10 вересня 2019, 10:50

Про майбутнє адвокатури без монополії

Опубліковано в №37 (691)

Дмитро Остапенко
Дмитро Остапенко радник "Кролевецький та Партнери"

Українська адвокатура ще не встигла оговтатися від боїв за/проти прийняття гучного законопроєкту №9055, як знову «запалало». Пропозиція Володимира Зеленського прибрати з тексту Конституції норму, що закріплює монополію адвокатів на представництво громадян у судах, для багатьох стала несподіванкою.

Однак ще більш несподіваним для юридичної спільноти виявився темп, з яким народні обранці встигли пройти два читання і направити законопроєкт до Конституційного Суду. На весь процес депутатам знадобилося менше ніж тиждень. Навіть складно пригадати приклади подібної швидкості роботи Парламенту в минулому. Це означає, що відтепер ми живемо в умовах абсолютно нової правової дійсності, в якій на попередній аналіз та професійні обговорення майбутніх законів просто немає часу.

Хоча вірогідність отримання законопроєктом червоної картки від Конституційного Суду є вкрай низькою, що надасть можливість для його остаточного прийняття, доводи прибічників та поборників конституційної новели щодо адвокатів варті того, щоб бути почутими та проаналізованими. А чого в них більше — правди чи вигадки — вирішуйте самі.

Економія, якість чи приниження — на що спрямовані зміни?

Протягом перших годин після реєстрації президентського законопроєкту на парламентському сайті деякі профільні ЗМІ (без посилання на джерела своєї обізнаності) спробували пояснити мотивацію влади щодо скасування адвокатської монополії. Стверджувалося, що у такий спосіб держава планує зекономити значні кошти, які мали б бути сплачені адвокатам за представництво інтересів органів влади у численних судових процесах наступного року. Водночас скасування монополії дозволило б, як і раніше, залучати до цієї роботи штатних юристів та залишити витрати на правову допомогу на нинішньому рівні.

Національна асоціація адвокатів України у звичному для неї стилі комунікації зробила низку заяв про черговий наступ на незалежність адвокатури та спроби її ліквідації як важливого суспільно-правового інституту. Також була гостро розкритикована ідея економії ресурсів, заявивши, що держава втратить набагато більше без адвокатського представництва її інтересів у судах.

Однак після опублікування тексту законопроєкту і пояснювальної записки до нього стало зрозуміло, що наразі не йдеться лише про економію грошей, а монополія скасовується з метою «забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги». При цьому виключне право адвокатів здійснювати захист від кримінального переслідування у Конституції вирішили залишити.

Якщо читати між рядків, то можна побачити тезу про те, що професійну правничу допомогу громадянам в нашій державі можуть надавати не лише адвокати, а також що приналежність до саме цього виду юридичної професії не гарантує високу якість наданих послуг. Звісно, такий підхід не міг не викликати жвавого обговорення, розділивши табір юристів фактично навпіл.

Давайте скасуємо всіх!

Обурюючись драматичними змінами, консервативна частина адвокатури почала проводити паралелі з іншими професіями: «Давайте заберемо у нотаріусів право посвідчувати правочини, дозволимо представляти обвинувачення не лише прокурорам, а суперечки між громадянами нехай розглядають комісії при ОСББ! В якій після цього країні ми опинимося завтра?». Найбільш радикально налаштовані колеги запропонували законодавцям не зупинятися і взагалі «скасувати всіх».

Однак подібну логіку можна назвати «пересмикуванням», оскільки скасування адвокатської монополії зовсім не означає позбавлення адвокатів права на доступ до суду, а до її введення у 2017 р. правова система нашої держави не зазнавала краху внаслідок участі в судових процесах юристів без адвокатського свідоцтва. Навіть більше, декілька років тому нечасто можна було зустріти адвоката в суді господарської юрисдикції, а серед найуспішніших спеціалістів у галузі права інтелектуальної власності їх взагалі майже не було.

Загалом, ідеї щодо перегляду виняткової ролі представників інших професій не є занадто жахливими в умовах сучасного світу. Цілком ймовірною, що вже в найближчому майбутньому може відбутися заміна реєстраційної та посвідчувальної функцій нотаріусів на використання технології блокчейну. Конкуренцією між державними судами та медіаторами сьогодні взагалі вже нікого не здивуєш. Світ навколо нас дуже стрімко змінюється, тому немає сенсу апелювати до досвіду минулих часів.

Цілком логічним у цьому контексті є питання про те, а чи варто продовжувати нести фінансові витрати на підтримку статусу адвоката тим, хто не практикує у галузі кримінального права? Якщо законодавчі зміни дозволять продовжувати обслуговувати клієнтів без необхідності сплачувати щорічні внески на розвиток самоврядування, зважати на дотримання Правил адвокатської етики та отримувати бали за підвищення кваліфікації, то навіщо тоді бути адвокатом?

Схоже, що очевидної відповіді на ці запитання найбільше побоюються в НААУ, бюджет якої не в останню чергу формується завдяки чисельності членів, кількість яких зросла майже вдвічі з моменту запровадження монополії. Тепер для того щоб не втратити кожного з них, Асоціації доведеться змінитися, щоб довести, що цінність членства є реальною, а не вимушеною.

Бути чи не бути? Кляте питання!

Насправді, питання про вибір професії адвоката можна вважати світоглядним для кожного юриста, який з ним зіштовхується. Хоча комусь ця фраза може видатися банальною і пафосною, але адвокат — це більше ніж професія. Це нелегка місія, нести яку людина погоджується добровільно, а дійти усвідомленого бажання цим займатися можна лише за покликом душі.

Проте це зовсім не означає, що відсутність у юриста бажання бути адвокатом робить його менш професійним або незначним. Також це не означає, що правник без адвокатського посвідчення заздалегідь гірше впорається з юридичними завданнями в суді, ніж його колега, який володіє таким посвідченням.

Саме підміна усвідомленого вибору для себе цієї непростої професії на банальну необхідність перетворила запровадження адвокатської монополії в Україні на справжнісінький фарс. Ймовірно, вже дуже скоро ми зможемо в цифрах побачити, скільки наших колег були змушені скласти адвокатські іспити з метою збереження можливості продовжувати ходити в суди. Для цього достатньо буде дослідити статистику кількості випадків зупинення адвокатами дії своїх свідоцтв за 2020 р. Таку статистику можна буде вважати справжньою оцінкою чи то для запровадженої Петром Порошенком адвокатської монополії, чи то для прийнятого Володимиром Зеленським рішення про її скасування.

НААУ — початок занепаду чи шанс на зміцнення?

З позиції стороннього спостерігача, у консервативному таборі керівництва адвокатської асоціації зараз розгорається паніка, яка межує з гнівною істерикою. Заяви, що лунають з офісу на Борисоглібській, у непідготовленої людини можуть створити уявлення про наближення кінця світу, який неодмінно настане після запровадження конституційних змін. Та чи про це потрібно думати в умовах, коли зміни виглядають невідворотними, а значна частина адвокатів їх підтримує?

Фактично, НААУ має два протилежних сценарії, за одним з яких ця організація зазнає радикальних змін у своїй філософії та підходах, а за іншим — законсервується, втратить будь-який вплив та зійде на маргінес.

Перший сценарій є можливим, якщо керівництво органів адвокатури почне допомагати своїм колегам зробити професію більш зручною, а не навпаки. Скорочення бюджету на власне утримання, відмова від ганебної практики дисциплінарних переслідувань адвокатів за критику та вільнодумство, перегляд механізмів підвищення кваліфікації, лобіювання лібералізації підходів до адвокатського оподаткування — це лише невеликий перелік дій, що дозволять зробити цей сценарій реалістичним.

Для другого сценарію нинішнім очільникам НААУ не потрібно нічого робити. Хіба що відкрити ще кілька закордонних представництв або створити кілька додаткових комітетів. За таких умов втрата кількості фінансових донорів, ким для Асоціації по суті є кожен з адвокатів, стане лише справою часу. З відсутністю фінансів прийде втрата можливостей та впливу. Хоча реалізація цього сценарію є найменш бажаною, в умовах сьогодення, на жаль, він є найбільш ймовірним.

А що з простими громадянами?

На перший погляд може здатися, що за суперечками між владою та юристами всі забули про кінцевих бенефіціарів цих відносин — наших клієнтів. Така позиція не позбавлена підґрунтя, адже відсутність попереднього обговорення значних законодавчих змін ніколи не покращувала їхню якість.

З одного боку, бізнес та громадяни зі скромним рівнем достатку зможуть видихнути з полегшенням, оскільки і перші, і другі потенційно матимуть можливість мінімізувати свої витрати на правників. Однак це стане можливим лише за умови внесення відповідних змін до процесуальних кодексів, де адвокатська монополія фактично продовжує діяти.

З іншого боку, для громадян існують ризики збільшення кількості випадків отримання послуг неналежної якості, оскільки пропоновані зміни дозволять практикувати навіть тим, хто взагалі не має жодної юридичної освіти. Для бізнесу подібні ризики є мінімальними, оскільки його представникам завжди відомо про те, послуги якої саме якості вони бажають отримати, тому юристів обирають за принципами їх відповідності достатньо жорстким вимогам.

Хочеться підсумувати цю статтю чітким однозначним висновком, однак зробити це не видається можливим. Замість висновку можна сказати лише одне: Україні, з усіма недоліками її правової системи, до запровадження адвокатської монополії вдалося проіснувати 26 років, тому є підстави вважати, що вона не припинить свого існування і після скасування такої монополії.

Справжнім позитивом для нашої країни могла б бути ситуація, за якої інститут адвокатури зміг би досягти такого рівня розвитку, щоб у жодного замовника юридичних послуг не виникало навіть найменшого сумніву в питанні про те, до кого звернутися за допомогою (до адвоката чи іншого юриста). Переконаний, що коли-небудь такий день обов'язково настане!

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати