Популярні матеріали

15 грудня 2017, 15:37

Автоматичний обмін фінансовою інформацією за міжнародним стандартом CRS

Державна фіскальна служба України (далі – ДФС), починаючи з 2019 р., отримуватиме інформацію (номер рахунку, назва банківської установи, залишок грошових коштів на кінець року) про закордонні рахунки, відкриті резидентами України.

Як повідомляє прес-служба Міністерства Фінансів України, Олександр Данилюк зустрівся з представниками Організації економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР), на якій анонсував приєднання України до автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки нерезидентів за міжнародним стандартом (Common Reporting Standard, далі – CRS).

Розглянемо детально, що означає таке приєднання для резидентів – власників рахунків за кордоном.

Розкриття інформації про фізичну особу – власника рахунку

В цьому випадку закордонний банк, в якому відкрито рахунок фізичної особи нерезидента (щодо закордонного банку), передає інформацію про такий рахунок в локальну податкову службу (тієї ж країни, що і банк), після чого локальна податкова служба передає інформацію про рахунок у податкову службу країни, резидентності власника рахунку. Якщо брати на прикладі України, то ДФС володітиме інформацією про відкриті рахунки громадянина України за кордоном.

Така інформація як рух коштів на рахунку, фінансові операції, банківські виписки не підлягає автоматичному обміну. Водночас необхідно пам'ятати про те, що інформація про існування рахунку може наштовхнути податкові органи на подачу прямого запиту в іноземний банк. Таким чином податкові органи можуть отримати вищевказану інформацію.

Для рахунків, відкритих фізичними особами, не встановлена порогова сума коштів на рахунку (як для юридичних осіб), при якій інформація передається в країну резедентності фізичної особи. З цього можна зробити висновок, що інформація про рахунки фізичних осіб передається до органу резедентності фізичної особи в будь-якому випадку. В деяких джерелах є інформація про граничну суму 250 тис. USD, після перевищення якої станом на кінець року інформація передається податковим органам. Однак в оригіналі опису стандарту CRS така інформація відсутня.

Також стандарт CRS розділяє рахунки на два типи:

  • рахунки з низьким залишком (менше ніж 1 млн USD на рахунку);
  • рахунки з високим залишком (більше ніж 1 млн USD на рахунку).

Для рахунків з високим залишком передбачена більш ретельна перевірка власника.

Оскільки резиденту України для розміщення валютних коштів за кордоном необхідно отримувати індивідуальну ліцензію на здійснення інвестицій за кордон (за виключенням деяких випадків), постає логічне питання щодо доступу НБУ до такої інформації для виявлення порушень при відкритті закордонних рахунків. Варто зазначити, що це питання залишиться відкритим аж до прийняття відповідного Закону України про застосування в Україні CRS, адже недостатньо просто приєднатися до багатосторонньої угоди, потрібно ще й прийняти окремі процедурні закони щодо функціонування автоматичного обміну про фінансові рахунки нерезидентів, адаптовані під умови CRS. Також варто зазначити, що Україна досить повільними кроками йде до впровадження обміну інформацією між органами державної влади, тому дуже цікаво побачити, на які костилі законодавець поставить функціонування такого обміну.

Відповідальність за незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, юридичних осіб та суб’єктів підприємницької діяльності, які перебувають на території України, передбачено ст. 162-2 Кодексу про адміністративні правопорушення. Відповідно до вищевказаної статті, у разі виявлення такого правопорушення передбачено штраф від 8500 грн до 17500 грн. У випадку виявлення такого ж правопорушення протягом року після накладення штрафу передбачено стягнення від 17500 грн до 51000 грн.

Окрім цього, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю» в редакції від 27.09.2014 р., за здійснення операцій з розміщення валютних цінностей на закордонних рахунках без отримання індивідуальної ліцензії НБУ передбачений штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей.

Розкриття інформації про рахунок компанії, відкритий в іноземному банку

Для юридичних осіб встановлено наступні критерії, у разі виявлення яких інформація передається в країну резедентності бенефіціара або контролюючої рахунок особи:

  • сукупний залишок на рахунку на кінець року становить понад 250 тис. USD. У тому випадку, якщо станом на кінець року на рахунку менше коштів, то банк має право не перевіряти рахунок і не подавати інформацію в податкові органи. Варто зауважити, що це лише право банку не подавати таку інформацію, а не обов’язок;
  • частка пасивного доходу (дивіденди, процентний дохід, рентні платежі та роялті, доходи від реалізації фінансових активів, доходи від операцій з іноземною валютою) станом на кінець року складає 50% і більше;
  • об’єм активів, що створюють пасивні доходи, становить 50% і більше.

За умови наявності хоча б одного з цих критеріїв банк відправляє інформацію про рахунок в локальний податковий орган, який далі перенаправляє її в податковий орган країни резедентності бенефіціара або контролюючої рахунок особи.

Досить цікаво, що останнім часом все більше закордонних банків, працюючи з корпоративними рахунками, вимагають розкриття саме реальних, а не номінальних власників, а у випадку не розкриття реального власника, банк може закрити рахунок. Варто зазначити, що українські банки також наполягають на розкритті реального власника. Так, Національний Банк України (далі – НБУ) у листі від 10.02.2017 р. №25-0008/10883 «Про встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) клієнта» (далі – Лист) наполягає на встановлення реального контролера: «У доповнення до наведеного зазначаємо, що відповідно до абз. 2 п. 20 ч. 1 ст. 1 Закону кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25% чи більше статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права».

Національним банком України визначені певні критерії, на які банкам необхідно звертати увагу, працюючи з рахунками юридичних осіб:

  • бенефіціарний власник (контролер) клієнта є одночасно кінцевим бенефіціарним власником (контролером) та/або керівником багатьох інших юридичних осіб, країна реєстрації яких має офшорний статус (перелік зон, які в Україні вважаються офшорними, можна знайти у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. №977-р);
  • надана клієнтом інформація про кінцевого бенефіціарного власника не збігається з даними, що містяться в публічних джерелах інформації;
  • за результатами вивчення клієнта, з’ясовано, що особа, встановлена як кінцевий бенефіціарний власник (контролер) клієнта, фактично не впливає на його господарську діяльність, а реальний вплив на діяльність підприємства здійснюється іншою особою, яка публічно не проявляє себе як власник цього підприємства, проте отримує доходи від його господарської діяльності

Окрім того, у Листі НБУ повідомив: «З огляду на вищезазначене, вважаємо, що під поняттям «номінальний власник (утримувач)» слід вважати особу, яка від свого імені управляє корпоративними правами іншої особи – реального кінцевого бенефіціарного власника (контролера) в інтересах останнього. Процедура використання послуг номінального сервісу реалізується, наприклад, таким чином: у пакеті документів офшорної компанії міститься документ під назвою «Declaration of Trust», цей документ підписується як реальним власником компанії, так і номінальним власником (утримувачем) та підтверджує, хто саме є реальним власником компанії. Крім того, номінальні власники можуть передати повноваження на управління офшором реальному власнику шляхом підписання довіреності, на якій проставлено апостиль. Згідно з цією довіреністю бенефіціар має право діяти від імені номінального власника».

Отже, НБУ вказує на конкретні документи, які банки мають перевіряти у клієнта у разі відповідності хоча б одному критерію, вказаному вище. Тобто якщо вказаним бенефіціарним власником є нерезидент, а керування рахунком здійснює інша особа, то від неї вимагатимуть трастову декларацію або генеральну довіреність, що призведе до розкриття реального бенефіціарного власника.

Повертаючись до нерезидентних банків, необхідно зазначити: якщо банк володіє інформацією про кінцевого бенефіціара, то інформація про відкриті рахунки передаватиметься в податковий орган країни резедентності кінцевого бенефіціара. Таким чином податковий орган країни кінцевого бенефіціара буде повідомлений не лише про наявність рахунку, але й про існування у бенефіціара підконтрольної юридичної особи. В окремих випадках цей факт ставить під сумнів доцільність володіння нерезедентою компанією через номінальних власників.

Загалом, у випадку як з фізичними, так і з юридичними особами банки повинні подавати в податкові органи таку інформацію: ім'я, прізвище (для фізичних осіб) або назва (для юридичних осіб), адреса, номер платника податків, дата і місце народження, дані особи, керуючого рахунком (для юридичних осіб), номер рахунку, назва фінансової установи, залишок коштів на рахунку на 31 грудня відповідного року, загальна сума відсотків, дивідендів, доходів від фінансових активів, зарахованих на рахунок протягом року.

Наголошую, що наразі це лише заяви. Станом на сьогодні законопроект про імплементацію положень CRS не зареєстрований у Верховній Раді України, а функціонування такої системи потребує добре продуманого правового регулювання.

З кожним днем все ближче підбираєтеся ера максимальної прозорості руху грошових коштів. До системи CRS вже приєдналися близько 100 країн світу. Володіння нерезидентними компаніями через номінальних власників з кожним днем все більше втрачає свою актуальність. У такий час до міжнародного структурування бізнесу потрібно підходити з особливою уважністю, що зробить неможливим неприємності у вигляді, наприклад, штрафних санкцій з боку НБУ та ДФС.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати