15 травня 2018, 12:26

ТОП-5 судових спорів у сфері технологій

Опубліковано в №19-20 (621-622)

1) Oracle проти Google


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Створюючи ОС Android, Google включив декілька фрагментів коду, розроблених компанією Sun. Мова йде про application programming interface (API) – короткі частини коду для зв’язку різних елементів програми. У 2010 р. Oracle придбав компанію Sun та подав позов до Google про незаконне використання творів.

У процесі розгляду справи в першій інстанції Google переконав суд, що API не може охоронятися авторським правом, тому що є виключно функціональним твором. Однак апеляція у 2014 р. стала на бік Oracle: API підлягає охороні авторським правом, оскільки Google міг написати цей код силами своїх розробників, а не повторити твір позивача.

З цього моменту справа стала landmark case для індустрії, яка розділилась на два табори. Прибічники Oracle наполягають на тому, що кожен повинен писати свій код та сплачувати за використання чужого, а прихильники Google стверджують, що захист настільки утилітарних творів як API гальмує розвиток індустрії та суперечить цілям охорони авторського права.

Під час повторного розгляду справи Google посилався на відому доктрину fair use, яка дозволяє використовувати чужий твір без згоди правовласника та без виплати авторської винагороди за умови дотримання 4-х критеріїв. Тепер спір розгорівся навколо оцінки цих критеріїв, які виникли для оцінки музичних та аудіовізуальних творів.

На початку 2018 р. апеляційний суд знову схилився до позиції Oracle, висловивши сумніви щодо обґрунтованості доктрини fair use, але повернув справу на новий розгляд. Отже, нас чекає продовження епохальної справи.

2) Apple проти Samsung

Apple звинуватила Samsung у копіюванні дизайну Iphone, захищеного численними design patents. Після тривалих спорів суд вирішив, що відповідач запозичив заокруглені краї корпусу та сітку розміщення іконок на робочому столі (graphic user interface). Залишилося найскладніше – визначити розмір збитків.

Початкові вимоги позивача дорівнювали 2,7 млрд доларів США, однак суд стягнув 930 млн доларів. Samsung домігся зменшення суми до 548 млн доларів. У 2017 р. питання про розмір збитків було адресовано Верховному суду США.

Закон дозволяє вимагати весь дохід, отриманий порушником від продажу товару, в якому використаний чужий патент (дизайн). Знову спір поділив всіх зацікавлених на дві групи: тих, хто вважає, що дизайн продає товар, та тих, хто вважає, що технологія продає товар.

На підтримку Apple висловилися дизайнери. Вони вважають, якщо дизайн – це частина сутності смартфона, можливо, навіть більшою мірою, ніж у fashion-товарах, то такий дизайн фактично заміняє собою бренд за ступенем впізнаваності та лояльності споживача.

Samsung підтримали деякі найбільші IT-компанії (Dell, eBay, Facebook, Google) та подали звернення до Верховного суду з вимогою врахувати, що норма про стягнення усього доходу була прийнята у 1887 р. і повинна застосовуватися не буквально, а враховуючи обставини порушення.

Верховний суд прислухався до аргументації Samsung та провернув справу для повторної оцінки розміру збитків. Тепер не лише IT-індустрія, але й індустрія моди очікує рішення наприкінці цього року.

3) Oracle проти Usedsoft

Спір між Oracle та Usedsoft поставив новий виклик для IT-індустрії – центральним питанням спору було вичерпання авторських прав на електронні копії програмного забезпечення, а саме можливість продажу вже введених в обіг правовласником ліцензій на програмне забезпечення третім особам. Багато таких ліцензій стосуються програм, які поширюються в електронній формі, тобто без використання будь-яких носіїв, а шляхом продажу лише ліцензійного ключа, який дозволяє користувачу завантажити програму з сервера правовласника.

Компанія Usedsoft скуповувала ліцензії на програмне забезпечення у кінцевих користувачів, які придбали ліцензію від правовласника, та перепродавала їх третім особам, які також були кінцевими користувачами. Програму Usedsoft компанія пропонувала завантажити з офіційного веб-сайту Oracle, яка дозволяла таке завантаження без жодних обмежень. Для підтвердження того, що ліцензії є справжніми, а також що первинні користувачі припинили використання примірника, Usedsoft пропонував нотаріальну довідку-підтвердження.

У 2007 р. Oracle звернувся до суду в Німеччині з вимогою заборонити Usedsoft продавати «використані» ліцензії на програмне забезпечення Oracle.

Позиція Oracle у спорі полягала в тому, що ліцензійна угода кінцевого користувача встановлювала пряму заборону на передачу ліцензійного примірника третім особам. Крім того, правовласник має право забороняти продаж електронних примірників програмного забезпечення, оскільки він (правовласник) не надавав згоду на продаж таких копій.

Usedsoft заперечував тим, що Oracle фактично не здійснює продаж копій програмного забезпечення, адже вони перебувають у вільному доступі на офіційному веб-сайті. Однак кінцевий користувач не може використати програму без укладення ліцензійної угоди.

Європейському суду справедливості належало розглянути питання про те, чи застосовуються правила вичерпання авторських прав до примірників творів в електронній формі, оскільки попередня практика застосування правила стосувалася виключно матеріальних носіїв.

Суд вказав, що за умови, якщо копія програмного забезпечення була продана на території EEA на підставі безстрокової ліцензії, наданої безпосередньо правовласником, за яку він отримав справедливу винагороду, права на таку копію вичерпаються. Таким чином, правовласник позбавлений права забороняти подальший продаж копії.

Справа стала визначальною для застосування правила вичерпання авторського права, яке до цього застосовувалося виключно до дистрибуції фізичних примірників творів. Можливість вільної передачі (продажу) нематеріальних копій програмного забезпечення між кінцевими користувачами стала цілковито новим підходом, який змусив IT-компанії переглянути бізнес-моделі дистрибуції програмного забезпечення.

4) Uber проти водіїв

Бізнес-модель одного з найуспішніших перевізників у світі – компанії Uber – будується на тому, що кожного водія компанія сприймає як бізнес-партнера. Водночас значна кількість водіїв протягом тривалого часу працювали з розумінням, що вони є офіційно працевлаштованими роботодавцем Uber. Останнім часом суперечності в розумінні суті правовідносин між компанією та водіями неодноразово ставали предметом судових спорів.

Суд у Франції на початку 2018 р. відмовив водію у перекваліфікації відносин у трудові та виплаті компенсації за відпустку, а також за понаднормову працю, мотивуючи це тим, що водії вільні у виборі днів, які вважаються робочими, тому можуть відмовитися від поїздки, а також на них не поширюються жодні ліміти так званого робочого часу. На думку суду, Uber пропонує посередницькі послуги, а не перевезення.

Це рішення суперечить прийнятому в грудні 2017 р. рішенню Європейського суду справедливості, за яким компанію Uber було визнано перевізником, який має підпорядкуватися всім регуляторним актам, що застосовуються до таксі та інших служб перевезення. Справу було ініційовано об’єднанням водіїв таксі у Барселоні. Водії стверджували, що компанія знижує стандарти для галузі, дозволяючи водіям здійснювати перевезення без навчання та ліцензій.

У США суди не дійшли єдиної думки щодо того, як юридично оцінити бізнес-модель Uber. У 2015 р. Трудова комісія Каліфорнії постановила рішення на користь працівника, порівнюючи водія з доставником піци, який часто працює на умовах використання власних засобів пересування, однак це не позбавляє його статусу робітника.

У січні 2017 р. апеляційний суд вирішив, що екс-водій Uber не може вважатися працівником, оскільки він не був зобов’язаний приймати всі заявки, а також що здійснюваний компанією контроль не досягає рівня контролю роботодавця за працівниками.

На противагу цьому, в середині 2017 р. Департамент праці Нью-Йорку визнав 3-х екс-водіїв Uber працівниками, вказуючи, що компанія здійснювала достатній обсяг контролю за істотними аспектами роботи перевізників, для того щоб вважатися роботодавцем.

Наразі два колективних позови, подані понад 3 500 водіями з Каліфорнії та Массачусетсу, ще не мають фінального рішення. Суд відмовився затвердити мирову угоду, за якою компанія зобов’язувалася виплатити 100 млн доларів США водіям та створити профспілку, мотивуючи це тим, що реальні збитки, завдані водіям через неправильну кваліфікацію відносин, можуть бути набагато більшими, ніж ця сума. Справи дійшли до розгляду у Верховному Суді США, рішення якого матиме вирішальне значення для подальшої долі бізнес-моделі «водій – партнер».

У Великобританії рішенням Апеляційного трудового трибуналу було підтверджено статус перевізника Uber та роботодавця. Проти аргументу компанії щодо «особистої гнучкості» кожного водія, яка не може бути забезпечена при трудових відносинах, трибунал навів аргументацію щодо неможливості зміни тарифів перевезення, неможливості делегування власних функцій та встановленні мінімуму виконуваних поїздок. Uber пообіцяв оскаржити рішення трибуналу, тому справа, можливо, буде розглянута Верховним судом Великобританії у 2018 р.

Водночас на початку 2018 р. Комісія праці в Австралії підтвердила, що відносини між водіями та компанією є договірними, сторони цілком усвідомлюють умови оплати праці, яка не може бути кваліфікована як заробітна плата, а також відсутність соціального забезпечення.

5) Microsoft Corp. проти США

У межах розслідування справи про торгівлю наркотиками Суд південного округу Нью-Йорка у кінці 2013 р. видав ордер, за яким Microsoft була зобов'язана надати всі електронні листи з певного облікового запису та пов’язану з ним інформацію. Якщо інформація про обліковий запис зберігалася на серверах на території США, то листування було збережено на одному з багатьох серверів компанії, розташованому в Дубліні.

Компанія наполягала на тому, що юрисдикція американського суду не може поширюватися на відносини поза США, зокрема в частині витребування інформації, що фізично зберігається поза США. У 2014 р. федеральний окружний суд підтримав ордер, вказавши, що компанія зобов’язана надати інформацію, оскільки ордер адресований конкретно Microsoft, яка здійснює контроль над запитуваною інформацією, а тому може її надати на вимогу суду.

Під час оскарження в суді численна кількість представників технологічної індустрії зробили відкриту заяву на підтримку позиції Microsoft. Уряд Ірландії у своїй заяві вказував на порушення таким судовим актом міжнародних зобов’язань та внутрішнього законодавства Ірландії.

Суд скасував ордер, посилаючись на прецедентну позицію, за якою законодавство США поширює свою дію виключно на території США, якщо в акті не вказано інше.

Цікаво, що паралельно з розглядом справи Microsoft, в якій Департамент юстиції США втратив свої позиції, Департаменту вдалося отримати позитивне рішення (ордер) в іншій справі, в якій обов’язок надати інформацію з іноземних серверів покладався на Google. Суддя відхилив позицію справи Microsoft, вказавши, що наявність електронного обміну даних дозволяє стверджувати, що американська компанія Google здатна виконати судовий припис.

У квітні 2018 р. Верховний суд США постановив рішення, яким визнав справу Microsoft безпідставною у зв’язку з новим регулюванням, що набуло чинності у березні 2018 р., та дозволяє збирати дані в межах досудового слідства (в тому числі поза межами США).

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати