25 червня 2019, 11:15

Антикорупційні програми як складова системи запобігання і протидії корупції

Опубліковано в №25-26 (679-680)

Катерина Щербакова, відділ з питань розробки та моніторингу виконання антикорупційних програм, НАЗК

З метою реформування системи запобігання і протидії корупції на законодавчому рівні 14.10.2014 р. був прийнятий Закон України «Про запобігання корупції» (далі — Закон), який запровадив, серед іншого, розробку та прийняття антикорупційних програм як один із запобіжних антикорупційних механізмів. Хоча такий превентивний засіб вже використовується протягом кількох років, проте він не набув широкого розголосу і досі залишається маловідомим та малозрозумілим для багатьох громадян нашої держави.

Отже, що таке антикорупційна програма та яке місце вона посідає в системі запобігання і протидії корупції? Насамперед, варто зазначити, що законодавець виділив дві групи антикорупційних програм — антикорупційні програми органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також антикорупційні програми юридичних осіб. Обидва різновиди антикорупційних програм визначають правила і процедури щодо виявлення, протидії та запобігання корупції в діяльності відповідних суб'єктів прийняття таких антикорупційних програм.

Що стосується антикорупційних програм органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то це питання врегульоване ст. 19 Закону, яка дає зрозуміти, хто все ж таки повинен їх затверджувати.

До суб'єктів затвердження антикорупційних програм, відповідно до ст. 19 Закону, належать: Адміністрація Президента України, Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні цільові фонди, Апарат РНБО, Національний банк України, Рахункова палата, Центральна виборча комісія, Вища рада правосуддя, Верховна Рада АР Крим, обласні ради, Київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів АР Крим.

Також цією статтею передбачено, що антикорупційні програми вищезазначених органів підлягають погодженню Національним агентством з питань запобігання корупції (далі — НАЗК). Якщо зупинитися на статистичних даних, а саме на кількості розглянутих НАЗК програм, то можна побачити, що у 2018 р. було погоджено з пропозиціями 115 антикорупційних програм, відмовлено у погодженні з відповідними обґрунтуваннями — 13 програм.

Окремо варто приділити увагу процесу підготовки та змісту таких програм. Для того щоб краще зрозуміти процес розробки антикорупційних програм, НАЗК підготувала нормативну і методологічну базу:

  • Методологія оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади (рішення НАЗК від 02.12.2016 р. №126, зареєстроване в Мін'юсті 28.12.2016 р. №1718/29848);
  • Порядок підготовки, подання антикорупційних програм на погодження до Національного агентства з питань запобігання корупції та здійснення їх погодження (рішення НАЗК від 08.12.2017 р. №1379, зареєстроване в Мін'юсті 22.01.2018 р. №87/31539);
  • Методичні рекомендації щодо підготовки антикорупційних програм органів влади (рішення НАЗК від 19.01.2017 р. №31);
  • Приклади корупційних ризиків, які є характерними для всіх органів влади, а також заходів щодо їх усунення (мінімізації) (рішення НАЗК від 28.12.2017 р. №1531);
  • Навчальний онлайн-курс «Антикорупційні програми органів влади», який був розроблений за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та спільно з громадським проектом масових відкритих онлайн-курсів «Prometheus».

Варто зазначити, що сутність будь-якої антикорупційної програми полягає в ідентифікації корупційних ризиків та визначенні заходів щодо усунення (мінімізації) виявлених корупційних ризиків. У зв'язку з цим може виникнути питання, що ж таке корупційний ризик?

Корупційний ризик — це ймовірність того, що відбудеться подія корупційного правопорушення чи правопорушення, пов'язаного з корупцією, яка негативно вплине на досягнення визначених цілей та завдань суб'єктом затвердження антикорупційної програми.

Необхідно звернути увагу, що корупційний ризик — це не безпосередньо корупційне правопорушення чи правопорушення, пов'язане з корупцією, а те, що зазвичай відбувається (або може відбутися) перед корупційним правопорушенням чи правопорушенням, пов'язаним з корупцією.

Практичний аналіз підготовки антикорупційних програм свідчить, що до процесів ідентифікації та оцінки корупційних ризиків залучаються лише представники того органу, в якому приймається відповідна антикорупційна програма. Саме в цьому проявляється слабка сторона такої антикорупційної програми, оскільки працівники органу можуть (або хочуть) не бачити реальні корупційні ризики у своїй діяльності.

Для того щоб усунути цей недолік, на різних етапах підготовки антикорупційної програми можуть залучатися представники громадськості, експерти, які володіють знаннями про внутрішнє (організаційно‑управлінські процеси в органі, спрямовані на забезпечення реалізації органом законодавчо закріплених функцій та завдань) і зовнішнє (наприклад, законодавчі чи інші нормативно-правові акти, окрім актів, прийнятих безпосередньо органом, природні явища тощо, які впливають на здійснення органом повноважень, тоді як такий орган не має прямого впливу на ці чинники) середовище органу та мають досвід роботи у сфері його діяльності.

Представники громадськості можуть входити до складу комісії з оцінки корупційних ризиків у діяльності органу, надавати пропозиції до проекту антикорупційної програми, розміщеної на офіційному веб-сайті органу, брати участь в обговоренні антикорупційної програми під час конференції, відеоконференції, форуму, громадського слухання, засідання за круглим столом, зборів, зустрічі (наради) з громадськістю (у разі проведення органом відповідного публічного громадського обговорення).

Окремо варто зазначити, що всі антикорупційні програми, які надходять на розгляд до НАЗК, розміщуються на його офіційному веб-сайті, щоб будь-яка особа могла надіслати свої пропозиції до певної антикорупційні програми на вказану у відповідному розділі електронну скриньку. Що стосується виконання заходів, передбачених в антикорупційних програмах у 2017‑2018 рр., то з цією інформацією окремо можна ознайомитися на офіційному веб-сайті НАЗК.

Повертаючись до другого різновиду антикорупційних програм (антикорупційних програм юридичних осіб), варто зазначити, які саме юридичні особи обов'язково повинні приймати антикорупційні програми.

Отже, ст. 62 Закону передбачено, що антикорупційна програма затверджується керівниками державних, комунальних підприємств, господарських товариств (у яких державна або комунальна частка перевищує 50%), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує 70 млн грн, а також юридичних осіб, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг), робіт дорівнює або перевищує 20 млн грн.

Що стосується інших юридичних осіб, то вони можуть за власною ініціативою затвердити таку антикорупційну програму. Згідно з інформацією від НАЗК, 257 

юридичних осіб, які входять до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування і відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 62 Закону, затвердили антикорупційні програми.

Структура антикорупційної програми юридичної особи (ст. 63 Закону) дещо відрізняється від структури антикорупційної програми органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 19 Закону). У зв'язку з цим, рішенням НАЗК від 02.03.2017 р. №75, зареєстрованим у Мін'юсті 09.03.2017 р. №326/30194, затверджено Типову антикорупційну програму юридичної особи, а рішенням від 22.09.2017 р. №743 — Методичні рекомендації щодо підготовки та реалізації антикорупційних програм юридичних осіб.

В юридичних особах, щодо яких затвердження антикорупційних програм є обов'язковою вимогою, для реалізації антикорупційної програми призначається особа, відповідальна за реалізацію антикорупційної програми (далі — Уповноважений), правовий статус якої визначається Законом. Доцільно зауважити, що антикорупційне законодавство визначає саме призначення особи на посаду Уповноваженого відповідно до законодавства про працю, а не покладання виконання обов'язків (визначення) на одного з працівників юридичної особи.

Ще однією особливістю правового статусу Уповноваженого є можливість дострокового звільнення у разі розірвання трудового договору за ініціативою керівника юридичної особи або її засновників (учасників) лише за умови надання згоди НАЗК. Процедура надання такої згоди НАЗК визначається Порядком надання згоди Національним агентством на звільнення особи, відповідальної за реалізацію антикорупційної програми, затвердженим рішенням НАЗК від 07.10.2016 р. №74, зареєстрованим у Мін'юсті 28.11.2016 р. №1542/29672.

Також суттєвою різницею між антикорупційними програмами юридичних осіб та органів державної влади, органів місцевого самоврядування є те, що антикорупційні програми юридичних осіб не підлягають погодженню НАЗК.

Насамкінець варто наголосити, що ґрунтовна підготовка та виконання антикорупційної програми є гарантією створення ефективної системи запобігання і протидії корупції в усіх сферах діяльності органу, який прийняв таку програму, впровадження механізмів прозорості, відкритості, зниження корупційних ризиків у діяльності відповідного органу та доброчесності його представників.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати