Жити в епоху інформаційних технологій означає не лише надавати особливе значення інформації, але й визнавати значущість можливості особи ділитися цією інформацією. Розвиток інтернет-технологій призвів до того, що від інформаційних ресурсів, спрямованих на реалізацію потреби пересічного інтернет-користувача отримати інформацію, пальма першості перейшла до таких інтернет-ресурсів, на яких користувач може розмістити будь-яку інформацію, яку вважає цікавою. Саме про потребу розміщення інформації в мережі Інтернет піде мова далі. Слід зазначити, що цій потребі відповідає суб’єктивне право людини на вираження поглядів, яке потребує захисту, поваги та сприяння для реалізації, а от до чого може призвести зловживання таким правом – ще потрібно з’ясувати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Обмеження чи вседозволеність?
Наразі соціальні мережі відіграють важливу роль в інтернеті, створюють та зміцнюють його цінності як простору вираження поглядів. Саме вони уможливлюють реалізацію прав людини, особливо права на вираження поглядів (а також на зібрання), виступають запорукою демократичної участі громадян майже в усіх суспільних процесах сьогодення.
То чи дійсно наявність соціальних мереж гарантує нам можливість розміщення будь-якої інформації? Чи є певні обмеження, яких краще дотримуватися? Якщо такі обмеження існують, то хто їх встановлює?
Звісно, однією з найпоширеніших соціальних мереж світу вважається Facebook. У Принципах діяльності Facebook не згадується про захист прав та гідності людини, немає посилань на будь-який кодифікований документ з прав людини, однак встановлюється свобода ділитися будь-якою інформацією та спілкуватися: «Люди повинні вільно ділитися будь-якою інформацією на власний розсуд, у будь-якому середовищі та в будь-якому форматі».
Практика ЄСПЛ
Від вільного деклараційного регулювання відносин в інтернеті хотілося б одразу звернутися до міжнародної судової практики. Зокрема, у справі «Штоль проти Швейцарії» ЄСПЛ констатував: «Здійснення свободи вираження поглядів усіма особами (та журналістами включно) пов’язане з їхніми обов’язками та відповідальністю, обсяг яких залежить від ситуації та технічних засобів, які вони використовують». Наявність таких рішень додатково вказує на те, що нові технологічні та інформаційні можливості потребують відповідального користування, оскільки відкривають нові шляхи для зловживання правами людини (поширення висловлювань, що розпалюють ненависть та ворожнечу, приклади жорстокого поводження з дітьми та підбурювання до тероризму).
Табу
Тож які дії можна вважати такими, що вийшли за межі нормального користування соціальними мережами? З огляду на необхідність державного або соціального реагування, окремі висловлювання в інтернеті можна віднести до певної групи:
- Вільні висловлювання, які не мають жодного протиправного чи образливого підґрунтя. Такі висловлювання ми найбільше полюбляємо бачити на інтернет-сторінках (привітання зі святами, чемні коментарі під фото, смішні історії тощо).
- Висловлювання, які не призводять до кримінальної чи цивільної відповідальності, але викликають стурбованість з позиції норм толерантності, ввічливості та поваги до інших. Такі висловлювання містять жорстку, інколи необ’єктивну критику, образливі коментарі, в яких висловлюється відкрита неповага. На відміну від форумів, на яких спілкування між його учасниками ретельно адмініструється та передбачена можливість блокування учасника форуму («бан») за вживання образливих слів, соціальні мережі є тим місцем, де на такі образливі висловлювання можна натрапити набагато частіше.
- Висловлювання, які не тягнуть за собою кримінальну відповідальність, але можуть викликати обмеження права і стати підставою для притягнення до цивільної відповідальності. Такими висловлюваннями можуть бути пости, які порушують авторські права, завдають шкоди діловій репутації, призводять до завдання моральної шкоди тощо.
- Найнебезпечнішими вважаються висловлювання, які є неправомірними відповідно до міжнародного права та можуть потягнути за собою кримінальну відповідальність.
Нагадаємо, що у жовтні 2017 р. відбулися слухання у Конгресі США з приводу впливу РФ на американські вибори. Марк Цукерберг засвідчив, що кілька сотень тисяч акаунтів було заблоковано через підозру у зв’язку з РФ. Це підтверджує можливість маніпулювання через соціальні мережі, що є реальною правовою загрозою, яка потребує нормативного регулювання.
Поряд з міжнародними нормами, які законодавчо регулюють можливість використання такого інформаційного ресурсу як інтернет (наприклад, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка проголошує, що кожна людина має право на вільне вираження своєї позиції, яке включає свободу шукати, одержувати та поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово, за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на власний вибір), розробляються внутрішньодержавні нормативно-правові акти.
Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на власний вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам.
Судова практика
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», поширенням інформації є її доведення до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб. Тобто за умови, що пост у соціальній мережі оприлюднено публічно (в тому числі для обмеженої аудиторії), обвинувачення має ґрунтуватися на факті перегляду такого посту принаймні однією людиною. Так само це може стосуватися публікацій, якими користувач поділився або навіть вподобав. Однак в юридичній практиці вже протягом тривалого часу залишається складним питання встановлення особи користувача, з’ясування, хто саме розмістив певний пост. При цьому особливо дискусійним є питання анонімності в мережі.
Слід зазначити, що з року в рік все більше законодавчо закріплюється можливість використання в інтернеті анонімного з’єднання. Анонімним з’єднанням вважається таке з’єднання із сервером призначення, за якого останній не має можливості встановити ні походження (ІР-адресу чи місцезнаходження) з’єднання, ні присвоїти йому ідентифікатор.
Восени 2016 р. у справі Patrick Breyer v Bundesrepublik Deutschland Європейський Суд справедливості визнав динамічний ІР, так само як і статичну адресу, персональними даними та вказав, що власники веб-сайтів не мають права зберігати динамічні адреси. Так само Декларація про свободу комунікацій в мережі Інтернет Ради Європи проголошує, що з метою сприяння вільному вираженню інформації та ідей країни-члени поважатимуть бажання користувачів мережі Інтернет не розкривати свою особистість. При цьому важливо зауважити, що у принципі 7 Декларації зазначено, що це не перешкоджатиме країнам-членам вживати заходів і співпрацювати з метою відстеження осіб, винних у кримінальних вчинках.
Тож в якому випадку, яким чином і кого можна притягати до відповідальності у той час, коли міжнародна судова практика встановлює анонімність в інтернеті як один з основоположних принципів? Слід звернути увагу, що суб’єктами, відповідальними за розповсюдження інформації в мережі, є не лише кінцеві користувачі соціальних мереж, але й постачальники інтернет-послуг.
На постачальника послуг (провайдера) не покладається обов’язок здійснювати моніторинг змісту (контенту) в інтернеті, до якого вони надають доступ, який вони передають або зберігають, а також щодо активного пошуку фактів чи обставин, що викривають протиправну поведінку. Такі інтернет-провайдери не мають притягатися до відповідальності, коли їх функціональність відповідно до закону обмежується передаванням інформації або наданням доступу до інтернету. Проте у випадку зберігання змісту, наданого іншими особами, країни можуть визнавати їхню спільну відповідальність, якщо вони не діють негайно з метою вилучення або унеможливлення доступу до інформації чи послуг незаконного характеру, як тільки їм про це стане відомо, як це передбачається національним законодавством.
Наведена норма Декларації відсилає нас до чинного національного законодавства України. ЗУ «Про телекомунікації» гарантує схоронність операторами та провайдерами відомостей про споживача, в тому числі отримання послуг, інформацію про їх тривалість, зміст, маршрути передання тощо.
Таким чином, наразі в Україні склалася така ситуація, за якої, з одного боку, користувачам має гарантуватися право на анонімність у мережі, а з іншого боку, в Служби безпеки з’являється потреба захистити національні інтереси у разі виявлення випадків поширення матеріалів терористичного змісту. Відповідно до норм чинного законодавства України, власники веб-сайтів та провайдери не зобов’язані відстежувати зміст інформації та розголошувати конфіденційні дані користувачів. Це призводить до того, що якщо оперативними засобами СБУ не вдається встановити місцезнаходження порушника, то іншим заходом ідентифікації користувача є витребування такої інформації у провайдера на підставі ухвали суду. У такому випадку на підставі ухвали слідчого судді прокурор чи слідчий подає до місцевого суду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме доступу до речей та матеріалів. Оперуючи конфіденційною інформацією підозрюваного, СБУ встановлює особу та його місцезнаходження. Саме такою логікою виявлення незаконного контенту сьогодні послуговуються працівники СБУ.
Підтверджують дієвість таких методів непоодинокі повідомлення прес-центру СБУ. Прикладом може бути випадок, коли в м. Березівка Одеської області 19.10.2017 р. було затримано місцевого мешканця, який на своїх персональних сторінках через російські соціальні мережі розповсюджував матеріали із закликами до зміни державного кордону і конституційного ладу України та популяризував терористичні організації «ДНР/ЛНР». Було відкрите кримінальне провадження за ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу України, якою встановлюється кримінальна відповідальність за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, якщо вони вчинені за попередньою змовою групою осіб.
З огляду на зазначене, рекомендується здійснювати ретельний аналіз інформації, яку ви щодня отримуєте із соціальних мереж. Не можна недооцінювати таку розвагу як Facebook або Instagram. Потрібно ретельно, а іноді навіть критично оцінювати інформацію, яку ви розміщуєте на своїй сторінці, адже вона може бути образливою та здатна призвести до дуже негативних наслідків.