02 липня 2019, 16:53

Кіберспорт — це вам не ігри

Опубліковано в №27 (681)

Можна не любити відеоігри та не розуміти їх популярності, але заперечувати, що це одна з найбільш успішних індустрій у час технологічного розвитку — вже просто неможливо. Чому «Юридична Газета» зацікавилася цією темою? Тому що в цій сфері є чимало «білих плям», які потребують юридичного врегулювання. Однак юристів, які можуть це зробити, не так вже й багато. Отже, якщо Ви шукаєте свою нішу або хочете розвивати креативні практики в Україні, час подумати про кіберспорт.

Кіберспорт, або eSports — це загальна назва для змагань з відеоігор. Змагання проводяться з різних дисциплін: League of Legends, Dota 2, Overwatch, Counter-Strike: Global Offensive та ін. За даними аналітичної компанії ігрової індустрії Newzoo, у 2019 р. глобальний дохід кіберспорту сягне 1,1 млрд доларів США, а загальний обсяг аудиторії зросте до 454 млн глядачів. Один лише призовий фонд найбільшого турніру з Dota 2, The International 2019, що відбудеться у серпні цього року в Шанхаї, складатиме близько 25 млн доларів. Звичайно, порівнюючи з тогорічним призовим фондом для чемпіонату світу з футболу (400 млн доларів від FIFA), це не виглядає приголомшливо. Однак потенціал розвитку цієї сфери побачити можна.

Зрозуміти, як все це функціонує, можна порівнявши кіберспорт з іншими видами спорту. Наприклад, з футболом. Тут так само є гравці, які тренуються і відшліфовують свої навички, щоб брати участь у змаганнях. Є клуби, які шукають талановитих гравців, навчають їх, об'єднують у команди, від імені яких ці гравці виступають. Є федерації та асоціації, які намагаються популяризувати кіберспорт у різних регіонах, надаючи гравцям підтримку. Є такі платформи як Panda.tv, YouTube та Twitch, які транслюють ці змагання. Є фанати, які дивляться все це дійство і вболівають. Є рекламодавці та спонсори, які своїми внесками надають поштовх для розвитку цієї галузі.

Водночас, на відміну від інших видів спорту, в кожної кіберспортивної дисципліни, тобто в кожної гри, є свій розробник та правовласник. Правовласник контролює процес використання його гри. За словами Іларіона Томарова, радника ЮФ «Василь Кісіль і Партнери», видавець комп'ютерної гри обирає один із двох варіантів ставлення до кіберспортивних турнірів. Він або дозволяє всім охочим безоплатно проводити чемпіонати з дотриманням мінімальних формальностей, або контролює проведення ігор і дохід від змагань. Контроль полягає в тому, що видавець самостійно влаштовує турніри або продає право (ліцензію) на їх проведення за винагороду.

Таким чином, правовласники своїми діями можуть або сприяти розвитку якоїсь дисципліни, або її стримувати, обмеживши доступ. Ні футбол, ні інші види спорту не мають правовласника, а отже, ніхто не може заборонити людям грати в такі ігри. Така особливість кіберспорту (наявність правовласника) призводить до того, що наразі є певні труднощі з визнанням кіберспортивних дисциплін видами спорту.

Водночас проблемою є те, що наразі немає якоїсь єдиної міжнародної організації/асоціації, авторитет якої дозволив би встановлювати (єдині) правила проведення турнірів та контролювати цей ринок. Наприклад, як футбол на міжнародному рівні регулюється Міжнародною федерацією футбольних асоціацій (FIFA).

Очима юристів

Ігри іграми, але вже зрозуміло, що кіберспорт — це сфера, де заробляють реальні гроші. На кожному етапі юридична допомога — it's a must. Укладення контракту зі спортсменом (який це має бути контракт, а якщо спортсмен неповнолітній, то які мають бути умови buyout), проведення турніру (як отримати ліцензію, як не порушити права інтелектуальної власності), врегулювання спорів, якщо хтось порушив якісь умови — все це моменти, де необхідна кваліфікована юридична підтримка.

До того ж у цій сфері немає єдиного регулювання, тому потрібно розуміти, що не кожен юрист дійсно зможе допомогти. «Оскільки в кіберспорті майже відсутнє регулювання з боку спортивних федерацій як на міжнародному, так і на локальному рівні, більшість юридичних питань регулюються національним правом, залежно від того, де знаходиться організація та яке право обрали сторони контракту», — прокоментував Антон Сотір, юрист ЮФ Kellerhals Carrard.

Застаріле законодавство як перепона для кіберспорту

Якщо більшість юридичних аспектів регулюються національним правом, то постає питання, чи буде хтось обирати право України для врегулювання цих відносин. Експерти одноголосно відзначають, що наразі українське право потребує суттєвих змін, щоб привернути увагу кіберспільноти. «Важко уявити застосування Кодексу законів про працю 1971 р. до спору між гравцем та клубом з приводу застосування гравцем забороненого програмного забезпечення під час змагань», — зазначив Олександр Волков, старший юрист ЮФ Asters.

Іларіон Томаров наголосив, що через застарілі норми щодо регулювання праці українська юрисдикція видається зовсім непривабливою, тому лідери українського кіберспорту обирають іноземні юрисдикції для юридичного оформлення. Натомість якщо наша юрисдикція запропонує більш гнучкі та вигідні умови, це створить базу для розвитку кіберспорту в Україні, а отже, потрібно буде більше юристів у цій сфері.

Однак для того щоб законодавець був зацікавлений у регулюванні цих відносин, необхідно визнати кіберспортивні дисципліни видами спорту. Це зможе змінити ставлення українського суспільства до кіберспорту, збільшити кількість аудиторії, покращити монетизацію цього процесу. Також є додаткові «плюшки» від визнання кіберспорту спортом на рівні держави, а саме: проведення турнірів на державному рівні, додаткове фінансування, отримання спортсменами таких звань як «майстер спорту України» тощо.

Натомість Антон Сотір відзначає, що за відсутності в Україні деталізованого та збалансованого законодавства про спорт, яке регулювало б юридичні питання, враховуючи спортивну специфіку, визнання кіберспорту спортом в Україні, в аспекті регулювання, не матиме значної практичної користі.

Дійсно, недоцільно врегульовувати всі види дисциплін на національному законодавчому рівні без міжнародної уніфікації. Водночас, якщо врегулювати базові проблемні моменти спортивного права, які так само існують у кіберспорті (трансфер гравців тощо), можна було б вирішити одразу декілька проблем і допомогти у розвитку як спортивному праву, так і кіберспорту, прирівнявши кіберспортивні дисципліни до видів спорту.

Звичайно, ще залишається питання, які дисципліни можна визнавати власне спортом. На рівні олімпійських ігор Міжнародний олімпійський комітет (МОК), зважаючи на зростання популярності кіберспорту, допускає визнання олімпійськими видами спорту тих дисциплін, які не мають насильницького характеру, є широкорозповсюдженими та з правовласниками яких можна буде домовитися. Наразі під ці критерії більш менш підпадають ігри, які симулюють реальні види спорту (зокрема, NBA 2K та FIFA).

 

Коментарі:

Іларіон Томаров Іларіон Томаров, радник ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

— Які права інтелектуальної власності найчастіше порушуються у сфері кіберспорту?

— Видавець комп'ютерної гри обирає один із двох варіантів ставлення до кіберспортивних турнірів: або дозволяє всім охочим проводити чемпіонати з мінімальними формальностями та безоплатно, або контролює проведення ігор і дохід від змагань. Контроль полягає в тому, що видавець самостійно влаштовує турніри або продає право (ліцензію) на їх проведення за винагороду. Інколи розмір плати за право провести чемпіонат може досягати десятків мільйонів доларів. Видавець може контролювати проведення змагань завдяки тому, що зареєстрував назву гри як торговельну марку, тому може заборонити будь-кому комерційне використання назви гри.

Другий важіль видавця — авторські права на комп'ютерну гру. Річ у тім, що поки в турнірі беруть участь, наприклад, кілька сотень учасників, трансляцію змагання у прямому ефірі дивляться десятки мільйонів глядачів. Оскільки трансляція гри неодмінно передбачає її показ необмеженому колу осіб, формально це потребує згоди власника авторських прав (Online Streaming Rights), адже виходить за межі ліцензії кінцевого споживача, який придбав копію гри.

Отже, організатор турніру, який проводить його без отримання ліцензії, може стати порушником авторських прав на гру, прав на торговельні марки з назвою гри, а також, потенційно, на зображення персонажів, які правовласник зареєстрував для продажу символіки й товарів.

— Що таке ліцензія на проведення турніру? Чим регулюється таке «ліцензування»?

— Продаж ліцензії на проведення турніру зазвичай охоплює набагато більше, ніж просто назву гри. По‑перше, це продаж прав на трансляцію чемпіонату. По‑друге, право укладати спонсорські та рекламні контракти, щоб розміщувати логотипи й назви брендів під час турніру. По‑третє, виготовлення і розповсюдження товарів із символікою гри (мерчандайзинг).

Юридично це один чи декілька ліцензійних договорів, що стосуються права на використання торговельних марок та/або авторських прав на показ ігрового контенту. Як правило, у них обмежені строки, територія дії дозволу та способи використання. Організатор турніру платить фіксовану суму і може додатково платити відсоток від отриманих доходів.

Наприклад, Blizzard розмежовує аматорські турніри (якщо призовий фонд менше ніж 10 тис. доларів) та професійні. На сайті компанія пропонує подати заявку на отримання ліцензії залежно від виду турніру. Однак «непрофесійна» ліцензія не дозволяє брати плату за можливість відвідати турнір, але команди можуть заплатити внесок за участь.

Valve також розмістив умови отримання безкоштовної ліцензії на проведення турнірів з DOTA 2 та CSGO. Там деталізовані способи використання, наприклад, право на показ гри в популярному сервісі Twitch та інші істотні умови (до 1000 учасників).

— Чи є кіберспорт перспективною практикою для юридичного бізнесу?

— Великі кіберспортивні команди в Україні — це повноцінний бізнес. Значна його частина — це контракти між власником команди та гравцями, між власником команди та спонсорами, між власником команди та організаторами турніру тощо. Для власника утримання команди — це щомісячні витрати, але й дохід від перемог у турнірах та від рекламних договорів.

Однак через застарілі норми про регулювання праці українська юрисдикція зовсім неприваблива, щоб оформити відносини між гравцями як найманими працівниками та власником команди. Наприклад, врегулювати відносини переходу гравців з одної команди в іншу, обмеження та виплати, пов'язані з їх застосуванням і порушенням. Юридично, лідери українського кіберспорту обирають іноземні юрисдикції, які більш дружні та гнучкі у питаннях регулювання праці гравців і менеджменту команд.

Щойно наша юрисдикція стане більш привабливою в цьому плані, кіберспорт потребуватиме юристів, які можуть запропонувати рішення в Україні. Організація великого чемпіонату в Україні потребує значної правової допомоги в різних питаннях: від укладення ліцензійного договору та оренди локації до отримання гравцями віз та розгляду скарг на вживання допінгу. Сподіваюся, найближчим часом в Україні відбудеться турнір такого масштабу.

 

Олександр Волков Олександр Волков, старший юрист ЮФ Asters

— Які спори найчастіше виникають між гравцями та клубами в кіберспорті?

— Кіберспорт майже вільний від чіткого регламентного регулювання, де основні правила встановлює компанія-розробник ігрового програмного забезпечення. Такі компанії вводять загальні правила гри, в тому числі загальні умови проведення змагань, однак залишають невирішеними питання взаємодії між гравцями та клубами (організаціями).

Саме тому найбільш поширені спори між професійними гравцями (а також тренерами) та клубами (організаціями) виникають з приводу виконання тих контрактних положень, які вони погодилися дотримуватися. Зокрема, це питання можливості дострокового розірвання контракту, включаючи зміну складу гравців одного клубу на інший або звільнення гравців за вживання допінгу чи маніпулювання результатами, питання можливості гравцеві особисто укладати рекламні контракти, питання розподілу виграшів тощо. Однак цей тренд може бути змінений, якщо кіберспорт все-таки буде визнаний офіційно як спорт, буде утворена єдина спортивна федерація та введені регламентні норми.

— Хто може вирішувати такі спори? Чи потрібні арбітрам для цього профільні знання?

— Коли мова йде про вирішення спорів у кіберспорті, найчастіше ми розуміємо саме переговори між клубами та гравцями. Лише у виняткових випадках вирішення не знаходиться, а сторони все ж таки звертаються до арбітражу або суду. Кіберспорт, на мою думку, є таким же спортом, як і футбол, баскетбол, регбі. Тому спори в кіберспорті, як не крути, залишаються спортивними спорами. Зазвичай ми рекомендуємо їх передавати на розгляд до Спортивного арбітражного суду, який має необхідні умови та достатній перелік фахових арбітрів, які розуміють специфіку відносин у спорті.

— Як вирішуються спори в умовах відсутності законодавчого регулювання цієї сфери? Чи можна визнати умови контракту такими, що погіршують становище гравця?

— Дійсно, національне законодавство не передбачає жодного специфічного регулювання кіберспорту, що є певним позитивом. При цьому, якщо дивитися формально, у такому випадку мають застосовуватися загальні положення. Важко уявити застосування Кодексу законів про працю 1971 р. до спору між гравцем та клубом з приводу використання гравцем забороненого програмного забезпечення під час змагань. Саме тому юристам іноді ставлять дуже складні та креативні завдання виписати контракт таким чином, щоб він охоплював різні специфічні випадки та залишав сторонам можливість ефективно реалізовувати такі домовленості.

Теоретично, умови контракту можна визнати такими, що погіршують становище гравця. Однак на практиці відсутність регулювання ускладнює можливість визначити, яке становище гравця є допустимим. За таких обставин необхідно переглянути кожен конкретний випадок та виходити з того, чи є певне обмеження розумним і справедливим, а також чи вже є практика інших видів спору з аналогічних питань.

— Чи є кіберспорт перспективною практикою для юридичного бізнесу?

— Кіберспорт — це нова індустрія розваг зі своїми зірками, багатомільйонною аудиторією, брендами та спонсорами. Ця індустрія має свою економіку, яка щороку показує стрімкий фінансовий зріст та залучає великих і досвідчених учасників ринку (наприклад, французький футбольний клуб Парі Сен-Жермен став інвестором китайської організації LGD, а такі бренди як Coca-Cola, SAP, Mercedes-Benz стали титульними спонсорами багатьох турнірів). Разом із капіталами, які залучає кіберспорт, зростає потреба в юристах (передусім, з питань загального консультування).

 

Антон Сотір Антон Сотір, юрист ЮФ Kellerhals Carrard (Lausanne, Switzerland)

— Які спори найчастіше виникають між гравцями та клубами у кіберспорті?

— Оскільки в більшості випадків відносини між гравцями та організаціями не регулюються положеннями регламентів і правил спортивних федерацій, відносини регулюються виключно контрактом, а спори пов'язані з виконанням контрактних зобов'язань. Багато питань виникає щодо трудових відносин (питання виплати заробітної плати, призових за участь у змаганнях, бонусів). Ці відносини регулюються національним правом залежно від того, де зареєстрована організація, а також де проводиться основна трудова активність гравців (тренування, бут-кемпи, в деяких випадках — участь у постійних турнірах).

Однак достатньо часто можна побачити трудові контракти, в яких оплата будь-яких податків покладається на гравців (а не на організацію як роботодавця), а контракт становить «контракт про надання послуг». Наскільки це можливо і правильно — залежить від трудового законодавства країни. Також необхідно мати на увазі, що деякі професійні гравці — неповнолітні, а тому можуть виникати спори стосовно дійсності контрактів, укладених без згоди батьків.

Окрім трудових відносин, багато спорів між гравцями та організаціями виникають у сфері спонсорських відносин, використання іміджевих прав гравців та стрімінгу (трансляція гравцем своєї гри на популярних стрімінгових платформах (twitch та/або youtube)). Гравцям не завжди зрозуміло, що їм можна стріміти (транслювати), а що заборонено умовами контракту з організацією.

В більшості випадків контракти укладаються на короткий термін (достатньо часто організації змінюють склад команд декілька разів на рік), а розірвання контракту здійснюється за взаємною згодою сторін. Враховуючи велику кількість потенційних гравців та незначну кількість організацій, які виступають на високому професійному рівні та можуть платити заробітну плату гравцям, дуже часто останнім доводиться погоджуватися на не зовсім вигідні умови.

— Чи можна визнати умови контракту такими, що погіршують становище гравця?

— Оскільки контракти у кіберспорті підпорядковуються національному праву, все залежить від особливостей національного законодавства та практики вирішення судами таких спорів. Іншими словами, якщо мова йде про трудові відносини, гравець має такі ж права, як і будь-який інший найманий робітник.

— Як вирішуються спори в умовах відсутності законодавчого регулювання цієї сфери? Яке право сторони можуть обрати для вирішення спору?

— Варто зазначити, що в Україні відсутнє достатнє регулювання не лише кіберспорту, але й спорту загалом. Однак, на відміну від класичного спорту, в кіберспорті не існує (поки що) збалансованого регулювання з боку незалежних міжнародних спортивних федерацій. Тому спори підлягають вирішенню, як будь-яке інше правове питання — через суд або арбітраж (примітка: в Україні трудові спори не підлягають розгляду в арбітражі), але без врахування будь-якої спортивної та кіберспортивної специфіки спору.

Що стосується міжнародного арбітражу, кіберспортивні спори можуть вирішуватися, наприклад, в CAS (the Court of Arbitration for Sport, Lausanne) або у спеціальному кіберспортивному арбітражному суді ah hoc ACES при WESA (Arbitration Court for ESports). Варто зазначити, що багато спорів, на жаль, взагалі не вирішуються, оскільки гравці або не знають про свої права, або суми спорів незначні, або механізми виконання рішень достатньо складні (особливо, якщо постає питання виконання рішення за кордоном).

— Є декілька країн, які визнали кіберспорт спортом на державному рівні. Чи є в них якісь цікаві положення, які можна було б імплементувати в Україні?

— В умовах відсутності в Україні деталізованого та збалансованого законодавства про спорт, яке регулювало б багато юридичних питань, враховуючи спортивну специфіку, визнання кіберспорту спортом в Україні, в плані регулювання, не матиме значної практичної користі. Це не означає, що кіберспорт не потрібно визнавати як спорт в Україні. Визнання — це лише питання часу. Насамперед, варто вдосконалити регулювання спорту на національному рівні, яке в майбутньому допомогло б кіберспорту.

Окрім того, дискусійним залишається питання, що таке кіберспорт, а також що необхідно визнавати спортом — галузь змагальних відеоігор або конкретні ігрові дисципліни, які сьогодні є популярними, а також достатньо відрізняються одна від одної, особливо в плані формування команди й відносин між гравцями та організацією.

— На яких стадіях потрібно залучати юристів? Чи є кіберспорт перспективною практикою для юридичного бізнесу?

— На мою думку, в кіберспорті, як і в класичному спорті, наявність юристів під час укладення контрактів та у процесі вирішення спорів є більше перевагою, ніж недоліком. Однак при цьому дуже важлива саме якість юристів, а не їхня кількість (існує дуже багато прикладів у спорті, коли допомога юристів шкодила спортсменам та клубам через нестачу знань та розуміння спортивної специфіки). На відміну від бізнесу, де у компаній існує певний досвід та розуміння правових питань, у кіберспорті (та й загалом у спорті) багато суб'єктів (особливо гравців) не знають своїх прав та обов'язків, чим можуть зловживати інші суб'єкти.

Беззаперечно, кіберспорт для юридичного бізнесу є перспективною практикою на найближчі 10‑20 років. Однак перспективи його розвитку саме в Україні, навіть за наявності всесвітньовідомих і стабільних кіберспортивних команд, є дискусійними.

 

Артур Єрмолаєв Артур Єрмолаєв, голова Федерації кіберспорту України

— Які проблеми найбільше заважають розвитку кіберспорту в Україні? Що зміниться, якщо кіберспорт буде офіційно визнаний видом спорту в Україні?

— Одна з найголовніших проблем — це ставлення людей до кіберспорту, особливо старшого покоління. Вони не розуміють або навіть не хочуть зрозуміти, що таке кіберспорт. Багато хто з них думає, що це щось погане. Вони хочуть захистити дітей і підлітків, які годинами грають у відеоігри. Визнання кіберспорту одним з офіційних видів спорту зможе змінити таке ставлення суспільства. Принаймні в це вірю я і вся Федерація кіберспорту України. Рано чи пізно батьки гравців-початківців зрозуміють, що при правильному підході це може приносити свої дивіденди та перспективи у вигляді успішної кар'єри кіберспортсмена. Ще одна важлива проблема — це величезна прірва між аматорами та професіоналами. У нас є безліч крутих команд, проте немає нічого, що може навчити «кіберспорту».

— На яких стадіях кіберспортивних змагань потрібні юристи? Чи є кіберспорт перспективною практикою для юридичного бізнесу?

— Так, однозначно! Всі стадії кіберспорту та кіберспортивних турнірів — це юридична зона. Як Федерація кіберспорту України ми співпрацюємо з юридичною фірмою. Юристи насправді потрібні для юридичного захисту гравців.

Після визнання кіберспорту офіційним видом спорту ми будемо займатися підтримкою українських гравців. У нас одна з найсильніших націй в цій індустрії, ми хочемо юридично їх захищати. Наприклад, якщо до українського кіберспортсмена звернулася кіберспортивна організація з України або з‑за кордону з метою придбання або укладення контракту, то ми можемо надати йому юридичну підтримку, щоб його не ошукали, а також щоб контракт був для нього максимально комфортним.

Перспектива юридичної практики в кіберспорті настане тоді, коли він ще більше буде розвинений. Тоді багато людей будуть зацікавлені у створенні своїх кіберспортивних організацій, де потрібна буде юридична допомога (контракти з гравцями, контракти зі спонсорами, зарплати, податки тощо).

0
0

Останні коментарі

Киберспорт существует с 90х годов, как-то и без юристов обходились всё это время... Набежало халявщиков на призовые фонды... Про какие конкретно "дыры" идёт речь? Всех всё устраивает (кроме юристов, где-то деньги текут рекой, а вы не там). Киберспорт трудная профессия, это большой риск, здесь нельзя выучиться в вузе и гарантированно получать прибыль, кормить семью, купить квартиру. Прибыль получают еденицы (и организаторы). По этому, прежде всего, чем влазить в сферу и получать % от её "регулирования", подумайте как обычный игрок может получать с этого прибыль в первую очередь. Любые "регулирования" усложнят процессы и снизят прибыль. "Наприклад, якщо до українського кіберспортсмена звернулася кіберспортивна організація з України або з‑за кордону з метою придбання або укладення контракту, то ми можемо надати йому юридичну підтримку, щоб його не ошукали, а також щоб контракт був для нього максимально комфортним." - есть конкретные примеры таких случаев? Вы не разбираетесь в игровой сфере, вы не играете и не даже смотрите за турнирами, вы не знаете имён топовых игроков, вы просто увидели деньги и хотите туда влезть. Вон!

Додати коментар

Відмінити Опублікувати