Популярні матеріали

04 грудня 2017, 15:44

Проблеми захисту прав людини в інформаційному суспільстві

Ірина Кузіна
Ірина Кузіна «Ілляшев та Партнери, ЮФ» адвокат

Створення глобального інформаційного простору, збільшення ролі соціальних мереж, загальна доступність інформації та водночас безпрецедентна безвідповідальність у цій сфері створюють нові виклики для системи захисту прав людини.

Захист даних особистого характеру значно ускладнюється з розвитком технологій, адже з’являється все більше можливостей роздобути такі дані.

Реагуючи на нові умови, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) виділяє Інтернет серед інших джерел інформації, формуючи у відповідних справах дещо відокремлену практику.

Порушення права на повагу до приватного та сімейного життя

З розвитком всесвітньої мережі Інтернет сфера приватності зазнає більшої кількості втручань, несумісних зі ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Багато інформаційних продуктів у глобальній мережі широко використовують фото-, відео- та аудіоконтент. Однак користувачі та власники сайтів забувають, що концепція приватного життя включає елементи, що стосуються права особи на своє зображення (Шачча проти Італії, Sciacca v.Italy, №50774/99, §29).

Проте Інтернет-користувачі самі викладають у мережу інформацію про себе, свої фото та дані особистого характеру, при цьому не замислюючись про наслідки.

Як тільки приватна або особиста інформація публікується в Інтернеті, необхідність захисту її конфіденційності більше не може виступати як переважна вимога. На практиці інформація значною мірою більше не є конфіденційною (Видавництво Плон проти Франції, Editions Plon v. France, №58148/00, §53).

Однак цим не повинні несумлінно користуватися журналісти, до яких пред’являються підвищені вимоги щодо правомірності поширення інформації в мережі Інтернет.

У практиці Суду говориться, що преса не повинна передавати деталі особистого чи сімейного життя особи, які, незважаючи на наявність їх у мережі Інтернет, не входять у сферу суспільних або політичних дискусій щодо суспільно значущих питань (Олексій Овчинніков проти Росії, Aleksey Ovchinnikovv. Russia, рішення від 17.09.2010 р., №9807/02, §51).

У світі, в якому особа зіштовхується з величезною кількістю інформації, що циркулює за допомогою традиційних та електронних засобів інформації, а також значною кількістю гравців, контроль за дотриманням журналістської етики набуває ще більшого значення (Штолль проти Швейцарії, Stoll v. Switzerland, рішення від 10.12. 2007 р., №69698/01, §104).

Посилення впливу Інтернету та доступність інформації для неповнолітніх змушує держави вводити деякі обмеження права на передачу інформації. Ці обмеження є необхідними в демократичному суспільстві та мають законну мету, передбачену §2 ст. 8 Конвенції, а саме захист здоров’я та моралі, захист прав і свобод інших осіб.

Як викладає у своїх рішеннях ЄСПЛ, незважаючи на те, що свобода вираження поглядів та конфіденційність передачі інформації є найважливішими вимогами, а користувачі засобів телекомунікацій та послуг Інтернет повинні бути впевнені, що їхня приватна сфера і свобода вираження думки гарантовані, така гарантія не може бути абсолютною та повинна час від часу поступатися іншим правомірним вимогам, таким як запобігання заворушенням чи злочинам або захист прав і свобод інших осіб (К.Ю. проти Фінляндії, KU v. Finland, рішення від 02.12.2008 р., №2872/02).

Обмеження права на свободу вираження поглядів

Фактично, можливості вираження поглядів у мережі нескінченні, але можна з жалем констатувати, що інформаційне середовище містить найбільшу кількість правопорушень серед всіх інших сфер суспільного життя. Хоча правове поле є достатньо зрозумілим, а практика ЄСПЛ вже розставила достатньо орієнтирів.

Суд вказує, що ст. 10 §2 залишає мало можливостей для обмеження свободи вираження поглядів під час обговорення політичних або суспільно значущих питань. Приватна особа, яка бере участь у політичній дискусії з питань, що цікавлять суспільство, не повинна переходити за певні рамки (зокрема, поваги прав інших осіб), водночас такій особі дозволяється вдатися певною мірою до перебільшення та навіть провокації або, іншими словами, робити певні нестримані заяви (Віллем проти Франції, Willem v. France, №10883/05, §33).

У рішенні у справі Редакція газети «Правое дело» і Штекель проти України (Editorial Board of Pravoye Deloand Shtekel v. Ukraine, рішення від 05.05.2011 р. №33014/05) Суд вперше визнав, що ст. 10 Конвенції повинна тлумачитися як така, що покладає на Держави позитивний обов’язок щодо встановлення належної нормативно-правової бази для забезпечення ефективного захисту свободи вираження поглядів журналістами в Інтернеті. У цій справі на заявників було покладено обов’язок виплатити збитки за повторну публікацію тексту, автор якого був невідомий. Текст мав об’єктивно наклепницький характер і був знайдений ними в Інтернеті (текст супроводжувався зауваженням із зазначенням джерела і того, що газета не мала відношення до тексту).

Крім вищевикладених обмежень, доводи про необхідність забезпечення національної безпеки, все частіше використовуються державами для виправдання обмеження прав людини, в тому числі права на інформацію.

Причому поняття національного інтересу нечітке і розмите. Це зроблено навмисно для надання державам більших можливостей, гнучкості у вирішенні внутрішніх питань для забезпечення безпеки. Таким чином державі надаються досить широкі можливості для розсуду.

Суд зазначає, що межі розсуду, якими володіє держава-відповідач при виборі заходів для забезпечення національної безпеки, є досить широкими. Держава повинна оцінювати реальність «нагальної суспільної потреби», яка має на увазі поняття «необхідно в демократичному суспільстві» (Леандер проти Швеції, Leanderv. Sweden, рішення від 26.03.1997 р., №9248/81, §59).

І все ж дискреційні повноваження держави у питаннях обмеження права на інформацію та свободу вираження поглядів не є нескінченними.

У справі Сюрек і Оздемір проти Туреччини (S rek and zdemir v. Turkey, рішення від 08.07.1999 р., №23927/94, №24277/94) Суд вважає, що той простий факт, що особа, у якої беруть інтерв’ю, є представником терористичної організації (РПК – Робоча партія Курдистану), є недостатнім для заборони публікації інтерв’ю, оскільки воно не містить закликів до насильства або ненависті, враховуючи право громадськості на отримання інформації про ситуацію на Південному Сході Туреччини з іншого боку.

Також у низці справ (зокрема, Обзервер і Гардіан проти Сполученого королівства (Observer and Guardianv. The United Kingdom, рішення від 26.11.1991 р., №13585/88), Сандей Таймс проти Великобританії №2 (The Sunday Times v. The United Kingdom No.2, рішення від 26.11.1991 р., №13166/87), Тижневик «Bluf!» проти Нідерландів (Vereniging Weekblad Bluf! v. theNetherlands, рішення від 09.02.1995 р., №16616/90)) ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність необхідності запобігання розкриттю певної інформації, якщо вона вже була оприлюднена або втратила конфіденційний характер.

Підсумувавши цей невеликий огляд, констатуємо, що ЄСПЛ з достатнім ступенем оперативності реагує на розвиток суспільства і технологій, тим самим підтверджуючи, що права, які захищає Конвенція, є фундаментальними, неодмінними та мають беззаперечну цінність.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати