28 квітня 2015, 14:55

Позбавлення від тоталітарної практики

Опубліковано в №17(463)

Михайло Савчин
Михайло Савчин д.ю.н., професор, Ужгородський національний університет, радник голови Конституційного Суду України (2008–2010 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів

Щодо тоталітарної символіки і тоталітарних практик я вбачаю такий логічний ряд: семіотика – екзегеза – герменевтика. Семіотика пояснює, як через певні знаки і символи передаються певні смисли і сенси.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Право для таких речей також чутливе, оскільки воно є дуальним: в ньому є ідеальне начало, яке засновано на певних юридичних конструктах, покладених в основу правових актів, які поєднують ці самі знаки і символи.

Саме це слід мати на увазі, коли ми говоримо про заборону тоталітарної символіки та позбавлення від пут тоталітарної спадщини. Власне, це і стало легітимною метою чотирьох законів, які 9 квітня були ухвалені парламентом.

Пакет чотирьох законопроектів, які наразі є на стадії промульгації у Президента, мають вирішувати ці складні питання подолання тоталітарної спадщини. Лише один штрих – окупанти у Новоазовську підіймають не соціальну інфраструктуру, а поновили на постаменті саме Леніна. І все це наглядно характеризує цей дискурс.

Закон про засудження тоталітарних режимів та заборону пропаганди їхньої символіки має на меті попередити повернення до нацистських і комуністичних практик правління та подолати негативні наслідки цих практик, які фрагментарно проявлялися нещодавно у практиці владних інститутів України. Цей закон визначає засади втручання у свободу вираження поглядів. Загалом свобода вираження має виключний характер та її обмеження допустиме за виняткових обставин.

У справі Collin v. Smith (7th Circuit 1978) Апеляційний суд США 7 округу дав таку характеристику hate speech у сенсі Першої поправки до Конституції США, яка встановлює гарантії свободи вираження, та обставин заяв і проведення масових заходів Націонал-соціалістською партією Америки, спрямованих на заперечення факту Голокосту, водночас наголошуючи на відмінній структурі американського суспільства від суспільного укладу життя у Третьому Райху. Отже, ключовим для запровадження юридичних підстав обмеження свободи вираження є наявна соціальна структура, її спроможність за допомогою засобів саморегулювання подолати негативні наслідки нацистської чи комуністичної ідеології. Оскільки саме символи радянської державності консолідують противників Української держави, зокрема парамілітарні структури так званих «ДНР» і «ЛНР», американський підхід є неспроможним і загалом аналізований закон передбачає достатньо обґрунтовані та адекватні заходи, спрямовані на захист молодої демократії.

Під час застосування Антитоталітарного закону можуть виникнути окремі тертя та судові спори щодо інтерпретації окремих фрагментів творів мистецтва, кінофільмів, художніх творів тощо з погляду пропаганди тоталітарних ідей, хоча насправді вони будуть авторським баченням висвітлення складних і суперечливих суспільних процесів чи явищ. Звісно, що жоден закон ці проблеми  не врегулює, оскільки питання свободи по суті і в принципі не покладено у площині законодавчого регулювання. Це залежатиме від розуміння сутності змісту прав людини судами через принцип пропорційності та розуміння власної місії суду у захисті цінностей молодої демократії.

Натомість є вельми цінною ст. 5 Антитоталітарного закону, яка передбачає підстави щодо розслідування та оприлюднення інформації про злочини, скоєні представниками тоталітарних режимів. Однак її слід наповнити конкретним інституціональним і процедурним змістом, визначивши організацію та компетенцію інституції, яка координуватиме зазначену діяльність та процедуру розслідування обставин вчинення злочинів представниками тоталітарних режимів. Слід констатувати, що у цій частині водночас Антитоталітарний закон є найслабкішим.

Антитоталітаний закон запроваджує засади для перейменування протягом півроку з набуття ним чинності топонімів та різного роду назв, які несуть на собі печать тоталітарного режиму радянщини. Слід зазначити, що ці питання покладено у компетенції муніципальних властей і для здійснення цих заходів мають бути проведенні громадські слухання, громадські експертизи проектів відповідних правових актів та ухвалення зазначених рішень.

Відповідні обмежувальні заходи застосовуються щодо медіа та об’єднань громадян, зокрема й щодо політичних партій. Я хочу наголосити на вельми важливому аспекті – невдача Мінʼюсту у справі про визнання антиконституційною Компартії та її розпуск є небажання дати аналіз щодо комуністичної ідології і практики діяльності Компартії на предмет конституційних цінностей і принципів. Адже німецький Федеральний конституційний суд у своєму відомому рішенні, в якому комуністичну ідеологію і практики прирівняв до нацистської, із близько 220 сторінок рішення 150 сторінок було приділено саме цьому аналізові, зокрема аналізові праць Карла Маркса, Карла Каутського, Леніна та інших.

Закон про увічнення перемоги над нацизмом по суті впроваджує суспільну модель примирення для учасників національно-визвольного руху та бійців радянської армії, яким ідея національного визволення не є принаймні близькою. Встановлюється 8 травня Днем пам’яті та примирення, одночасно залишаючи відзначення 9 травня як Дня перемоги над нацизмом.

Це непроста проблема, яка пов’язана по суті із відсутністю національної державності в України під омофором Радянського Союзу, бо за жодних обставин національна держава не допустила дикунства Голодомору 1932/33 років. Також слід згадати абсолютно неприйнятну з погляду на повагу людської гідності практику засилання майже не готових до війни так званих «чорносвитників», мирних жителів, єдиною виною яких стало те, що вони опинилися у зоні окупації і в такий штиб вони «спокутували вину», гинучи сотнями тисяч.

Саме у цьому ключі слід розглядати вирішення проблеми. Так, цей закон є компромісним, але, зважаючи на суспільні обставини, затяжну війну зі східним агресором (стан війни для якого швидше є природним), цей закон і виконує функцію суспільного примирення.

Цілком у руслі громадського примирення також слід розглядати Закон, який передбачає визнання прав борців за незалежність України в ХХ ст. Однак я скептично ставлюся до сутності змісту та ефективності цього закону, оскільки він не вирішує низки питань соціального захисту, організаційних і процедурних засад забезпечення прав борців за національну незалежність. Цей закон навіть не містить бланкетних норм на відповідне соціальне законодавство, адже зважаючи на його лапідарний зміст, оці юридично-технічні елементи мали бути присутнім у ньому.

Закон про доступ до архівів репресивних органів містить достатні легітимні підстави для відкриття суспільно важливої інформації про злочини комуністичного режиму та про агентуру. Взагалі нині є дивною ситуація, коли закритою є інформація про злочини фактично держави-окупанта на території України. Адже просто дикі практики правління Радянського Союзу проти власного народу мало де ще були, окрім хіба що сумнозвісного випадку геноциду в Руанді 1993 року. Врешті-решт кожна особа та її нащадки має право доступу до досьє держави, які містять відомості про їхні персональні дані. До речі, ст. 9 Закону про доступ до архівів репресивних органів також містить і дзеркальну норму  особа, яка є жертвою репресивних органів, має право на обмеження доступу до архівної інформації репресивних органів про себе, крім осіб, які також стали жертвами репресій комуністичного режиму.

Аналізовані нами закони неоднозначні, деякі з них мають істотні недоліки, як Закон про визнання борців за незалежність України в ХХ ст., однак вони покликані виконати важливу функцію позбавлення від страшних кривавих пут комуністичного режиму. Слід не забувати, що антиукраїнський фронт завжди консолідується саме навколо символів комуністичного режиму, і вона має глибокий семантичний і політичний підтекст. Головне, запроваджувати, передбачені цими законами заходи, на засадах верховенства права, належної правової процедури, поваги до гідності людини та збереження сутності змісту прав людини.

Насамкінець, слід пам’ятати, що комуністична, прорадянська риторика, зокрема листівки в стилі комуністичного пінк-апу використовується як потужний засіб ведення інформаційних воєн, яким має бути покладений адекватний правовий заслін. Аналізовані нами закони передбачають деякі такі засоби, хоча вони й потребують ще ґрунтовного доопрацювання в окремих фрагментах.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати