11 вересня 2018, 10:28

Окупований Донбас: правові проблеми внутрішньої міграції українців

Опубліковано в №37 (639)

Дмитро Коноваленко
Дмитро Коноваленко «Клочков та Партнери, АО» юрист

Внаслідок окупації Криму і воєнного конфлікту на території Донецької та Луганської областей, за офіційними даними Міністерства соціальної політики, станом на 05.02.2018 р. на облік було взято 1 493 057 переселенців з Донбасу і Криму. У зв’язку з цим впродовж останніх років в Україні відбувається становлення законодавства у сфері внутрішнього переміщення осіб, яке наразі охоплює достатньо широке коло правовідносин, пов’язаних з правами вимушено переміщених осіб. При цьому залишаються невирішеними чимало правових проблем та колізій, які створюють суттєві обмеження в можливості реалізації прав внутрішньо переміщених осіб.

Насамперед, варто відзначити, що попри офіційну статистику взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, існує досить значна кількість вимушених переселенців, які фактично проживають в різних регіонах України, проте з різних причин залишаються бути зареєстрованими за своїми колишніми адресами на непідконтрольній Україні території. Така ситуація зумовлює обмеження багатьох конституційних прав та свобод цих громадян.

Сьогодні однією з найперших проблем внутрішньо переміщених осіб є проблема з правом на вільний вибір місця перебування та проживання, а також на реєстрацію або відновлення реєстрації особи в її нерухомому майні, що знаходиться на території, непідконтрольній Україні.

У 2015 р. Законом України №888-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» були внесені певні зміни до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а саме повноваження щодо реєстрації місця проживання осіб були передані до органів місцевого самоврядування. Тобто наразі відмітку в паспорті про місце реєстрації ставлять адміністративно-територіальні відділи з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб відповідних місцевих/районних, селищних, сільських рад.

Для пересічного громадянина України зареєструвати своє місце проживання/перебування не є великою проблемою, адже для цього йому необхідно зібрати пакет документів та звернутися до відповідного органу. Однак для внутрішньо переміщених осіб цей порядок не діє. Тож якщо внутрішньо переміщена особа є студентом, навчається у ВНЗ України та зареєстрована в гуртожитку, а потім після закінчення ВНЗ її зняли з реєстрації, або якщо це особа, яка вперше отримує паспортний документ чи відновлює втрачений паспортний документ, вона фактично не зможе зареєструватися/відновити реєстрацію за адресою свого місця проживання, залишеного на окупованій території.

У цій сфері правовідносин є суттєва прогалина. Ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено порядок реєстрації місця проживання громадян. Для реєстрації місця проживання особа повинна подати письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання (якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження); документ, що підтверджує право на проживання в житлі, адреса якого зазначається під час реєстрації; квитанція про сплату адміністративного збору.

Постанова КМУ №207 від 02.03.2016 р. «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» визначає орган реєстрації місця проживання. У п. 3 цієї постанови зазначено, що реєстрація місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідного органу. Таким чином, реєстрація місця проживання осіб здійснюється на території, за яку відповідає певний виконавчий орган. Розпорядженням КМУ №1085-р від 07.11.2014 р. визначено перелік населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. На підставі цього особи, які перемістилися або переміщуються на підконтрольну українській владі територію, не мають можливості здійснити реєстрацію у своїй приватній власності, яка розташована на території Донецької, Луганської областей або Автономної Республіки Крим.

Сьогодні до кола таких дискримінованих осіб можуть бути віднесені особи, які були зареєстровані в гуртожитках, але після отримання освіти були зняті з реєстрації; особи, які досягли 16-річного віку та вперше отримують паспорт громадянина України; новонароджені діти, які повинні бути зареєстровані за адресою одного з батьків (якщо батьки – ВПО).

До того ж підсилює проблематику система отримання, обміну та поновлення документів (зокрема, паспорта громадянина України) для внутрішньо переміщених осіб. По-перше, територіальні підрозділи Державної міграційної служби (далі –ДМС) відмовляються надавати будь-які адміністративні послуги переселенцям, у яких з різних причин немає відповідної довідки ВПО та які зареєстровані на тимчасово окупованій території. Це є суттєвою проблемою для осіб, які втратили паспорт та не встигли оформити довідку або бажають оформити закордонний паспорт чи отримати адміністративну послугу.

По-друге, у разі заміни паспорта, видачі паспорта замість втраченого чи викраденого де-юре місце реєстрації переселенців на тимчасово непідконтрольній території України найчастіше не поновлюється при видачі нових документів, навіть якщо заявник має документи, що підтверджують його/її право на проживання у вказаному житлі.

По-третє, існують значні труднощі під час проведення так званої процедури встановлення особи. Ця процедура застосовується у випадку, якщо заявник, який звертається за отриманням паспорта замість втраченого або викраденого, не має інших документів з фотокарткою, та включає опитування не менше ніж 3-х родичів, сусідів або будь-яких інших осіб з метою встановлення особи заявника. При цьому для переселенців, які виїхали з території свого постійного проживання, забезпечення явки 3-х «свідків» для проходження цієї процедури стає майже неможливим. Аналогічна ситуація стосується тих осіб, які мають паспорт та зареєстровані на непідконтрольній Україні території, а тому підтвердити дійсність такого паспорту не вбачається за можливе, що є підставою для відмови у вчиненні багатьох адміністративних послуг.

Вказана проблема тягне за собою низку інших обмежень прав (зокрема, неможливість скористатися певними банківськими послугами, обмеження виборчих прав та ін.).

Навіть якщо особа має довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, процедури реєстрації місця проживання ВПО шляхом проставляння відмітки про реєстрацію до довідки про взяття на облік та перевірки місця проживання обмежують право переселенців на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Відповідно до змін, що відбулися (прийняття Постанови КМУ від 04.03.2015 р. №79), держава запровадила практику перевірки місця проживання переселенців, або так звану процедуру верифікації. При цьому відсутність переселенців за адресою, яку вони вказали при взятті на облік, є підставою для позбавлення статусу (зняття з обліку).

Відповідно до вищезазначеної Постанови КМУ №79, особи, які отримали довідки про взяття на облік до 18.03.2015 р. (набрання чинності Постанови КМУ №79), не повинні самостійно звертатися до підрозділів ДМС для проставлення такої відмітки до довідки про взяття на облік, оскільки Постановою передбачено, що факт проживання переселенця за вказаною ним адресою повинен бути перевірений уповноваженим органом. Лише після перевірки відбувається проставлення такої відмітки. Водночас перевірки можливі лише після того, як підрозділи Міністерства соціальної політики України передадуть уповноваженим підрозділам ДМС персональні дані переселенців. Однак на сьогодні така передача даних неможлива, оскільки не був розроблений механізм передачі цих захищених даних.

Таким чином, перевірки місця проживання переселенців неможливі та не проводяться через об’єктивні причини відсутності нормативно-правової бази для таких перевірок, а отже, відсутня можливість проставлення відміток ДМС на довідках. Проте управління праці та соціального захисту населення, центри зайнятості, управління Пенсійного Фонду України та інші органи у разі звернення до них переселенців вимагають надання довідки з відміткою ДМС щодо реєстрації місця проживання.

Щодо обмеження свободи пересування

Обмеження прав на вільний вибір місця проживання супроводжується системними обмеженнями у праві на свободу пересування, яке є невід’ємним конституційним правом кожного громадянина України.

На особливу увагу заслуговують окремі положення Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій та Луганській областях», а особливо норми, що регулюють питання в’їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території в Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій.

Ч. 5 ст. 12 Закону визначено, що з метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави під час відсічі збройної агресії в зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів мають право «тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях та дорогах», «входити (проникати) в житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, на територію та в приміщення підприємств, установ та організацій».

По суті такі положення є спробою де-факто реалізувати механізми військового стану в обхід визначеної законом процедури, тому такі положення закону не витримують жодної критики, адже йдуть у розріз не лише з положеннями законодавства у сфері оборони, але й з положеннями Конституції України та вимогами Кримінального процесуального кодексу України в частині недоторканості житла чи іншого володіння особи.

Крім того, система обмеження права на пересування через лінію зіткнення також суттєво порушує права ВПО. Станом на сьогодні через лінію зіткнення функціонує 5 контрольних пунктів в’їзду-виїзду (далі – КПВВ). Чотири КПВВ – «Пищевик», «Новотроїцьке», «Мар’їнка» та «Зайцеве» – розташовані в Донецькій області. Ще один КПВВ – «Станиця Луганська» – розташований в Луганській області. Це єдине КПВВ на всю область та єдине на всій лінії зіткнення, де транспортні засоби не можуть перетинати лінію зіткнення.

Встановленим тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей значно обмежено право Українських громадян на свободу пересування. Згідно з п. 1.6. Порядку, заборонено перетин лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом, за винятком нерегулярних перевезень для окремих організованих груп людей (біженців, дітей для оздоровлення та відпочинку тощо). Так само залишаються проблеми з отриманням перепустки (дозволу) для перетинання лінії розмежування, величезні черги на контрольних пунктах в’їзду-виїзду, нестача актуальної інформації (про шляхи подання документів, дійсність попередньо отриманих документів та ін.).

Підсумовуючи, слід підкреслити, що попри численні спроби держави вирішити питання щодо внутрішньої міграції на законодавчому рівні, відсутність системності та узгодженості роботи органів влади, що супроводжується організаційними й технічними недоліками, даються в знаки, що позначається на постійних утисках прав та свобод ВПО. Водночас, з огляду на масштаби переселенського руху, непрості економічні та політичні обставини, а також відсутність практичного досвіду, наша країна поступово просувається у напрямку розв’язання цієї вкрай болючої проблеми.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати