Популярні матеріали

16 березня 2017, 17:34

Спори у міжнародній комерції: суди чи арбітраж?

fbe2f3c8-df77-4189-a597-0cf16fe683cc (1) Традиційно арбітраж позиціонувався не тільки як механізм, що здатний розвантажити державні суди, а в першу чергу як більш зручний та доступний для сторін спосіб вирішення спорів. Серед найбільш відомих та поширених переваг арбітражу, як правило, називають можливість вибору арбітрів з урахуванням особливостей справи; більш якісний та ретельний, швидший та дешевший розгляд справи.

Чи справді всі ці переваги характерні для арбітражу зараз? Наразі дати однозначну відповідь не можна. І причиною цьому не тільки покращення якості правосуддя у державних судах (з оглядкою на свого приватного «конкурента») – у багатьох відношеннях сам арбітраж втратив свої переваги, зробившись у більшій чи меншій мірі повільним, забюрократизованим, дорогим та непередбачуваним. Тож спробуємо проаналізувати, яке зараз співвідношення сил у цьому «спорі» між приватним та публічним.

Переваги арбітражу

Можливість вибору арбітрів

Можливість вибору арбітрів сторонами завжди була наріжним каменем арбітражу як альтернативного способу вирішення спорів. Це, звичайно, не означає, що обрані сторонами арбітри мають бути «адвокатами» цієї сторони. Навпаки, до них так само висуваються вимоги незалежності та безсторонності. Втім, можливість обрати «свого» арбітра завжди була одним з надважливих елементів стратегії арбітражного розгляду.

На «святе» право сторін обирати власних арбітрів зазіхнули зовсім нещодавно. Поряд із теоретичною дискусією щодо того, чи приносить повна свобода сторін у виборі арбітрів більше добра, ніж зла, відбулися зміни в арбітражних регламентах. Спочатку більшість провідних регламентів додали до процесу призначення таку проміжну стадію, як «затвердження» арбітрів арбітражною інституцією. А деякі арбітражні регламенти вже зараз пішли далі та встановили, що за замовчуванням (якщо інше не передбачено договором) сторони не мають права самостійно навіть номінувати арбітрів – за них це робить безпосередньо арбітражна установа. Добре це чи погано, однак даний факт аж ніяк не позбавляє арбітраж інших ключових переваг, що описані нижче.

Спеціалізація

Арбітраж набагато більш гнучкий у плані пристосування до конкретних галузей та індустрій. Наприклад, контракти у сфері будівництва майже завжди містять багаторівневі угоди щодо вирішення суперечок. Цей механізм може включати обов’язкові переговори, рішення технічного експерта/інженера й лише на останньому етапі передбачає обов’язковий для сторін арбітраж. Арбітраж між трейдерами сільськогосподарськими товарами, у свою чергу, може передбачати вирішення так званих «ланцюгових спорів».

Безумовною превагою арбітражу є можливість вибору арбітрів як з високою кваліфікацією у певній сфері права, так і з технічними знаннями чи досвідом у певній індустрії. Це особливо важливо в морському арбітражі, арбітражі стосовно будівництва, торгівлі сільськогосподарськими товарами. Арбітрами у таких справах часто виступають навіть не юристи, адже поряд із правильним застосуванням права, не менш, а іноді й більш важливо розібратися у всіх хитросплетіннях фактів кожної справи. Це, у свою чергу, може вимагати знань не стільки права, скільки морської, інженерної справи тощо.

Не варто й говорити, що у державних судах сторони позбавлені цієї гнучкості. У найкращому випадку суддя, який розглядатиме справу, буде обраний сліпою автоматизованою системою. Шанси на його необхідну спеціалізацію (наприклад, інженерну освіту у спорах щодо будівництва чи принаймні розуміння механізму дії бербоут-чартеру в морських спорах) дуже невеликі.

Ретельність розгляду справи

Ця проблема пов’язана, перш за все, з перевантаженістю державних судів та якнайяскравіше проявляється в Україні. Впевнений, що ледь не кожний практикуючий юрист у сфері вирішення спорів у нашій країні стикався з ситуацією, коли надскладний спір, що ґрунтується на заплутаних фактичних обставинах та підкріплюється тисячами сторінок документальних доказів, має бути розглянутий судом упродовж 2 місяців за декілька досить коротких засідань. Не варто й говорити, що цього часу фізично не може бути достатньо для того, що у повній мірі вивчити обставини справи та детально розібратися у позиціях сторін.

Не претендуючи на всеохоплюючий аналіз процедури та статистики відправлення правосуддя в інших юрисдикціях, все ж варто зауважити, що в іноземних державних судах судді часто залишають собі більше часу для вирішення справи. Це позитивно впливає на ретельність розгляду, проте подекуди дуже негативно – на його тривалість.

Безумовно, обираючи арбітраж, сторони вправі розраховувати, що арбітри, які не є державними службовцями, заваленими десятками чи навіть сотнями інших справ, приділятимуть їх справі достатньо уваги та врахують усі аргументи та контраргументи, наведені сторонами. Поряд із спеціалізацією, це є ще однією серйозною перевагою арбітражу.

Проте останні тенденції розвитку арбітражу показали, що і в цьому аспекті не все так просто. Дедалі частіше арбітражну спільноту почали критикувати за закритість, що, у свою чергу, призводить до перевантаженості багатьох арбітрів. А це вже ставило під сумнів, чи дійсно арбітри приділяють достатньо уваги конкретній справі. Варто лише згадати, що однією з підстав, на якій вимагали скасувати рішення арбітражного трибуналу у справі мажоритарних акціонерів Юкоса проти Російської Федерації, було те, що частина рішення була підготовлена не самими арбітрами, а секретарем арбітражного суду.

У відповідь на ці виклики в арбітражних регламентах багатьох інституцій почали з’являтися вимоги щодо надання арбітрами декларацій, у яких вони мають підтвердити, що доступні для участі у розгляді відповідної справи та не перевантажені іншими справами у якості арбітрів. Крім того, завантаженість арбітрів тепер є важливими критерієм при їх виборі арбітражними інституціями.

Все це дійсно робить арбітраж більш відкритим для нових практикуючих юристів та арбітрів і повертає довіру користувачів до арбітражу як до дійсно ефективного способу вирішення спорів.

Швидкість вирішення спорів

Це ще одна традиційна перевага арбітражу, яка опинилася під загрозою останнім часом. Як уже зазначалося, проблема повільності судового розгляду була й залишається дуже гострою в багатьох країнах. І хоча передбачені українськими процесуальними кодексами строки досить короткі, не слід недооцінювати, наскільки наша система правосуддя вразлива до процесуальних та позапроцесуальних диверсій з боку недобросовісних сторін. Як наслідок, до отримання кінцевого рішення у справі можуть пройти роки.

Арбітраж з самого початку виник як більш ефективна, в т. ч. більш швидка альтернатива державним судам. Та останнім часом дедалі більше користувачів стали нарікати на повільність арбітражного розгляду. Не в останню чергу це було пов’язано з перевантаженням арбітрів, про що вже зазначалося вище, а також з відсутністю чи, принаймні, непоширеністю ефективних методик управління справами (кейс-менеджменту). Більше того, саме значна тривалість арбітражних проваджень була названа однією з найнегативніших рис міжнародного арбітражу згідно з опитуванням Університету Queen Mary (Лондон), проведеним спільно з юридичною фірмою White&Case.

Проте і на ці виклики арбітражна спільнота, здається, змогла знайти відповіді. Протягом останніх років арбітражні регламенти усіх провідних арбітражних інституцій прийняли зміни, які спрямовані на підвищення ефективності арбітражного провадження. Це й згадані вже декларації арбітрів щодо їх завантаження, і більша ініціатива арбітрів щодо управління графіком арбітражного розгляду. Важливим є й більш активне застосування спрощених процедур арбітражу для спорів, вимоги за якими становлять менше певної суми. Саме на більш активне використання таких процедур були спрямовані, зокрема, останні зміни в регламенти Міжнародної торгової палати та Торгової палати Стокгольма, які набули чинності у 2017 р.

Знову ж таки, ці інновації хоча й не відразу, але повертають арбітражу імідж дійсно гнучкого та ефективного способу вирішення спорів, на що він, безумовно, заслуговує.

Вартість розгляду справи

Це ще одна характеристика, яка для арбітражу з позитивної перетворилася на негативну. Висока вартість арбітражних проваджень є недоліком, на який, напевне, найчастіше скаржаться користувачі арбітражних послуг. І хоча багато кроків спрямовані в т. ч. на зменшення арбітражних витрат, міжнародний арбітраж все ще залишається досить дорогим у порівнянні з багатьма державними судами.

Конкуренція чи співробітництво?

Тож арбітраж має дійсно багато переваг, і що важливо, постійна робота над його вдосконаленням триває. Втім, це аж ніяк не означає, що він є універсально найкращим способом вирішення спорів. Залежно від обставин конкретної справи, враховуючи необхідність визнання та виконання арбітражних рішень у відповідних юрисдикціях та беручи до уваги потенційну вартість спору, вибір державного суду замість арбітражу може дійсно бути куди більш доречним.

Важливіше зрозуміти, що розглядати державні суди та міжнародні арбітражі як суперників чи конкурентів вкрай невірно. З одного боку, міжнародний арбітраж розвантажує суди та забезпечує сторонам більш ґрунтовний, фаховий, швидкий та в цілому ефективніший розгляд справи, а іншого – державні суди залишають за собою право контролю у виключних випадках, зокрема при оспорюванні арбітражного рішення чи розгляді клопотання про його визнання та виконання.

Безумовно, арбітраж ніколи не зможе повністю замінити державні суди, та й навряд чи хтось має таку мету. Значна частина спорів неарбітрабельні за своєю суттю, оскільки містять публічно-правовий елемент. У той же час, надзвичайно важливими є функції сприяння міжнародному арбітражу з боку державних судів – наприклад, при вжитті заходів забезпечення позову чи витребуванні доказів.

В Україні, на жаль, у відносинах державних судів та арбітражів зовсім не все складається ідеально. Законодавство досі не містить ефективних механізмів сприяння міжнародному арбітражу з боку державних судів (хоча відповідні зміни вже розроблені і, маємо надію, будуть прийняті найближчим часом). Суди досі намагаються розширено тлумачити підстави для скасування (відмови у визнанні та виконанні) арбітражних рішень, подекуди добираючись аж до їх суті. Не варто забувати і про широкий (подекуди зовсім невиправдано) перелік неарбітрабельних спорів згідно з українським законодавством (зміни до законодавчого регулювання арбітрабельності також очікуються найближчим часом).

Та головне навіть після усіх необхідних змін до законодавства – усвідомити, що арбітраж є вигідним союзником державних судів у відправленні правосуддя, а не конкурентом чи, тим більше, ворогом. Сподіваємось, таке усвідомлення прийде як до законодавців, так і до практиків та суддів вже зовсім скоро.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати