17 вересня 2018, 15:39

Адвокатура на порозі змін. Але чи правильних?

Віталій Власюк
Віталій Власюк адвокат, к.ю.н., радник «єПраво»

Як теоретик і науковець я стверджую, що «погратися» в законодавство – це завжди цікаво. Набагато цікавіше, ніж забезпечувати його виконання/дотримання. Наш закон був прийнятий у 2012 р. (лише 6 років тому). Чи так вже конче необхідно щось змінювати, та чи вирішують запропоновані зміни реальні проблеми, причому вирішують у правильний спосіб, спробую дослідити у цій статті.

Позитивним моментом є закріплення права адвоката здійснювати свою діяльність за кордоном (за умови дотримання відповідного законодавства). Тут хочу зауважити, що захист наших громадян, які перебувають за кордоном, залишає бажати кращого. «Безвіз» отримали, українців, які подорожують, значно побільшало, проте захист, на жаль, не покращився. Дуже люблю і поважаю наше Міністерство закордонних справ, однак нині воно відстає. З ініціативами щодо захисту співвітчизників виступив Мін’юст та адвокатура, але не МЗС. До речі, на кінець вересня заплановано візит делегації НААУ до Королівства Іспанії. Одним із центральних питань до обговорення стане саме захист прав українців, які там перебувають.

Дивує неготовність законодавця до жорстких санкцій щодо адвокатів, які грубо порушують відповідні норми, зокрема етики. Нормальною світовою практикою є передбачення довічного «бану» на зайняття адвокатською діяльністю. Однак у нас було 2 роки, а наразі пропонується аж 3 роки. Суди-пересуди, туристична поїздка в інший регіон – і ти вже знову адвокат. Відсутність остраху назавжди втратити доступ до професії як наслідок, наприклад, зайняття сумнівними оборудками чи показове вистрибування зі штанів «народних» адвокатів, зовсім не сприяє боротьбі з корупцією, з якою адвокати, на мою думку, також повинні боротися.

Таким же півкроком виглядає намір законодавця змінити правила щодо складання адвокатського іспиту. З одного боку, йдеться про спеціально обладнані кімнати з відео- та аудіоспостереженням. З іншого боку, чомусь вирішили обмежитися лише тестуванням, хоча абсолютна більшість держав передбачають складний і комплексний іспит. Тут варто зробити важливе застереження: вкрай важливо знайти баланс між доступом до професії та необхідністю відсіювати «слабеньких» кандидатів. Іншими словами, потрібно зберігати рівновіддаленість між тезами «іспит складають 99% кандидатів» та «іспит складають лише обрані». Повертаючись до наповнення іспиту, тестування не дає змоги виявити всі риси майбутнього адвоката. Що ж стосується можливих корупційних ризиків у разі повернення до усної співбесіди, я переконаний, що ця проблема легко усувається шляхом впровадження відеотрансляції цього процесу.

Також позитивним є чітке закріплення відповідальності адвокатського об’єднання за якість надання правничої допомоги. Компанія повинна відповідати за кожного працівника. Якби ще запровадити поняття «юридичної компанії» та ввести повноцінне професійне страхування всіх юристів.

Окрім того, я бачу позитив у чіткому врегулюванні статусу помічника адвоката. Всі ми добре знаємо, що наразі практика різна: хтось з державних органів вимагає довіреність, хтось – посвідчення, а комусь все не так. Величезним здобутком є розповсюдження недоторканості адвоката (адвокатської таємниці) на його помічника, стажиста.

Дивним виглядає закріплення у законопроекті начебто вичерпного переліку відомостей, що можуть включатися в Єдиний реєстр адвокатів. При цьому до таких відомостей належить фактично найосновніше: ПІБ, офіс, телефони. Але як щодо інтерактивності? Як щодо такої опції як «адвокат здійснює діяльність pro bono», за яку ми так боролися, яка заслуговує набагато більше уваги з боку суспільства, оскільки несе в собі соціальну відповідальність?

Натомість нам «дарують» доступ до ЄРДР та деяких інших реєстрів. Було б це перше квітня, подумав, що жарт. Але ні, ст. 20 законопроекту дійсно вносить таку пропозицію. Безсумнівно, це стало б неабияким каталізатором для великої кількості кримінальних проваджень (за умови належної роботи адвоката), додатковою гарантією якості та неупередженості, а також ще одним кроком на шляху перетворення адвоката в активного і корисного учасника розслідування.

Перемогою можна вважати заборону здійснювати обшуки в адвоката, окрім як після вручення йому підозри. Адвокатський офіс, як і його дім, має бути форпостом верховенства права у цій країні. Якщо слідство підозрює адвоката у незаконній діяльності, то слідство докладає зусиль і «відпрацьовує» цю ниточку, а не приходить з обшуком «про всяк випадок» за «зв’язаним» провадженням.

Хоча з останніми, на мою думку, ми повинні розібратися самостійно. Не секрет, що серед нас є окремі колеги, які фактично покривають сумнівну діяльність своїх клієнтів (попри правила етики) або намагаються заховати за адвокатською таємницею всю чи будь-яку документацію клієнта. А потім обшуки, «порушення чогось там адвокатського» та заплямована репутація всієї адвокатури. Необхідно визнати існування проблеми й погодитися, що або ми очистимося самі, або подаруємо підставу втрутитися державі. Я виступаю за перший варіант.

Зловживання правами, як не дивно, також вважаю перемогою. Не знаю, як вам, але ці «швидкі допомоги» й картаті ковдри мені остогидли. Битву потрібно вести розумовими аргументами, а не цирковими трюками. Утопічно, фантастично, але еволюційно правильно. На місці законодавця я зробив би ще й наступний крок – запровадив би концепцію зловживання правами в інших сферах, поширюючи її на всіх суб’єктів. За часів моєї служби в Мін’юсті був у нас один «псевдоборець», який відзначився понад сотнею звернень за рік. Переконаний, такі «псевдоборці» не потрібні суспільству. Отже, законодавець повинен поміркувати над протидією зловживанню правами. Звісно, за умови більш ніж серйозного тягаря доведення, що лягатиме на державу.

Водночас все те, що в законопроекті стосується адвокатського самоуправління, я вважаю необґрунтованим втручанням в чинну систему, яка склалася за унікальним збігом різних чинників та вперше в історії України подарувала країні насправді незалежну адвокатуру. Адвокатуру, якій заздрять не лише наші колишні брати із СНД, але й західні партнери. Адвокатуру з розумним балансом між регіонами та центром, з абсолютною автономністю та захищеністю від втручань.

Розумію, що комусь це здається незручним, звідки й витікають «блискучі» ідеї роздроблення системи. Законопроект №9055 пропонує адвокатурі федералізацію, але хіба ми з нею продовжуємо боротися ледь не в усіх сферах нашого життя? Яку проблему вирішує федералізація? Чи виступав хоча б один регіон зі скаргами про утиски, наступ на права-свободи, позбавлення автономності? У мене немає відповідей на ці запитання. Натомість виникає підозра, що комусь хочеться досягти вершин в адвокатському самоврядуванні не через демократичну процедуру, а шляхом ось таких недолугих і погано замаскованих ініціатив. Це дуже засмучує.

Узагальнюючи, хочу відзначити низку позитивних моментів, які пропонуються законопроектом №9095: статус помічника, доступ до ЄРДР, порядок складання іспиту, підозра для обшуку тощо. Проте вони не матимуть жодної цінності, якщо чинну систему самоврядування буде федералізовано, причому федералізовано без жодної на те потреби. Окрім того, хочу висловити переконання, що адвокати самостійно розберуться з насправді актуальними проблемами та напрацюють ефективні шляхи їх вирішення із залученням до процесу всіх зацікавлених сторін, здатних поступитися амбіціями на користь загального блага.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати