Сучасний світ вже неможливо уявити без гаджетів, Інтернету, соціальних мереж. Однак мало хто замислюється над питанням щодо власної безпеки при відкритті чергового сайту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання кібербезпеки в Україні є надзвичайно важливим, а розробка діючих заходів запобігання та протидії існуючим загрозам у вказаній сфері актуальна як ніколи. Достатньо згадати кібератаку, яка відбулася 27.06.2017 р. В цей день так званий вірус «Petya» атакував приватний і державний сектори економіки України. Тоді стало зрозуміло, що Україна неспроможна протистояти скерованим кібератакам. Остання дала поштовх до створення заходів своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації реальних та потенційних загроз національної безпеки у кіберпросторі.
Сьогодні єдиним профільним законодавчим актом, яким передбачено механізм протидії кіберзлочинам та кібертероризму, є Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України». Він визначає правові та організаційні засади забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, повноваження і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян, основні засади координації їх діяльності, а також базові терміни у сфері кібербезпеки.
Законопроект №6688
Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері» №6688 (далі – законопроект №6688) зареєстрований народними депутатами І.Ю. Вінником, Д.Б. Тимчуком та Т.М. Чорновол. 12.07.2017 р. проект піддався бурхливому обговоренню, але станом на 05.07.2018 р. так і не був включений до порядку денного. Однак це не означає, що на цьому поставили крапку.
Як зазначають автори законопроекту, його головною метою є розроблення і впровадження правових механізмів, спрямованих на формування ефективної системи кібербезпеки.
Пропонуємо дослідити основні запропоновані зміни до законодавства та дізнатися, чи є законопроект №6688 панацеєю для кіберпростору України або все ж таки кроком до тоталітаризму.
Зміни до закону про службу безпеки
Службою безпеки України неодноразово відзначалася необхідність прийняття ВРУ законопроекту №6688. На думку СБУ, це визначить дієві механізми, направлені на боротьбу із кібертероризмом, та надасть можливість СБУ ефективно здійснювати виконання визначених законом основних завдань у сфері інформаційної безпеки та кібербезпеки України.
Однак зацікавленість у прийнятті законопроекту обумовлена ще й тим, що він розширить повноваження Служби безпеки України, надаючи можливість проводити у випадках, передбачених законом, блокування доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) з використанням технічних засобів, що встановлюються операторами, провайдерами телекомунікацій, а також іншими суб’єктами господарювання (за рішенням суду або у виняткових випадках без нього).
Разом з тим, у законопроекті не визначено чітких підстав для реалізації вказаних повноважень та взагалі не передбачено процедури, за якою СБУ буде застосовувати нові повноваження.
Закон про санкції
Законопроектом пропонується доповнити Закон України «Про санкції» новим видом обмежувальних заходів (санкцій) шляхом блокування доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах).
З одного боку, такі новації направлені на захист кіберпростору України від посягань з боку Російської Федерації, оскільки за останні роки Україна вже неодноразово була об'єктом скерованих кібератак. Проте вони можуть використовуватися і для обмеження свободи слова та запровадження тотальної цензури в Інтернеті, що в свою чергу є прямим порушенням норм міжнародного законодавства та основних свобод, які гарантовані Конституцією України.
З метою створення регулятором «лояльного» інформаційного простору, застосування зазначених санкцій може призвести не лише до блокування потенційно небезпечних мереж та ресурсів, які можуть загрожувати національній безпеці, а й до припинення роботи операторів комунікацій та користувачів, які не є суб'єктами відповідно до Закону України «Про санкції». Комітет Міністрів держав-членів ЄС у своїй рекомендації CM/Rec(2016) 5 щодо Інтернет-свободи зазначив, що механізми управління Інтернетом (на національному, регіональному або глобальному рівнях) повинні будуватися на розумінні Інтернет-свободи; обмеження мають ґрунтуватися виключно на рішенні суду або іншого спеціально створеного органу (сьогодні в Україні не існує спеціальних органів, які можуть врегулювати вказане питання) із подальшим обґрунтуванням в судовому порядку. Разом з тим, рішення, прийняте з метою блокування веб-сайту, не має порушувати основні права та свободи людини, а також обмежувати свободу слова в Інтернет-просторі.
Отже, однією із очевидних проблем законопроекту №6688 є відсутність чітко окреслених меж (критеріїв) виявлення потенційно небезпечних інформаційних ресурсів (сайтів). Прийняття таких змін до закону може призвести до неконтрольованих дій з боку контролюючих органів, направлених на обмеження свободи вираження поглядів. Слід звернути увагу на чітке окреслення меж повноважень, які надаються контролюючим органам.
Зміни до закону про телекомунікації
Цього разу законопроект №6688 проявив себе із кращої сторони. Так, до Закону України «Про телекомунікації» запропоновано внести ряд змін, а саме щодо визначення основоположних понять у сфері кіберпростору. Слід зауважити, що на сьогоднішній день нормами чинного законодавства взагалі не визначено поняття «веб-сайт».
Авторами законопроекту запропоновано наступне визначення поняття «веб-сайт»: «Сайт – сукупність логічно пов’язаних між собою програм, текстової і медійної інформації, доступ до якої забезпечується за допомогою інформаційної мережі Інтернет за доменними іменами і (або) за мережевими адресами, що дають змогу ідентифікувати веб-сайти у мережі Інтернет».
Законопроектом функцією державного регулятора у сфері кіберпростору наділено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (Національна комісія). Проте щодо нових повноважень останньої виникають сумніви.
Так, Національна комісія створює та забезпечує роботу Єдиного реєстру виконання судових рішень і застосування санкцій у сфері телекомунікацій. До вказаного Реєстру запропоновано вносити: доменні імена та (або) покажчики сторінок сайтів у мережі Інтернет, що містять інформацію, поширення якої в Україні заборонене, та (або) мережеві адреси, що надасть можливість ідентифікувати сайт, який підлягає блокуванню. Однак незрозуміло, чи будуть вказуватися підстави блокування таких сайтів, їх власники тощо.
Зміни також торкнуться власників інтернет-мереж. Відповідно до законопроекту, постачальники та власники інтернет-мереж (провайдери/оператори) мають за власний кошт придбати та встановити спеціальне обладнання, необхідне для блокування. Слід зауважити, що перелік такого обладнання буде визначати Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України за погодженням зі Службою безпеки України.
Також залишається відкритим питання, яким чином обиратиметься виробник обладнання блокування. У випадку одностороннього та неконтрольованого підходу щодо визначення технічних вимог до такого обладнання цілком реальною може стати монополізація на даному ринковому сегменті, що в свою чергу створить перепони для «маленьких» провайдерів та може привести до повного їх зникнення з ринку. Також існують ризики посилення корупційного клімату.
Відповідно до законопроекту №6688, Національна комісія забезпечуватиме взаємодію між Службою безпеки України та Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України з метою впровадження необхідних заходів щодо блокування інтернет-ресурсів, виконання рішення слідчого судді, суду, прокурора, слідчого за погодженням з прокурором, про тимчасове блокування чи повне блокування веб-сайту. По суті, в Україні може бути створено варіант одіозного російського Роскомнадзору.
Зміни до КПК та ККУ
Законопроект №6688 не омине і Кримінальний кодекс України. Так, запропоновано визначити блокування інформаційних систем (ресурсів/веб-сайтів) як новий вид кримінально-правових заходів поряд із примусовим лікуванням, спеціальною конфіскацією тощо. По суті, такі заходи виступають як певний вид відповідальності за злочин, а тому його слід застосовувати з урахуванням вимог, передбачених кримінальним законодавством. Наприклад, у разі застосування заходів кримінально-правового характеру суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, ступінь здійснення злочинного наміру, розміри завданих збитків, характер та розмір вигоди, яка отримана або могла бути отримана.
Слід звернути увагу, що законопроектом №6688 передбачено, що блокування інформаційних ресурсів (веб-сайтів) в інформаційно-телекомунікаційних мережах застосовується судом у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Проте у КПК такий порядок відсутній; запропоновано лише визначити тимчасове блокування (обмеження) доступу до інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах), як нового заходу забезпечення кримінального провадження із визначенням порядку його застосування.
В свою чергу тимчасове блокування інформаційних ресурсів (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах) як захід кримінального провадження може застосовуватися в межах досудового розслідування – на підставі ухвали слідчого судді, за клопотанням слідчого за погодженням із прокурором, або за вмотивованим клопотанням прокурора. Строк, на який буде заблоковано веб-сайт, має бути встановлено в ухвалі суду або слідчого судді, проте законодавець не вказав жодних посилань щодо максимальних строків, на які може бути заблокований сайт.
У виняткових випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та метою запобігання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, тимчасове блокування може бути застосовано до прийняття ухвали слідчого судді або суду, на строк не більше 48 годин. Це може завдати значних збитків суб'єктам, які є власниками заблокованих веб-сайтів, до фактичного з’ясування обставин. Крім того, такі збитки навряд чи будуть компенсовані.
Слід зауважити, що права на поширення інформації в Інтернеті може обмежуватися виключно на підставі закону та за наявності обґрунтованих підстав блокування – у випадку, якщо такий веб-сайт містить інформацію, яка дійсно загрожує інтересам національної безпеки, територіальній цілісності, громадському порядку або містить заклики до повалення конституційного ладу.
Суттєвим недоліком законопроекту є відсутність чітко визначених підстав для застосування тимчасового заходу у вигляді блокування інформаційних ресурсів. Вони є досить розмитими, оскільки основним та єдиним критерієм виступає ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжких або особливо тяжких злочинів). Фактично будь-яка позиція, висловлена в публікації на сайті, може бути розцінена як заклик до повалення конституційного ладу, якщо не встановити чітких визначень та критеріїв щодо блокування веб-сайту.
Як висновок, можна сказати, що Україна вже почала робити перші кроки для створення дієвих механізмів захисту свого кіберпростору. Проте, проаналізувавши запропоновані зміни до законодавства, із впевненістю можна говорити про недоцільність прийняття законопроекту №6688 в поточній редакції, оскільки він не відповідає нормам міжнародного законодавства в галузі кібербезпеки, а також обмежує законне право на свободу слова, впроваджуючи певною мірою цензуру в Інтернеті.