Популярні матеріали

09 жовтня 2018, 14:23

Форс-мажор у договорах: підводні камені

Ольга Науменко
Ольга Науменко «LeGrant» юрист

У світлі подій, які останнім часом відбувалися в Україні, важливого значення набула необхідність детальної конкретизації у господарських договорах випадків форс-мажору, коли сторона звільняється від виконання взятого на себе зобов’язання. З визначення «форс-мажор», яке перекладається з французької мови як «вища сила», можна зробити висновок, що це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов’язання.

Що саме підпадає під поняття «випадок» чи «непереборна сила», або більш звичне для людського слуху визначення «форс-мажор», а також як довести, що сторона не може виконати зобов’язання саме через обставини, які від неї не залежали?

Українське законодавство не містить поняття «форс-мажору», проте ми можемо знайти згадку про таке визначення як «обставини непереборної сили» в Цивільному та Господарському кодексах. Ст. 218 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за певних умов здійснення господарської діяльності. У ст. 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Примітно, що на стадії розробки Господарського кодексу Вищий господарський суд України у своєму листі від 09.09.2001 р. «Зауваження до Господарського кодексу» вказав на недосконалість положень проекту кодексу в частині підстав господарської відповідальності та наголосив, що не можна ототожнювати дефініції «форс-мажор» та «обставини непереборної сили». Також суд зазначив, що «обставини непереборної сили» охоплюють стихійні природні явища, тоді як категорія «форс-мажор» включає виключні події суспільного життя, які сторони визначають як правило звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язань. Спільним для цих двох явищ є лише те, що вони впливають на причинно-наслідковий ланцюг діяльності учасників конкретних правовідносин, тобто знаходяться поза їхнім контролем.

Більш чітке визначення «форс-мажору» міститься у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів: сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем, а також що від неї нерозумно було б очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору, уникнення чи подолання цієї перешкоди або її наслідків.

Тобто обов’язковими умовами звільнення від виконання зобов’язань, по-перше, є обставини, які склалися, повинні бути поза контролем сторони зобов’язання; по-друге, сторона не мала можливості передбачити виникнення таких обставин під час укладення договору.

Також зазначеною Конвенцією передбачається, що сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду та про її вплив на здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не було отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яке не виконує свого зобов'язання, ця сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Зазвичай в українських господарських договорах застереження про форс-мажор має лише формальний характер та звучить приблизно так: «Сторона звільняється від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов’язання, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили, які виникли після укладення договору в результаті подій, які зобов’язана сторона не могла ні передбачити, ні запобігти розумними заходами». Далі, як правило, вказується перелік випадків, які сторони узгодили вважати форс-мажорними обставинами (землетрус, пожежа, інші стихійні лиха, військові дії та ін.).

Проте з такого форс-мажорного застереження незрозуміло, протягом якого часу сторона, яка не може виконати зобов’язання через обставини непереборної сили, повинна повідомити про це іншу сторону? В якій формі має бути таке повідомлення? Які наслідки неповідомлення іншої сторони про випадок форс-мажору? Які наслідки у випадку дії форс-мажорних обставин понад визначений у договорі строк? Який порядок повідомлення сторони про припинення дії форс-мажору? Яким чином необхідно підтверджувати факт настання обставин непереборної сили?

Виходячи з вищенаведеного, під час укладення договору сторонам необхідно окрім випадків, які вважаються форс-мажором, закріпити також процедуру інформування іншої сторони про такий випадок, а також наслідки невиконання зазначеної умови.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі – ТПП України) та її регіональні підрозділи. Регламент ТПП України містить більш конкретизовану дефініцію форс-мажорних обставин: форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Також Регламент ТПП передбачає широке коло випадків, які вважаються форс-мажором.

Форс-мажорними можуть бути визнані також обставини, які не зазначені в переліку, наведеному в Регламенті ТПП, проте відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями п. 6.9 Регламенту, не суперечать законодавству України та узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

П. 6.9 Регламенту ТПП України встановив низку вимог до документів, які сторона договірних правовідносин надає для отримання сертифіката про форс-мажорні обставини. Вони повинні свідчити про:

  • надзвичайність таких обставин (мають винятковий характер і знаходяться поза межами впливу сторін);
  • непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов’язання або до настання відповідного обов’язку);
  • невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків);
  • причинно-наслідковий зв’язок між обставиною/подією та неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов’язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

Яскравим прикладом форс-мажорних обставин є події, які відбувалися на Сході України – АТО. Здавалося б, що в цьому випадку все просто – ці події відповідають кожному з критеріїв, визначених Регламентом ТПП, як обов’язкові для засвідчення випадку форс-мажору. Однак не все так просто, як здається на перший погляд. «Страждань» зазнають, наприклад, платники податків, які перебувають у зоні АТО.

ТПП та Державна фіскальна служба України не однаково трактують норми закону «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». ТПП не вважає за необхідне видачу сертифіката про форс-мажор для звільнення від сплати ЄСВ, враховуючи, що існує спеціальний закон, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин. Здається, що цілком логічно було б з ними погодитися, проте органи ДФС все одно вимагають надання відповідного сертифіката, тому учасники господарських правовідносин опиняються у «замкненому колі».

Такий випадок, на жаль, не єдиний, коли позиція ТПП суперечить позиції органів влади. До того ж, згідно з позицією Верховного Суду України, події в зоні АТО взагалі не визнаються випадками форс-мажору (наприклад, у постанові ВСУ №904/6463/14 від 27.01.2015 р., у постанові ВСУ від 12.04.2017 р. у справі №3-1462гс16).

Підсумовуючи вищезазначене, вважаємо за необхідне виділити низку моментів, на які сторонам слід звернути увагу під час укладення договорів, щоб максимально себе убезпечити:

  • детальна конкретизація випадків форс-мажору в договорі, які є підставою для звільнення від виконання зобов’язання;
  • фіксація в умовах договору порядку оповіщення сторони про випадок форс-мажору, наслідки невиконання зазначеної умови, форми такого оповіщення;
  • порядок повідомлення сторони про припинення дії форс-мажору;
  • спосіб підтвердження випадку форс-мажору;
  • можливість дострокового розірвання договору у випадку перевищення граничного строку існування форс-мажору.
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати