Популярні матеріали

19 травня 2017, 12:49

Перегони з часом

Вихід останнього учасника з ТОВ

Ігор Лавріненко
Ігор Лавріненко «Jurimex, ЮК» юрист, магістр права

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ, товариство), серед іншого, має право на припинення корпоративних відносин з ТОВ як шляхом відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування тощо) його частки у статутному капіталі, так і у зв’язку зі зверненням на адресу товариства із заявою про вихід зі складу учасників.

Як відомо, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), учасники господарського товариства мають право вийти з товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом. Це кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 148 ЦК України, відповідно до яких учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши про це не пізніше, ніж за 3 місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. А визначаючи цей строк, у будь-якому разі варто керуватися також нормою ч. 2 ст. 100 ЦК України, згідно з якою строк попередження не може перевищувати року.

Наввипередки з часом

Таким чином, щоб у встановленому порядку вийти зі складу товариства, учаснику необхідно подати заяву про вихід. Однак при реалізації цього права можуть виникати різні проблемні питання. Зокрема, варто зосередити увагу на такому аспекті проблеми, як вихід єдиного (останнього) учасника.

Як правило, таке питання виникає у проблемних товариствах, учасники яких усіма силами прагнуть оперативно припинити корпоративні відносини з ними. У таких випадках доречним є римський вислів: «Перший за часом – сильніший за правом». Такий поспіх не гарантує досягнення бажаного правового результату, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства учасники несуть відповідальність у межах внесених вкладів, і якщо товариство має від’ємний баланс, учасник нічого не отримає. Та на практиці учасників ТОВ це не завжди зупиняє. Пояснюється це просто: якщо залишається останній учасник, саме на його плечі лягає увесь тягар стосовно ведення справ товариства і, як правило, питання щодо припинення (ліквідації) останнього. Здійснення ж ліквідаційної процедури, організація проведення перевірок податковими органами, подача остаточної фінансової звітності і т.д. виглядає вкрай малопривабливою перспективою.

Враховуючи це, у разі, коли «корабель бізнесу» невідворотно йде на дно, тобто до банкрутства, оперативність учасника та його вміння правильно прийняти рішення часто забезпечують йому відсутність у майбутньому необхідності вирішення уже «чужих» проблем, а у ідеальному варіанті навіть дозволяють стати в один ряд поруч з іншими кредиторами товариства. На практиці це виглядає наступним чином: хто перший повідомив товариство про свій вихід, той і переміг.

Разом з тим, такі кроки мають бути вкрай обдуманими і спиратися на сувору відповідність нормам чинного корпоративного права, адже неврахування навіть незначних дрібниць може не привести до бажаного правового результату.

Яскравим прикладом «перегонів» учасників стосовно припинення корпоративних відносин з ТОВ на підставі заяви про вихід є справа №916/219/15-г, яка розглядалася Одеським апеляційним господарським судом.

Суть фабули у тому, що у ТОВ було 2 учасники з рівними частками (50%х50%). Один з них подав на адресу товариства нотаріально посвідчену заяву, якою повідомив про свій вихід та просив провести розрахунки. Інший учасник через місяць склав аналогічну заяву, також вважаючи себе таким, що вийшов з товариства. Ситуація ускладнилася тим, що перший з учасників, який 30.12.2014 подав заяву про вихід, 19.01.2015, тобто до спливу 3-місячного «буферного строку», звернувся до суду за захистом своїх прав. Інший учасник у цьому ж процесі подав позов до товариства про проведення розрахунків уже з ним, проте на підставі його заяви від 30.01.2015.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення до суду першого учасника не сплив 3-місячний строк, передбачений ст. 148 ЦК України, а докази щодо дати вручення відповідній посадовій особі товариства заяви другого учасника не були надані.

Це судове рішення висвітлює проблемні моменти, які можуть стати на шляху реалізації планів учасника щодо припинення корпоративних відносин з ТОВ. Незважаючи на те, що ми дотримуємося позиції припинення права участі у ТОВ з моменту повідомлення товариства про таку дію, судова практика з цього питання є вкрай неоднозначною, що, у свою чергу, створює ризики виникнення подібної ситуації.

Спрощена ліквідація чи вихід

Питання з єдиним учасником, який все-таки залишиться сам на сам з проблемами товариства, залишається. Виходячи з текстуального та телеологічного (цільового) тлумачення визначення ТОВ, обов’язкової необхідності функціонування (принаймні на папері) його вищого органу (загальних зборів), існування товариства без учасників неможливе. Тож у разі, якщо єдиний учасник бажає вийти зі складу товариства, здійснити це неможливо, оскільки відповідні зміни мають бути затверджені загальними зборами, яких, по суті, уже не існуватиме, а державний реєстратор не зареєструє зміни у складі учасників, де учасників de jure не буде.

З цього приводу В. М. Кравчук у науково-практичному журналі Асоціації приватних нотаріусів Харківської області «Мала енциклопедія нотаріуса» (№2 за 2010 р., с. 65–93) пропонує як варіант встановлення спрощеної процедури ліквідації товариства – внесення запису про припинення існування товариства за умови подання останнім учасником заяви про прийняття на себе виконання усіх зобов’язань товариства, котре ліквідується. Проте така пропозиція видається хибною як з практичного, так і теоретичного аспектів.

По-перше, у такому разі здійснюється підміна юридичних понять: при виході учасника з ТОВ саме товариство не припиняється, а при припиненні товариства учасники не виходять. По-друге, відповідно до ч. 2 ст. 140 ЦК України, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Сама суть ТОВ у тому і полягає, щоб його учасники відповідали лише у межах своїх вкладів, а не за всіма обов’язками товариства. Якщо керуватися логікою В. М. Кравчука, попередні учасники будуть відповідати у межах внесеного вкладу, а останній – за всіма зобов’язаннями товариства. На мою думку, у такому разі порушується принцип рівності прав учасників ТОВ, чого однозначно не можна допускати.

Ну, і по-третє, практична цінність такого «виходу» викликає великі питання, адже навряд чи учасник буде прагнути саме «вийти» з товариства зі всіма боргами останнього, а не ліквідувати ТОВ, залишаючись при цьому відповідальним лише у межах здійсненого вкладу.

Замість висновків

Очевидно, останньому учаснику таки доведеться пройти процедуру ліквідації ТОВ. Відповідно до чинного законодавства, за максимально сприятливих умов вона займе 3–4 місяці, упродовж яких орган, що прийняв рішення про ліквідацію, повинен, принаймні, затвердити проміжний ліквідаційний баланс (ч. 2 ст. 111 ЦК України) і остаточний ліквідаційний баланс (ч. 3 ст. 111 ЦК України). У випадку ж, якщо учасників у товаристві не залишається, вказані дії ніхто не зможе вчинити, оскільки загальні збори провести неможливо.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitter, Linkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати