Цивільна конфіскація, деколи іменована стягненням необґрунтованих (незаконних) активів, з'явилася в Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК України) з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» від 12.02.2015 р., який передбачав, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх витребування від осіб подається в інтересах держави прокурором впродовж строку загальної позовної давності з дня набрання чинності обвинувальним вироком щодо особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Отже, визнання активів необґрунтованими та стягнення їх на користь держави в межах цивільного судочинства вже передбачене чинним процесуальним законодавством, проте можливе лише після встановлення вини особи у вчиненні злочину та винесення обвинувального вироку суду за цими обставинами. Застосування спеціальної конфіскації без вироку суду виключається.

Натомість більшість підозрюваних у топ-корупції переховуються від органів слідства за кордоном, а розгалужені схеми виведення грошових коштів з сотнями підставних осіб та фіктивних компаній значно ускладнили процес доведення особистої вини злочинців. Процес заочного засудження не запрацював повною мірою, що призвело до відсутності обвинувальних вироків і до фактичної неспроможності витребувати незаконні активи на користь держави.

В листопаді 2015 р. Верховною Радою України був прийнятий пакет законів у складі Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні», Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні». Принциповим моментом стала нова редакція ст. 96-2 КК України, яка передбачила, що спеціальній конфіскації підлягає також майно третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого тощо. Зазначена норма була піддана обґрунтованій критиці в частині оціночного характеру підстав для застосування спеціальної конфіскації до третьої особи. Однак законодавці не зупинилися на досягнутому.

У березні 2016 р. до Верховної Ради України був направлений Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей звернення в дохід держави грошових коштів, валютних цінностей, державних облігацій України, казначейських зобов'язань України, дорогоцінних металів та/або каміння, інших цінностей та доходів від них до ухвалення вироку суду №4057. Після тривалих дискусій та критики проект №4057 був знятий з розгляду.

Що таке необґрунтовані активи та як їх стягнути?

20.09.2016 р. Кабінет Міністрів України направив до парламенту Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення стягнення в дохід держави необґрунтованих активів №5142 (далі – Проект №5142, Проект). Цей Проект був охарактеризований Міністерством юстиції України як принципово новий документ, який враховує всі зауваження та рекомендації міжнародних спеціалістів.

Логікою розробників Проекту №5142 передбачається впровадження інституту стягнення в дохід держави необґрунтованих активів (Non-Conviction Based Asset Forfeiture). Як зазначено в пояснювальній записці, на відміну від об’єктів спеціальної конфіскації, об’єктами стягнення необґрунтованих активів є майно, яке не має безпосереднього зв’язку зі злочином, під час розслідування якого воно виявлено. При цьому, на відміну від конфіскації, стягнення необґрунтованих активів не є санкцією за вчинення правопорушення.

Важливою деталлю Проекту №5142 є порядок та черговість застосування стягнення в дохід держави необґрунтованих активів, а також його співвідношення зі стадіями кримінального провадження. Текст Проекту №5142 дає підстави констатувати, що авторами застосований своєрідний «мікс» засобів кримінально-правового та цивільно-правового повернення незаконних активів.

 Зокрема, КПК України доповнюється новою ст. 174-1, яка врегульовує порядок накладення арешту на активи, з метою забезпечення їх стягнення у дохід держави в порядку цивільного судочинства. З цього випливає, що пошук та встановлення незаконних активів здійснюється саме в межах кримінального досудового розслідування. Ця стадія полягає у виявленні, фіксації, арешті грошових коштів та інших незаконних активів і змінюється цивільно-процесуальною фазою пред’явлення позову про визнання активів необґрунтованими.

З огляду на зазначене, проект не зовсім відповідає концепції саме цивільно-правової конфіскації, оскільки встановлення необґрунтованих активів здійснюється в межах кримінального процесу, а посилання пояснювальної записки на те, що необґрунтовані активи є майном, яке не має безпосереднього зв’язку зі злочином, під час розслідування якого воно виявлено, частково позбавлене логіки. Незрозуміло, яким чином у кримінальному провадженні може бути накладений арешт на майно, яке не має безпосереднього зв’язку зі злочином, який розслідується. Слідчі, процесуальні, оперативні та будь-які інші дії в кримінальному розслідуванні спрямовані на встановлення та перевірку обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

При цьому логіка суто цивільного характеру позову про стягнення необґрунтованих активів спростовується пропонованою редакцією п. 2 ч. 1 ст. 233-8 ЦПК України, яка передбачає, що до позовної заяви про стягнення необґрунтованих активів має бути включений виклад обставин корупційного злочину, під час кримінального провадження в якому було виявлено такі активи.

 Зміни обмежують кількість підстав для арешту на активи з метою забезпечення їх стягнення у дохід держави, визначаючи, що такою підставою є існування розумного сумніву стосовно законності підстав їх набуття. У такому випадку слідчий та прокурор не зобов'язані доводити загальні підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження (існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та його тяжкості; потреби досудового розслідування виправдовують ступінь втручання у права та свободи особи; може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається з клопотанням). Після арешту незаконних активів у кримінальному провадженні в дію включається вже процедура стягнення необґрунтованих активів у дохід держави в порядку ЦПК України.

Принциповою новелою Проекту №5142 є те, що прокурор має право подати позов про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави ще до закінчення кримінального провадження. Тобто стягнення необґрунтованих активів не ставиться у залежність від обвинувального вироку. До того ж Проект визначає, що відповідачем може бути так званий «номінальний власник», тобто особа, яка не є підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні.

Позитивним є те, що правом подання такого позову наділений лише Генеральний прокурор України (виконувач обов’язків Генерального прокурора України), заступник Генерального прокурора України – керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Обмежене коло прокурорів повинне сприяти застосуванню інституту стягнення необґрунтованих активів лише у виключних випадках та убезпечить від зловживання цим правом щодо пересічних громадян.

При цьому ст. 60 Цивільного кодексу України доповнюється новою частиною, яка покладає обов’язок спростування наявності в активів ознак необґрунтованості на відповідача. Таким чином, обов'язок доказування законності походження майна фактично лежить на відповідачеві.

Механізм, закладений у проекті, має суперечливу логіку, адже передбачає майже автоматичний арешт майна в кримінальному провадженні з подальшим обов'язком власника доказування його законності вже в цивільному судочинстві.

 Обґрунтованій критиці слід піддати пропоновану редакцію ст. 233-7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справ про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави до закінчення кримінального провадження здійснюється апеляційним судом за місцезнаходженням таких активів (їх частини).

По-перше, зазначена норма значно ускладнить процедуру повернення активів та майна, яке знаходиться за кордоном, оскільки там немає українських судів. У свою чергу, повернення активів, виведених закордон, було однією з головних цілей Проекту. Тому більш логічним виглядає пред'явлення таких позовів за останнім відомим місцем проживання відповідача чи за місцем здійснення досудового розслідування тощо.

По-друге, позови розглядаються апеляційними судами, як судами першої інстанції. Апеляційною інстанцією визначений Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішення якого є остаточним. Тобто сторони спору щодо позбавлення права власності не мають права касаційного оскарження рішення, що є проявом порушення гарантій, визначених ст. 129 Конституції України на касаційне оскарження судових рішень.

Предметом конфіскації визначені кошти у готівковій та безготівковій формі в національній та іноземних валютах, цінні папери, платіжні документи, банківські метали та дорогоцінне каміння. Очевидно, що перелік майна має охоплювати також нерухоме майно та корпоративні права на частки у статутних капіталах господарських товариствах.

Окремої уваги заслуговує пропонована ч. 4 ст. 233-4 ЦПК України, згідно з якою стягнення необґрунтованих активів у дохід держави не є заходом юридичної відповідальності.

Ст. 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції визначено, що кожна Держава-учасниця вживає максимально можливі в рамках її внутрішньої правової системи заходи, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації: доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів; майна, обладнання та інших засобів, які використовувалися або призначалися для використання під час вчинення злочинів, що визначені цією Конвенцією.

Отже, Конвенція ООН проти корупції більшою мірою розглядає конфіскацію саме з позиції кримінального права та необхідності безпосереднього зв'язку майна зі вчиненим злочином, що зумовлює необхідність повноцінного обґрунтування та доведення вини особи для застосування конфіскації.

Висновок

Таким чином, у запропонованому вигляді Проект повністю не забезпечує гарантію прав та дотримання свобод від необґрунтованого переслідування та позбавлення права власності. Підтримуючи загалом правильну спрямованість Проекту на впровадження механізмів повернення грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, варто відзначити відсутність чітких нормативних критеріїв, які визначають підстави для арешту та витребування на користь держави незаконних активів.

Нетипове для українського законодавства поєднання кримінальних та цивільних процедур з покладення на відповідача (підозрюваного) обов'язку доведення законності набуття майна може призвести до прецеденту безпідставного позбавлення права власності осіб, які не мають безпосереднього відношення до вчинених злочинів. 

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати