«Обов'язки суверена (будь то монарх або збори) визначаються тією метою, заради якої він був наділений верховною владою, а саме метою забезпечення безпеки народу»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«До рівної справедливості відноситься також рівномірне оподаткування, рівність якого залежить не від рівності багатства, а від рівності боргу кожної людини державі за свій захист».
Томас Гоббс (1588-1679 рр.). Левіафан
В цій статті буде висвітлено актуальне питання щодо компенсації витрат роботодавців, понесених у відповідності до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на збереження заробітку працівникам, призваним на військову службу під час дії особливого періоду.
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на військову службу, або працівниками, що уклали контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду (далі - призвані в особливий період), зберігається на підприємстві робоче місце та середній заробіток на час дії особливого періоду.
Спочатку у судовій практиці був висновок, який спирався на Ухвалу Вищого спеціалізованого суду від 01.02.2017 р. по справі №712/12892/15-ц (номер рішення в ЄДРСР - №64612041), що дія особливого періоду обмежена строками, вказаними в Указах Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303/2014, від 06.05.2014 р. №454/2014, від 21.07.2014 р. №607/2014, від 14.01.2015 р. №15. Тобто на думку суду особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 р. по 2 травня 2014 р.; з 7 травня 2014 р. по 21 червня 2014 р.; з 24 липня 2014 р. по 7 вересня 2014 р.; з 20 січня 2015 р. по 22 серпня 2015 р.
Однак в подальшому Верховний Суд в своїй Постанові від 22.08.2018 р. у справі №641/3262/17 (номер рішення в ЄДРСР - №76076996) та багатьох інших прийшов до висновків, що особливий період в Україні діє з 17.04.2014 р. по цей час, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. №303/2014, оскільки цей указ Президент України не відміняв і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
Таким чином, у зв’язку із судовою практикою, що сталася впродовж більше п’яти років з 17.04.2014 р., підприємства зобов’язані на строк від 12 місяців (у разі призову на строкову службу працівників з вищою освітою) до 5 років (у разі укладення контракту особами офіцерського складу) зберігати робочі місця та платити працівникам середній заробіток. У зовнішньополітичній ситуації, яка склалася, неможливо спрогнозувати, коли закінчиться особливий період в Україні. Таким чином роботодавці в Україні на невизначений термін зобов’язані нести витрати, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.
З 17.04.2014 р. по 31 грудня 2015 р., у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, була передбачена компенсація витрат працедавців на виплату середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу в особливий період (далі - призвані в особливий період), у відповідності до порядку, затвердженого Постановою КМУ №105 від 04.03.2015 р.
З 1 січня 2016 р. ситуація докорінно змінилася. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VII, серед іншого, були внесені зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України та зникла норма щодо компенсації з бюджету підприємствам виплат середнього заробітку працівникам, які призвані в особливий період (далі - компенсації середнього заробітку, компенсація). Також зникла норма про те, що виплата таких компенсацій із бюджету проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з 1 січня 2016 р. підприємства зобов’язали здійснювати виплати середнього заробітку працівникам, призваним в особливий період за власний рахунок, без компенсації із Державного бюджету України.
З 17.04.2019 р. Постановою КМУ №307 від 10.04.2019 р. визнана такою, що втратила чинність Постанова КМУ №105 від 04.03.2015 р., якою був передбачений порядок компенсації працедавцям виплат середнього заробітку працівникам, призваним в особливий період в 2014-2015 рр.
Тобто фактично у роботодавців відсутня можливість заявити до відшкодування з Державного бюджету компенсацію середнього заробітку працівників за весь час дії особливого періоду з 17.04.2014 р. по цей час.
Здавалося би, ситуація зміниться на краще, коли буде прийнятий законопроект №8480 від 14.06.2018 р., який містив проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу та КЗпП України, і передбачав відновлення компенсації працедавцям. Однак 07.02.2019 р. законопроект №8480 було відкликано.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії, які мають найвищу юридичну силу.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, встановлюється виключно законами України.
Відповідно до ст. 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Виходячи з вищенаведеного, відповідно до норм Конституції України, витрати на оборону України та соціальний захист військовослужбовців повинні здійснюватися виключно з Державного бюджету України, який повинен формуватися на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства, за рахунок податків і зборів фізичних та юридичних осіб.
На цей час витрати на компенсацію середнього заробітку працівникам несуть тільки ті працедавці, працівники яких призвані на військову службу, та розмір витрат працедавців залежить від кількості призваних працівників, тобто ці витрати не розподілені пропорційно між всіма працедавцями, що суперечить ст. 95 Конституції України.
Витрати на соціальний захист військовослужбовців та заохочення громадян України на вступ на військову службу шляхом надання додаткових гарантій (а фактично витратна оборону держави, здійснюється не за рахунок Державного бюджету) та встановлених діючим законодавством податків перекладені на працедавців, які і так за результатами своєї діяльності сплачують різноманітні податки, що суперечить статтям 17, 92 Конституції України.
При цьому ситуація, що склалася, найбільше шкодить малому і середньому бізнесу і фізичним особам-підприємцям. Для аналізу цього питання наведемо наступну таблицю за даними сайту Державної служби статистики України.
(для перегляду натисніть на зображення)
*- за умови однакової заробітної плати у всіх працівників.
Як ми бачимо, ця ситуація приводить до того, що у разі призову на військову службу лише однієї особи малий та середній бізнес несе додаткові витрати від 5,8% до 50% фонду оплати праці, що є неспівмірним з їх фінансовими можливостями.
Ефективно вирішити це питання можливо лише шляхом внесення в діюче законодавство відповідних змін. Потрібно передбачити компенсацію витрат працедавців на виплату середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу під час дії особливого періоду за рахунок Державного бюджету. На жаль, законодавці XXI сторіччя не розділяють міркування Томаса Гоббса, викладені у XVII сторіччі, щодо рівності боргу кожної людини державі за свій захист та справедливого оподаткування. Однак потрібно не здаватися і працювати з суб’єктами законодавчої ініціативи шляхом подання звернень до народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, подання петицій на ім’я Президента України.
З цього питання мною подана електронна петиція на сайті Президента України, підтримати яку можна за посиланням.