11 вересня 2018, 12:20

Пригоди (закреслено) працевлаштування іноземців в Україні

Останні законодавчі зміни

Опубліковано в №37 (639)

Олександра Євстаф’єва
Олександра Євстаф’єва «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери Україна, ЮБ» керівник практики трудового права

Останні рік-півтора відзначилися суттєвими змінами у процедурі працевлаштування іноземців та пов’язаних з цим міграційних процесах (візи, посвідка). При цьому чи не кожна порція змін супроводжувалася коментарями нормотворців про наближення до європейських стандартів та «усунення бар'єрів для залучення іноземних інвестицій», адже саме так амбіційно називається один з останніх законів, що реформує процедуру.

У зоні дисКомфорту

Але чи дійсно іноземні працівники відчули на собі задекларовані «покращення»?  З досвіду роботи для наших клієнтів мушу сказати що, на жаль, поки що ні. Багато з них говорять про відчутний дискомфорт. У чому ж полягає причина дискомфорту? На мою думку, насамперед, в очікуваннях, які не виправдалися.

Як показує досвід, іноземні працівники в більшості випадків з розумінням ставляться до того, що процедура отримання дозволів в Україні є непростою. Водночас їм хочеться, щоб існували механізми, які дозволять спростити або хоча б пришвидшити ці процедури для тих, хто готовий заплатити більшу ціну. Що ж натомість? А натомість пришвидшена (але не спрощена) процедура існує лише для отримання візи Д, тоді як для отримання та подовження посвідок строк, навпаки, тільки збільшується і майже вдвічі (з 10 календарних до 15 робочих днів). При цьому немає жодних офіційних механізмів для прискореного/ спрощеного розгляду.

Заради справедливості, варто відзначити, що з розглядом клопотань про видачу дозволів саме на працевлаштування, як правило, питання строків гостро не стоїть, адже передбачені законом строки і так достатньо короткі (7 робочих днів для отримання дозволу і 3 – для подовження). Однак з дозволами на працю маємо труднощі іншого характеру.

Зокрема, «покращена» процедура більше не передбачає можливості отримання дублікату дозволу на працевлаштування у разі його втрати. Ще півбіди, якщо дозвіл втрачено на етапі, коли на його підставі іноземець вже отримав візу Д і посвідку. В такому випадку можна просто «дотягти» до моменту, коли необхідно буде подавати клопотання про його подовження. Проте якщо дозвіл втрачено невдовзі після видачі, іноземець просто не матиме змоги отримати посвідку, адже для цього міграційна служба вимагає пред’явлення оригіналу дозволу…

Коли ми на практиці зіштовхнулися з таким питанням у справі нашого клієнта, Центр зайнятості визнав, що процедура відновлення дійсно відсутня, а що робити з нашим клопотанням про поновлення, вони будуть думати. Нам запропонували подати документи як на отримання нового дозволу, незважаючи на те, що з об’єктивних причин подати повний комплект документів у цій ситуації просто немає змоги. Адже закон вимагає подавати «проект» трудового договору, тоді як працівник, дозвіл якого втрачено, вже давно працює на підприємстві, а договір з ним, будучи укладеним, вже давно припинив бути проектом. До того ж його завірена копія (на виконання вимог закону) вже була подана до Центру зайнятості та знаходиться в його файлах… Абсурд! Чи не так?

Ще одним відчутним мінусом оновленої процедури видачі дозволів на працевлаштування є введення спеціального мінімального розміру зарплати для іноземців – 10 мінімальних заробітних плат на місяць. З одного боку, цілком зрозуміло, що держава турбується про інтереси запрошеного персоналу (попри те, що в цій вимозі проглядається дискримінація щодо українських працівників, адже мінімальна державна гарантія для них у 10 разів менша ніж та, що надається запрошеному іноземному персоналу). З іншого боку, законодавець чомусь «забув» зробити виняток з цієї вимоги для іноземців, які отримують дозвіл на працевлаштування як внутрішньокорпоративні цесіонарії та відряджені іноземні працівники (хоча суть таких ролей вказує на те, що більш природними для них була б прив’язка зарплати та трудового договору саме до закордонного роботодавця (хедофісу) або хоча б можливість вибору).

Таким чином, законодавець мимоволі визначив, що робота цих спеціалістів має оплачуватися локально, а отже, з ними має бути укладений локальний трудовий договір. В результаті зникає доцільність виокремлювати ці спеціальні категорії працівників з-поміж інших іноземців та отримувати для них спеціальний тип дозволу на працевлаштування. На практиці роботодавці схильні обирати «звичайний» тип дозволу на працевлаштування, навіть якщо по суті працівник є цесіонарієм чи відрядженим, що означає необхідність платити йому зарплату не менше зазначеного порогу. За попереднього регулювання теж не було чіткого дозволу обходитися без локального договору та зарплати для цих категорій, але відсутність високого порогу мінімальної зарплати робила незручності локального найму не такими відчутними.

Несправедливо буде не сказати про плюси останніх новел. Їх переважна більшість стосується дозволу на працевлаштування. Зокрема, було скасовано перевірку попиту на вакансії (форма 3-ПН) перед поданням клопотання про отримання дозволу, скасовано вимогу надавати довідки про стан здоров’я та про відсутність судимостей, іноземцям дозволено займати одночасно декілька посад, врегульовано процедуру внесення змін до дозволу у зв’язку зі зміною паспортних даних, назви посади, назви роботодавця.

Проте на фоні зазначених вище системних мінусів навіть ці плюси виглядають блідувато. До того ж та обставина, що процедуру видачі доз волу на працевлаштування вирішено врегулювати на рівні закону (Закон України «Про зайнятість»), а не постанови КМУ, як було до 27.09.2017 р., навряд чи дозволяє сподіватися на те, що недоліки процедури, наявність яких вже є очевидною, будуть усунені оперативно.

Що стосується посвідок на тимчасове проживання, то чи не єдиним плюсом оновленої процедури є можливість отримання такої посвідки інвестором, який вклав у статутний капітал зареєстрованої в Україні юрособи не менше ніж 100 тис. євро. Однак це покращення не пов’язане з працевлаштуванням іноземців.

Головним позитивом у процедурі видачі візи Д є те, що цю візу зробили багаторазовою, а строк дії становить 90 днів. Попереднє регулювання, за якого ця віза була разовою, створювала серйозний клопіт для іноземних працівників, які щойно отримали дозвіл на працевлаштування, адже в’їхавши в Україну на її підставі, вони мали безвиїзно чекати видачі посвідки (приблизно 2 тижні). До того ж якщо з якихось причин (наприклад, хвороба родича чи термінове відрядження) доводилося виїхати з України до подачі документів на посвідку чи після подачі, але до її отримання «на руки», візу доводилося отримувати знову. Враховуючи значний розмір консульського збору для громадян деяких країн (наприклад, понад 600 фунтів стерлінгів для громадян Сполученого Королівства), «задоволення» від повторного звернення за візою було не з дешевих, вже не говорячи про втрачений час.

Очікування

Реальність

• Можливість спрощеного та/або прискореного проходження всіх необхідних процедур (навіть за додаткову плату).

• Пришвидшена (але не спрощена) процедура існує лише для отримання візи Д, тоді як для отримання та подовження посвідок строк, навпаки, тільки збільшується майже вдвічі (з 10 календарних до 15 робочих днів), при цьому немає жодних офіційних механізмів для прискореного/спрощеного розгляду.

• Можливість виконання всіх (або більшості) необхідних процедур повіреним за довіреністю без необхідності фізичної присутності іноземця.

• Останні зміни у процедурі отримання посвідок передбачають ще більший ступінь особистого залучення іноземця до процедури їх отримання. Тепер іноземний працівник має особисто з’явитися в міграційну службу: вперше – для подачі документів на посвідку (раніше можна було за довіреністю); вдруге – для отримання посвідки; втретє – для подачі документів на посвідку для члена сім’ї.

• Можливість залишатися на контракті та зарплаті в закордонному хедофісі, працюючи в українській «дочці» чи в українського клієнта хедофісу.

• Процедура отримання дозволів на працевлаштування не передбачає можливості оминути локальний трудовий договір і локальну зарплату. До того ж останніми змінами введено мінімальний поріг зарплати для іноземного персоналу – 10 мінімальних заробітних плат на місяць.

• Можливість проживати в готелі під час роботи в Україні (Політики безпеки багатьох транснаціональних корпорацій вимагають, щоб працівники, перебуваючи за межами рідної країни, проживали виключно в готелях, та забороняють проживати в орендованих квартирах)

• Чинне законодавство, зобов’язуючи іноземних працівників зареєструвати місце свого проживання в Україні, не передбачає можливості реєструвати таке місце проживання за адресою готелів – лише у квартирах чи будинках.

• Наразі спостерігається дефіцит пропозицій житла, власники якого згодні реєструвати іноземців у належних їм приміщеннях.

Очікування іноземців, які їдуть в Україну на працевлаштування 

«Казнить нельзя помиловать», або «пунктуація рулить» 

Поки писалася ця стаття, набула чинності чергова новела у процедурі видачі посвідок на тимчасове проживання (Постанова КМУ від 18.07.2018 р. №651, набула чинності 28.08.2018 р.). Постанова вносить зміни до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 р. №322. Ці зміни достатньо дивні.

Зокрема, до зазначеного Порядку додано положення, яке передбачає, що (цитую) «іноземці та особи без громадянства (крім громадян держави, що визнана Верховною Радою України державою-агресором), які відповідно до законів та міжнародних договорів України не зобов'язані отримувати довгострокову візу для оформлення посвідки на тимчасове проживання та отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства не пізніше 30 днів від дати останнього в'їзду на територію України, мають право подати документи на отримання посвідки без виїзду за межі України за умови дотримання строків, визначених п. 17 цього Порядку».

Єдине, що зрозуміло з цього набору слів, це те, що нормотворець прагнув якоїсь особливості для процедури видачі посвідки для громадян держави-агресора. Проте логіка механізму, за допомогою якого вводиться ця особливість, із зазначеного формулювання не проглядається. Спробуємо розібратися.

З буквального прочитання новели випливає, що іноземці, які з огляду на своє громадянство звільнені від необхідності отримувати візу Д (громадяни Білорусі, Молдови, Грузії, Азербайджану та ін.), крім громадян країни-агресора, які в момент отримання дозволу на працевлаштування перебували в Україні, можуть не виїжджати за межі України (відповідно, повторно не в’їжджати) з метою подачі документів на посвідку, якщо вони отримали свій дозвіл на працевлаштування протягом 30 днів з дати останнього в’їзду в Україну. Нібито виглядає як покращення. Авжеж, дозволили подаватися на посвідку, попередньо не виїжджаючи з країни, звісно, якщо будуть дотримані певні умови. Однак, враховуючи, що до цього «покращення» громадянам зазначених країн для подачі на посвідку не потрібно було попередньо виїжджати з України взагалі та без усіляких умов (якщо не враховувати загальне обмеження у 90/180), «покращення» виглядає більше ніж сумнівним.

І, до речі, доволі дивним у новелі виглядає умова, за якої «включається» «покращення»: «Якщо дозвіл на працевлаштування отримано не пізніше 30 днів від дати останнього в'їзду на територію України». Не зрозуміла мета прив’язки «покращення» до строків отримання дозволу на працевлаштування і прив’язка дати отримання дозволу на працевлаштування до дати в’їзду в Україну (це при тому, що для отримання дозволу на працевлаштування присутність іноземця в Україні взагалі не вимагається).

Маємо думку, що причиною таких незрозумілостей є проблеми пунктуації. Якби коми в тексті «новели» розставили трохи по-іншому, зміст був би дещо іншим (більш-менш зрозумілим). Текст можна було б розуміти таким чином, що громадяни зазначених країн, які отримали дозвіл на працевлаштування і знаходяться на території України, для звернення за посвідкою не зобов’язані попередньо виїжджати за межі України, якщо таке звернення відбувається протягом 30 днів від дати останнього в’їзду.

На згадку приходить тепер вже крилата фраза зі старого радянського мультика «Дванадцять місяців»: «Казнить нельзя помиловать». Адже від місця у реченні, куди юна безграмотна королева поставить кому, мала залежати доля нещасних підданих. Як трактуватиме зазначену новелу міграційна служба, покаже час.

Плюси

Мінуси

Дозвіл на працевлаштування:

• Скасовано обов’язок роботодавця подавати звіт про вакансії (форма 3-ПН) перед поданням клопотання про отримання дозволу на працевлаштування;

• Скасовано вимогу надавати довідки про стан здоров’я та відсутність судимостей;

• Іноземцям дозволено займати одночасно декілька посад;

• Передбачено можливість отримання дозволу на 3 роки (для деяких категорій працівників);

• Скасовано обмеження на ранню подачу заяви про подовження дозволу (було не раніше ніж 40 днів до дати закінчення строку дії);

• Скорочено строк розгляду для подовження дозволу (3 робочих дні замість 7 днів);

• Врегульовано процедуру внесення змін до дозволу у зв’язку зі зміною паспортних даних, назви посади, назви роботодавця.

Дозвіл на працевлаштування:

• Процедура більше не передбачає можливості отримання дубліката дозволу на працевлаштування у разі його втрати;

• Необхідність локального трудового договору та локальної зарплати навіть при роботі в інтересах закордонного хедофісу (внутрішньокорпоративні цесіонарії та відряджені іноземні працівники).

Віза Д: • Віза Д стала багаторазовою та діє 90 днів (замість разової на 45 днів).

 

Посвідка на тимчасове проживання:

• Передбачається можливість отримання посвідки на 3 роки (для деяких категорій працівників);

• Можливість отримання такої посвідки інвестором, що вклав у статутний капітал зареєстрованої в Україні юрособи не менше ніж 100 тис. євро. Однак це покращення не пов’язане з працевлаштуванням іноземців.

Посвідка на тимчасове проживання:

• Збільшено строк розгляду заяви про отримання та подовження посвідок (з 10 календарних до 15 робочих днів);

• Діти до 16 років тепер мають отримувати окремі посвідки та візи Д (раніше вони вписувалися у посвідку одного з батьків);

• Оновлена процедура отримання посвідок передбачає ще більший ступінь особистого залучення іноземця до процедури їх отримання. Іноземний працівник має особисто з’явитися у міграційну службу: вперше – для подачі документів на посвідку (раніше можна було за довіреністю); вдруге – для отримання посвідки; втретє – для подачі документів на посвідку для члена сім’ї;

• Для іноземців, які з огляду на своє громадянство не повинні отримувати візу Д (громадяни Білорусі, Молдови, Грузії, РФ, Азербайджану та ін.), які на момент отримання дозволу на працевлаштування перебували в Україні, з метою подачі документів на посвідку може вимагатися попередньо виїхати за межі України та повторно в’їхати (раніше такої вимоги не було).

Основні плюси й мінуси останніх нововведень у процедурі працевлаштування іноземців та пов’язаних з цим міграційних процесах 

Замість висновку 

Отже, попри хронічне реформування і прагнення «до кращого», процедури оформлення працевлаштування та перебування іноземців в Україні ще дуже далекі від ідеалу. Звичайно, це додає клопоту іноземцям і роботи їхнім юристам. Враховуючи те, що багато з цих іноземців – топ-менеджери «дочок» потужних транснаціональних корпорацій, що інвестують в Україну, забезпечують робочі місця для наших співгромадян та наповнення казни податками, їх відволікання на надзвичайно обтяжливі і забюрократизовані міграційні процедури навряд чи сприятиме досягненню широко пропагованій меті реформування, яке наразі має місце.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати