02 липня 2019, 15:55

Спори щодо виплати зарплати: на чиєму боці суд?

Опубліковано в №27 (681)

Анатолій Мельниченко
Анатолій Мельниченко «Pavlenko Legal Group» юрист

За офіційними даними Державної служби статистики (далі — Держстат), на початку 1997 р. загальна заборгованість з виплати заробітної плати в Україні складала майже 4,2 млрд грн. Станом на початок 2019 р. заборгованість зменшилася майже вдвічі та становить 2,6 млрд грн.

Як зазначає Міністерство юстиції України, в органах Державної виконавчої служби протягом I кварталу 2019 р. підлягало виконанню 26,8 тис. виконавчих документів про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму близько 787,6 млн грн. Це на 862 документи більше, ніж за аналогічний період 2018 р.

Аналіз цих показників дає підстави стверджувати дві речі. По‑перше, в Україні спостерігається позитивна тенденція щодо погашення наявної заборгованості із заробітної плати. По‑друге, державна політика спрямована на зменшення таких показників шляхом повного та ефективного виконання державними й приватними виконавцями судових рішень про стягнення з роботодавців на користь працівників заборгованості із заробітної плати.

Незважаючи на зменшення заборгованості із заробітної плати в Україні, до судів продовжують надходити справи, що стосуються виплат заробітної плати. Проблеми, пов'язані з невиконанням роботодавцями зобов'язань щодо виплати заробітної плати, залишаються актуальними в межах правого поля України.

Окрім того, наявність суттєвої проблеми щодо своєчасної та повної виплати заробітної плати в Україні вже вийшла за межі національного рівня та неодноразово розглядалася Європейським судом з прав людини (рішення у справі «Сокур проти України», «Мкртчян проти України»).

Аспект судового захисту

Через роботодавців, які не визначають конституційні права працівників щодо обов'язковості виплати їм заробітної плати, не виплачують або допускають прострочення у виплаті заробітної виплати, виникає нагальне та гостре питання щодо ефективного захисту порушених прав працівників.

Відповідно до приписів ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), за заявою особи може бути видано судовий наказ про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначена категорія справ може розглядатися в наказному провадженні або у спрощеному позовному провадженні. Право вибору залишається за заявником (ч. 2 ст. 161 ЦПК України).

З огляду на викладене, пропоную більш ретельно розглянути судову практику у спорах щодо виплати заробітної плати, яка склалася через розгляд справ у наказному та спрощеному позовних провадженнях. Варто зауважити, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, в яких наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати (середнього заробітку за час затримки розрахунку) та/або підстав для її нарахування та отримання.

Розгляд справ у наказному провадженні

На практиці суди першої інстанції зазвичай задовольняють вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Прикладом цього є судовий наказ Подільського районного суду м. Києва від 25.03.2019 р. у справі №758/3365/19, судовий наказ Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22.05.2019 р. у справі №646/3427/19, судовий наказ Суворовського районного суду м. Одеси від 08.04.2019 р. у справі №523/5383/19, судовий наказ Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2019 р. у справі №361/3497/19.

Слід зазначити, що суди, які видають судові накази, як правило, у мотивувальній частині детально не обґрунтовують прийняте рішення, а також не надають детальної оцінки доказам, на підставі яких було прийняте таке рішення. Відмовляючи у задоволенні заяв про видачу судових наказів, суди вказують на відсутність доказів, що підтверджують безспірність вимог. Однак у судовій практиці немає єдиного підходу судів щодо визначення критеріїв безспірності вимог під час звернення до суду в порядку наказного провадження.

Голосіївський районний суд м. Києва в ухвалі від 25.06.2018 р. у справі №752/12662/18, яка була залишена без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 28.08.2018 р., відмовив заявнику у видачі судового наказу. При цьому, на думку суду першої інстанції, доказом, що підтверджує право на стягнення суми заробітної плати, має бути довідка від боржника про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

У постанові від 08.02.2019 р. у справі №367/7558/18 Київський апеляційний суд дійшов висновку, що лист боржника, в якому вказана сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, не може вважатися бухгалтерським документом, що підтверджує розмір нарахованої заробітної плати. Окрім того, його зміст не дає підстав вважати, що роботодавець визнає, що саме з його вини не був проведений розрахунок. Після розгляду справи суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у видачі судового наказу.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 11.10.2018 р. у справі №592/12552/18, досліджуючи питання доказів, що підтверджують безспірність вимог, суд дійшов висновку, що заявник не надав доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених ним вимог. Також суд визначив, що долучена до заяви довідка не може вважатися таким доказом, оскільки не містить відомостей про її видачу саме роботодавцем. Окрім того, довідка не завірена підписом уповноваженої особи.

Обґрунтовуючи власну позицію, суд апеляційної інстанції вказав на положення п. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23.12.2011 р., де роз'яснено, що до заяви мають бути додані докази перебування заявника у трудових відносинах з боржником. Підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати (довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист, копія платіжної відомості тощо).

Отже, звертаючись до суду з вимогами про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, варто зосередитися на доведеності безспірності заборгованості із заробітної плати та підстав для її стягнення. При цьому для підтвердження безспірності вимог необхідно долучити до заяви засвідчені належним чином докази перебування стягувача у відносинах з боржником та видану боржником довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підписану уповноваженою на це особою.

Розгляд справ у спрощеному позовному провадженні

Варто зауважити, що спрощене позовне провадження є новелою нового ЦПК України, яке призначене для розгляду малозначних справ, які виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетом є швидкість вирішення справи.

Аналіз спорів щодо виплати заробітної плати, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, дає підстави стверджувати, що суди, як правило, захищаючи інтереси працівників, ухвалюють рішення про стягнення з боржників нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та/або середнього заробітку за час затримки розрахунку (рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19.04.2019 р. у справі №462/563/19, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11.04.2019 р. у справі №755/12651/18, постанова Київського апеляційного суду від 11.03.2019 р. у справі №758/210/18, постанова від 30.05.2018 р. у справі №757/35747/14‑ц, постанова від 11.07.2018 р. у справі №759/2710/16‑ц, постанова від 25.07.2018 р. у справі №552/993/17).

За таких обставин, судова практика, яка склалася у цих правовідносинах, має позитивні напрацювання. Це свідчить про переважно однакове застосування судами норм права. Натомість автор вважає за доцільне звернути увагу на існування деяких особливостей застосування норм права в цій категорії справ.

Строки звернення до суду та питання оплати судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в 3‑місячний строк, відколи він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Водночас ч. 2 цієї ж статті передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як показує аналіз судової практики, питання строків звернення з вимогами про стягнення заробітної плати та/або стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є достатньо актуальним. Це пов'язано з назрілим питанням про те, чи потрібно включати середній заробіток до структури заробітної плати , що безпосередньо впливає на строки звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки разом або окремо з вимогами про стягнення заробітної плати, звернення з якими не обмежується будь-яким строком (постанова ВС у справі 134/1781/16‑ц від 05.12.2018 р.).

Нещодавно Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/4518/16 від 30.01.2019 р. дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, ВП ВС поставила крапку у питаннях щодо включення середнього заробітку до структури заробітної плати та дійшла до однозначного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Отже, на вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні розповсюджується 3‑місячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (постанова ВС від 24.04.2019 р. у справі №607/14495/16‑ц).

Таким чином, звертаючись до суду, варто враховувати, що працівники не обмежені у строках щодо звернення з вимогами про стягнення належної їм заробітної плати, а у разі звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку — обмежені 3‑місячним строком.

Окрім того, звертаючись до суду з вимогами про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, необхідно врахувати позиції ВС стосовно сплати судового збору, які викладені у постанові від 04.04.2018 р. у справі №428/8353/17 та у постанові від 30.05.2018 р. у справі №307/3251/16. У зазначених постановах ВС дійшов висновку, що позивачі у справах за позовними вимогами, які випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях (про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі).

Висновки

Системний аналіз судової практики у спорах щодо виплати заробітної плати показує, що суди здебільшого стають на бік працівників, захищаючи їх від недобросовісних дій або бездіяльності роботодавців. Однак наявність позитивного рішення суду, ухваленого на користь працівника, не дає 100% гарантій, що таке рішення буде своєчасно та в повному обсязі виконане роботодавцем.

З метою ефективного виконання судового рішення про стягнення заробітної плати та/або середньої заробітної плати за час затримки розрахунку стягувачу необхідно звернутися до приватного чи державного виконавця для примусового виконання судового рішення. У межах відкритого виконавчого провадження виконавець зможе накласти арешт на рахунки боржника, відкриті у відділеннях банку, рухоме та нерухоме майно, а також включити його до Єдиного реєстру боржників. Це може створити для боржника несприятливі умови, за яких він буде змушений повернути кошти, присудженні судовим рішенням. Окрім того, варто пам'ятати, що за невиплату або несвоєчасну виплату заробітної плати передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати