22 жовтня 2019, 12:32

Страхові спори: що, як, коли?

Огляд судової практики

Опубліковано в №43-44 (697-698)

Дарина Старовойтова
Дарина Старовойтова «Горецький і Партнери, ЮФ» адвокат, керівник цивільної практики

Сьогодні укладення договорів страхування є звичною справою у процесі придбання майна (квартири, будинку, автомобіля), купівлі проїзних документів на поїзд чи туристичної подорожі, оформлення кредиту тощо. Загалом, страхування поширилося на всі сфери життя. Сьогодні страхування здоров'я та життя так само є актуальним, як і обов'язкове страхування власників транспортних засобів. Закономірно, що зі збільшенням кількості страхувальників зростає кількість настання страхових випадків, а отже, і спорів, пов'язаних з виплатами страхових відшкодувань.

Під час вибору страховика, насамперед, постає питання щодо вартості страхового продукту та «надійності» страхової компанії (швидкість та гарантія виплати страхувальнику у разі настання випадку). За останні роки кількість повних членів Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі — МТСБУ), яке виконує гарантійні та координаційні функції, зменшилася до 10.

За участю МТСБУ в Єдиному державному реєстрі судових рішень наразі багато справ, що виправдано, адже лише за 2019 р. більше ніж 65%регламентних виплат, здійснених МТСБУ, становлять виплати за незастраховані транспортні засоби, а близько 17% — на авто під керуванням пільгових категорій.

Виходячи з аналізу наявних судових рішень в реєстрі, більшість спорів у сфері страхування — це стягнення страхових відшкодувань внаслідок настання дорожньо-транспортних пригод (далі — ДТП) як у порядку регресу, так і внаслідок відмови страховика у виплаті (безпідставне затягування, невизнання події страховим випадком), спори між страховими компаніями (стягнення страховиком за договором добровільного страхування відшкодування зі страховика винної особи), стягнення потерпілими різниці між завданим матеріальним збитком та виплаченим страховиком відшкодуванням тощо.

З власного досвіду зазначимо, що судова практика у страхових спорах загалом є усталеною, можна наперед спрогнозувати результат розгляду справи за наявності належних доказів (довідки про ДТП, постанови суду про притягнення винної особи до відповідальності (ст. 122, 124, 130 КУпАП), звіту про вартість матеріального збитку).

Варто зауважити, що суди першої інстанції не завжди застосовують правові висновки Верховного Суду і Верховного Суду України та продовжують задовольняти позовні заяви страхових компаній про стягнення страхових відшкодувань в порядку регресу у разі настання ДТП і неповідомлення страхувальником або водієм про настання ДТП письмово протягом 3‑х робочих днів. Звичайно, у разі перегляду рішення судом апеляційної інстанції його скасовують. Проте сьогодні норму про «неповідомлення про ДТП» як підставу регресу страхові компанії вже майже не застосовують, що свідчить про формальність норми та ставить під сумнів доцільність її існування в переліку підстав регресу в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Цей закон давно потребує змін, приведення до європейських стандартів: укладення договорів без франшизи, виплати страхових відшкодувань без врахування зносу, перехід ринку на вільне ціноутворення, посилення гарантійних функцій МТСБУ щодо здійснення виплат за зобов'язаннями «проблемних» страховиків тощо.

Позиція судів схилилася до страхувальника та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/15‑ц, якою встановлено, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а відшкодування шкоди повинне здійснюватися шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. На підставі зазначеного висновку були прийняті численні постанови Верховного Суду: від 15.08.2018 р. у справі №209/3145/15‑ц, від 04.09.2018 р. у справі №910/22146/17, від 05.09.2018 р. у справі №205/2997/15‑ц, від 19.09.2018 р. у справі №753/21177/16‑ц тощо. Таким чином, звернення за відшкодуванням шкоди безпосередньо до винної особи в обхід страхової компанії є неправомірним.

02.10.2019 р. Верховний Суд виніс постанову у справі №235/4338/16‑ц, в якій залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що розмір завданої ДТП шкоди відповідачем не спростований, відповідач не скористався правом заявити клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, тому висновок експерта про встановлення розміру матеріальної шкоди є належним письмовим доказом стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).

Аналогічним було рішення Верховного Суду від 13.05.2019 р. у справі №369/2403/17щодо висновку як належного доказу: «Заперечуючи проти висновків, викладених у звіті №823 про оцінку вартості збитку, відповідач не надав суду доказів на спростування наведеного висновку, не заявляв клопотань про проведення судової експертизи, а отже, несе ризики настання для нього негативних наслідків не реалізації його процесуальних прав».

Цікавою є практика вирішення кримінальної справи в частині задоволення цивільного позову в межах кримінального провадження (справа №765/4621/16) про стягнення саме з МТСБУ матеріального збитку. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цивільний позов може бути пред'явлений в межах кримінального провадження до МТСБУ як до цивільного відповідача, оскільки його зобов'язання витікають з положень Закону «Про ОСЦПВВНТЗ». В результаті розгляду цієї справи четверо суддів Великої Палати висловили окрему думку і зазначили, що під час кримінального провадження відповідною особою не може бути пред'явлений цивільний позов до МТСБУ як до юридичної особи, оскільки бюро за законом не несе цивільної відповідальності за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Якщо проаналізувати інші види страхування та пов'язані судові спори, то достатньо «проблемним» для страхових компаній є питання стягнення страхового відшкодування з винних осіб після залиття приміщення, застрахованого за договором добровільного страхування. Після настання вказаного страхового випадку страхові компанії виплачують відшкодування, після чого стягнути їх в порядку регресу з винних осіб, на відміну від аналогічних справа у разі настання ДТП, майже неможливо.

Враховуючи постанову Верховного Суду від 11.02.2019 р. у справі №565/1700/16, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю, адже довести факт вчинення сусідами протиправних дій (бездіяльності) та наявності причинного зв'язку між завданою майну шкодою і поведінкою заподіювача належними доказами майже неможливо.

Так само складно страховику довести вину третіх осіб у пошкодженні застрахованого вантажу, з приводу чого судові спори почали з'являтися все частіше. Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 р. у справі №903/181/18 зазначив, що позивач (прим. — страхова компанія) повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань і причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. Під час визначення розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Встановивши відсутність вини експедитора у пошкодженні вантажу, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення збитків за відсутністю складу цивільного правопорушення, адже чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладений на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

Таким чином, з розвитком сфери страхування, видів страхування виникають нові судові спори, формується нова судова практика, проте неможливо однозначно стверджувати про «прихильність» судів до сторони страховика, сторони страхувальника або потерпілого від страхового випадку, МТСБУ. Як і в усіх справах, кожен страховий випадок є індивідуальним, доказова база може суттєво відрізнятися, що здійснює вплив на остаточний результат.

Єдиною порадою для страхувальників як споживачів страхового продукту буде вибір «надійного» страховика (бажано повного члена МТСБУ), детальне ознайомлення з умовами договорів (як в обов'язковому, так і в добровільному страхуванні), а також з правами та обов'язками страхувальника в кожному передбаченому виді страхування. Доречно згадати вислів одного із суддів під час розгляду страхового спору: «Коли сідаєш за кермо автомобіля, ти повинен знати не лише Правила дорожнього руху, але й свої обов'язки як водія та страхувальника, адже незнання законів, як відомо, не звільняє від відповідальності».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати