14 січня 2015, 15:06

Коли верховенство права перемагає

Опубліковано в №52 (446)

Хай там як критикували суди і суддів в Україні, однак їхні рішення інколи хочеться вітати оплесками, оскільки, незважаючи ані на ситуацію в країні, ані на популістські і часом погрозливі заяви політиків щодо суддів, представники Феміди виконують свою роботу на належному рівні.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Зокрема, 2012 року видавництво «Юстініан», у якого, як і в багатьох інших, є свій сайт, отримує позов від Олександра Сиволапенка (він же директор другого позивача – ТОВ «Євротрансгруп»), основним видом діяльності другого позивача є вивезення сміття, через що аж ніяк не вбачається взаємозв’язку із видавництвом юридичної літератури. А позивачі, як виявилося, певний зв'язок знайшли й звернулися до суду з вимогою про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування завданих моральних та матеріальних збитків на суму в півмільйона гривень. У позові стверджувалося, що якась пані Д. в період із 2009 по 2012 рр. розмістила низку статей подібної тематики в мережі інтернет (йдеться про пости на форумах сайтів, а також в гостьових книгах певних веб-ресурсів). В цих матеріалах, як стверджує позивач, пані Д. поширила інформацію, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, що, зокрема, призвело до упущеної вигоди другого позивача, де він є директором. Крім видавництва «Юстініан», позов був адресований пані Д., а також інформаційно-аналітичному сайту «Українська правда», на форумі якого також був розміщений подібний матеріал.

Що цікаво, у самому позові зазначалося, що побідні статті були розміщені й на інших інтернет-сторінках, а саме на ресурсах «Хайвей» та «Регіон Київ Медіа». Причому перше розміщення відбулося саме на сайті «Хайвей». Всі ці матеріали містять опис нібито злочинної, на думку пані Д., схеми, за допомогою якої у відповідачки відібрали квартиру. Йшлося про придбання на торгах (на думку відповідачки пані Д. – незаконних) квартири, яка колись їй належала. Далі за текстом йдуть декілька суто оціночних порівнянь у бік позивача і звинувачення його в шахрайських схемах, а також розміщені особисті роздуми пані Д. про поширені в Україні схеми реалізації нерухомого майна.

Позивач також вказує, що в червні 2009 року аналогічний текст був розміщений на інтернет-сторінці видавництва «Юстініан» у розділі «Книга скарг без пропозицій». Як зазначила шеф-редактор видавництва «Юстініан» Світлана Максимова, цей розділ є, по суті, сторінкою-форумом, тобто місцем, де кожна людина може написати свої думки з певного приводу, порадитися, поспілкуватися з юристами або іншими колегами. Акцентуємо увагу, що ця сторінка є частиною так званої зони відкритого доступу, яка не проходить цензуру і не модерується видавництвом. «Сюди може написати кожен (за принципом дії всіх форумів і гостьових книг). Інформація в таких розділах є відкритою, доступною і розміщують її самі відвідувачі, котрі зайшли на сторінку. Причому редакція будь-якого ЗМІ має спеціальні Правила користування форумами, чатами і гостьовими книгами, які затверджуються внутрішніми нормативними актами, наказами підприємства тощо. У таких документах, як правило, вказується, що відповідальність за зміст постів, матеріалів, висловлювань, розміщених на подібних сторінках, несе їхній автор. У той же час там зазначається, що у разі звернення до редакції про незаконність (недостовірність) певної інформації, редакція має право зняти такий матеріал. Що й робиться у всіх випадках такого звернення. Природно, такий документ є і в «Юстініані». Він називається «Правила користування ...» і вкладений на сторінці сайту, де здійснюється вхід в гостьову книгу», - пояснила пані Максимова. Однак слід зауважити, що редакція, стикаючись з подібними заявами чи зверненнями, реагує дуже швидко і практично в 100% випадків позитивно – тобто матеріал знімається. Але таке звернення має принаймні надійти. Натомість позивач жодного разу, ні письмово, ні усно з таким проханням не звертався, що й було підтверджено представником позивача під час судового розгляду (зазначено у протоколі судового засідання).

В цьому випадку простежується певна аналогія з функціонуванням сайтів файлообмінників. Їхня позиція, викладена у них на сайтах, є такою: 1) файлообмінники не відповідають за наповнення, яке в них розміщують люди; 2) якщо у когось є підстави вважати, що якась частина контенту є незаконною, то звертайтеся – матеріал буде знято. За аналогією діє і наша веб-сторінка. Тим більше, що втручання в тексти, що надсилаються читачами, є нічим іншим як цензурою, забороненою й Конституційним Судом України, й законодавством. До того ж видавництво, як і всі інші інтернет-ЗМІ, що має розділи форумів або гостьові книги, не має ані фізичної можливості, ані будь-якого законодавчого зобов'язання перевіряти достовірність всього, що викладено на форумах відвідувачами сайта. Такі зобов'язання власники сайтів мають лише щодо редакційних матеріалів (що надійшли на сайт або до видавництва на замовлення редакції і розміщені безпосередньо журналістами або адміністраторами ресурсу. Щодо інших матеріалів (постів на форумах, записів у гостьових книгах, чатах і коментарях), то власники сайтів не знімають з себе відповідальності за їхнє існування та розміщення, але при цьому має бути певний сигнал щодо їхньої незаконності (недостовірності).

Звернемо увагу ще на один факт, який може стати небезпечним прецедентом: доказом відповідного розміщення матеріалу послужили збережені на флешці скрін-копії з сайта, надані до огляду суду представником позивача. Слід зазначити, що такі докази мали принаймні бути завіреними нотаріально. Однак це була просто «картинка», яку, до речі, дуже легко підробити за допомогою звичайного фотошопу або будь-якої іншої графічної програми, вмонтувавши у фотографію потрібної інтернет-сторінки заздалегідь заготовлений текст. Тобто «намалювати» можна що завгодно. Постає закономірне запитання: чи варто подібні зображення приймати суду як неспростовні докази чиєїсь вини? Або все ж слід призначити технічну експертизу на предмет реального розміщення такого матеріалу, відсутності будь-якого його редагування?

Зрештою ситуація почала нагадувати намагання рейдерського захоплення інформаційного ресурсу. «Якщо хочете захопити або знищити якийсь ЗМІ, що має свій веб-ресурс, пишіть пасквіль на вільну тематику (але образливу для вас особисто). Під вигаданим ім'ям або використовуючи підставну особу, заходьте до гостьових книг, в чати, на форуми, тобто у зони вільного доступу в інтернеті, що не модеруються та не цензуруються, й розміщуйте там потрібну інформацію. Робите скрін або зберігаєте картинку з екрану, де красується ваш матеріал – і все, цього цілком достатньо для суду, щоб винести рішення проти ЗМІ. Далі ви знаходите кількохх знайомих (юриста, дантиста, колег), з якими у вас гіпотетично можуть бути ділові або дружні відносини, і домовляєтеся про певну послугу. Вони заявляють, що готові були підписати договір з позивачем на ХХ суму (що більше сума, то вигідніше), але прочитали форум на такому-то сайті й раптом усвідомили, що не може така «погана людина» надавати їм ті чи інші послуги. Й годі – готова справа про захист честі і гідності, а заодно й про упущену вигоду», - наголосила С. Максимова  

Пікантності ситуації додає той факт, що законодавчо врегулювання подібних спорів визначене, м’яко кажучи, недостатньо, чим і намагався, найімовірніше, скористатися позивач, щоби збагатитися або реалізувати інші свої наміри. Але не останню роль у такому нищівному як для свободи слова так і нормального існування преси процесі відіграють суди, які буквально трактують та застосовують положення деяких документів. Зокрема, мова йде про Пленуму ВСУ №2 від 27.12.2009. Нагадаємо, що в постанові йдеться про те, що відповідачем при такому способі захисту права, як спростування недостовірної інформації, повинні бути автор матеріалу та власник сайту. Якщо ж автор невідомий і доступ до сайта вільний, то «відповідачем буде власник сайта, оскільки саме він надав технічну можливість для розміщення такого матеріалу». Пояснимо ще простіше за допомогою аналогії. Ви будівельники, які обнесли парканом будівництво. Прийшов хуліган, написав на паркані дуже погане слово. А відповідати вам, будівельникам, які поставили паркан. Ви ж надали хлопчику таку «технічну можливість»…

Власне, такої позиції дотримувалися суди, які розглядали зазначену справу з 2012 р., допоки вона не повернулася на розгляд до Печерського райсуду Києва на весні 2014 р. і, зрозуміло, рішенням якого позивач не був вдоволений. Якщо ж говорити про рішення Апеляційного суду Києва від 04.11.2014, яким постанова Печерського районного суду Києва від 12.05.2014 була залишена чинною, а апеляційна скарга позивача – без задоволення – це своєрідна надія для багатьох ЗМІ, які мають свої інтернет-сторінки. З’явився шанс, що судова практика буде змінена, нарешті буде припинено буквальне застосування норм закону, а судді відходитимуть від практики шаблонного мислення і не лише розумітимуть теоретично, що таке принцип верховенства права, а й застосовуватимуть його на практиці.

Позиція правників

Водночас, обговорюючи цю проблему, українські юристи дійшли висновку, що сфера інтернету має регулюватись окремо, а тому є необхідність в ухваленні нових нормативно-правових актів. Зокрема, за словами радника ЮФ «С.Т. Партнерс» Миколи Сірого, коли мова йде про регулювання в цій сфері, виникає доволі часто конфлікт базових правових регуляторів. «Чи потрібно захищати честь і гідність фізичної або юридичної особи? Безумовно, потрібно. Але на шляху цього захисту стоять базові права і свободи особи. Також необхідно захищати право особи на свободу слова і поширення інформації», – зазначив М. Сірий.

Він вважає, що, формально посилаючись на постанову Пленуму, в результаті завжди отримуєш неправильне рішення. «Коли ми говоримо про інтернет і зони вільного доступу, то мова йде про інший спосіб спілкування, ніж той, який передбачений регуляторами про ЗМІ», – заявив М. Сірий.

 

За його словами, коли йдеться про зону вільного доступу, то вона і функціонує як явище, що дає можливість людям за допомогою технологічного ресурсу спілкуватися так само, як вони безпосередньо спілкуються між собою, перебуваючи в одній кімнаті. «Регуляторам потрібно акуратно до цього ставитися. Не можна застосовувати регулювання, яке може зламати це явище, – упевнений Микола Сірий. – Важливо відзначити, що це інша сфера регулювання, що передбачає інші способи регулювання та інші гарантії функціонування інформації в цій сфері ».

Процитувавши п. 12 згаданої постанови ВСУ, М. Сірий зробив висновок, що судді взяли матеріальну норму, оскільки відповідальність визначена матеріальної нормою, перемішали її з процесуальною і послались на Цивільний процесуальний кодекс. «Але річ у тім, що матеріальна норма – це сфера визначення норм юридичної відповідальності. Уже в цьому ми бачимо некоректність. В демократичному світі не пишуть коментарів до кодексів. Там з повагою ставляться до кожного конкретного випадку. До цього підходу ми маємо прийти. Ніякої автоматичної відповідальності власника сайта не може бути апріорі, згідно із загальними положеннями Цивільного кодексу, оскільки відповідає той, хто здійснив дію неправомірного характеру », – заявив М. Сірий.

У свою чергу, екс-народний депутат України Володимир Стретович вважає, що наведення ладу в інтернеті потрібно актуалізувати. «Необхідно врегулювати відносини між користувачами, власниками і користувачами інтернету. Постанова ВСУ, по суті, створила нову норму, яка говорить, що власник сайта – це той, хто поширював інформацію. Але я вважаю, що підставою будь-якої відповідальності є вина, – зазначив В. Стретович. – Тому потрібно апелювати до Верховного Суду, щоб той вносив зміни до своєї постанови».

В. Стретович вважає, що слід передбачити обов'язковість досудового врегулювання такого спору. Також він зазначив, що можна в Цивільному кодексі дописати нову главу, в якій визначити права та обов'язки користувачів, власників і споживачів інтернету, а також їхню відповідальність

скан решение суда1

скан решение суда 2

КОМЕНТАР:

1318511378_opryshko Людмила ОПРИШКО

адвокат, медіа-юрист 

Інститут розвитку регіональної преси, представляла інтереси ТОВ «Видавнича організація «Юстиніан» в зазначеному судовому процесі.

Ця справа привернула увагу громадськості через те, що, чи не вперше в Україні було пред'явлено позов про спростування інформації, поширеної в коментарях на сайті. Але зазначена обставина не стала вирішальною для вирішення спору. Виявилось, що позивачі, як і деякі судді, досі не навчились відокремлювати факти від оціночних суджень, плутають одні з іншими. Дивна річ, але більш ніж за 17 років, відколи Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є обов'язковою для України, це питання не втратило актуальності. Насправді, мало хто обтяжує себе аналізом інформації, яку пропонує спростувати, а суди рідко коли обґрунтовують свій висновок щодо того, чи належать спірні відомості до фактів, чи вони є оцінками автора. У нашій справі нам знадобилось два роки та два кола судового розгляду для того, щоб переконати суд у тому, що спірна інформація, така як «добросовестный», «свое», «благополучно», «прилюдных» торгах» насправді є оціночними судженнями, а тому не може бути спростована. Я задоволена тим, що у цій справі свободу слова вдалось захистити на національному рівні. І хоча я розумію, що у справі може бути подана касаційна скарга, сподіваюсь, що нам вдасться уникнути звернення до Європейського Суду з цього питання».

Антонина Антоніна ВЕНІАМІНОВА,

адвокат, адвокатська компанія «Юридичні традиції»

За моїми міркуваннями, день 4 листопада 2014 р. варто вважати днем справедливого судового захисту інтернет-ЗМІ та днем права на оціночні судження, шлях до якого зайняв більш ніж 2 роки. Саме такий час тривала історія розгляду резонансної судової справи за позовом громадянина С. та ТОВ «ЄТГ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавнича організація «Юстініан».

Беручи безпосередню участь у здійсненні захисту інтересів ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» у період розгляду судової справи у 2012–2013 рр., знайомлячись із «доказами» позивачів, які стали підставами для скасованих у подальшому неправосудних рішень судів першої (16.11.2012) та апеляційної (14.02.2013) інстанцій, легко було дійти висновку, що зазначений позов спрямований не на захист особистих немайнових прав позивачів (честі, гідності та ділової репутації), які охороняються Конституцією України та цивільним законодавством, а на:

- впровадження цензури і самоцензури у ЗМІ;

- створення важелів для впливу на ЗМІ аж до рейдерського захоплення визначеного засобу масової інформації.

Зокрема, предметом позову були дописи фізичної особи за її власним підписом у зонах вільного нецензурованого розміщення інформації (тобто за відсутності редакторського контролю) на інтернет-сторінках «Української правди» та «Юридичного журналу». Якби позивачі отримали судове рішення на свою користь, підтверджене ВССУ, це призвело б до наявності судового прецеденту, на підставі якого будь-які ЗМІ можна було б змушувати до розміщення замовних матеріалів, а інструменти розумної самоцензури перетворились би на інструмент тотальної цензури. За таких умов пряма цензура ЗМІ не була б потрібна.

Відтак, українська інтернет-медіа-спільнота мала всі шанси бути повністю позбавленою права на свободу слова та права мати особисту думку, яка відмінна від провладної, а українські інтернет-рейдери отримали б від судової системи карт-бланш на отримання у свою власність найбільш цікавих для них інтернет-ресурсів, та й засобів масової інформації в цілому.

A propos. До відома будь-яких зацікавлених осіб. Зазначене вище особисте бачення позовних вимог та поданих позивачем доказів є моїм оціночним судженням, яке сформоване на підставі особистої критичної оцінки матеріалів, наявних у цивільній справі, оцінки дій сторони судового провадження та власного досвіду у сфері захисту прав та інтересів ЗМІ.

Отже, станом до 19 червня 2013 р. такий невтішний прогноз мав підстави здійснитися зі всіма подальшими негативними наслідками для кожного українського ЗМІ, насамперед для видань, які мають вдалий домен першого рівня (і, відповідно, зареєстровану торгову марку), що є додатковою принадою для недобросовісних осіб-рейдерів.

Проте ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (головуючий Дьоміна О.О.) від 19.06.2013 цілком обґрунтовано було визнано, що суди першої (16.11.2012) та апеляційної (14.02.2013) інстанцій дійшли своїх висновків по цьому судовому провадженню з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Принагідно зазначу, що за результатами дослідження свободи засобів інформації у світі «Свобода преси-2013», що його опублікувала неурядова дослідницька організація із США Freedom House, Україна саме у 2013 р. (порівняно з попереднім дослідженням 2012 р.) перейшла з категорії «частково вільних» до категорії «невільних» країн з погляду свободи засобів інформації.

Відтак, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.06.2013 була, вочевидь, постановлена у повній відповідності з вимогами ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: справедливо, відкрито та незалежним і безстороннім судом, всупереч системному тиску тогочасної влади на судову систему та ЗМІ.

Друга черга судових розглядів відбувалася вже поза межами провладного впливу минулого року: рішення першої інстанції від 12.05.2014 (Печерський суд Києва) та ухвала Апеляційного суду Києва від 4.11.2014.

Метою цього коментаря є не правовий аналіз абсолютно правосудних, на погляд юристів-медійників та правозахисників, рішень першої та апеляційної інстанцій 2014 р., а розгляд практичних аспектів превентивних заходів (і не тільки) для засобів масової інформації, на які варто звертати увагу. У разі виникнення судових проваджень з приводу дописів користувачів у зонах вільного нецензурованого розміщення інформації (тобто за відсутності редакторського контролю) такі попередні заходи повною мірою підтвердять наявність у редакції саморегулювання як ефективного інструменту реагування на шкідливі висловлювання, а також врахування редакцією положень Спільної декларації щодо свободи вираження думок в інтернеті доповідача ООН з питань свободи переконань і вираження поглядів, представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, спеціального доповідача ОАД з питань свободи вираження поглядів, спеціального доповідача АКПЛН з питань вираження поглядів (01.06.2011).

Відтак, у разі наявності на веб-сторінці ЗМІ зони вільного нецензурованого розміщення інформації звертайте увагу на наступне.

По-перше, необхідно передбачити наявність правил додавання, зміни та видалення дописів на сайті (далі – Правила), у яких зазначити застереження для дописувачів щодо їх відповідальності за зміст дописів, які розміщуватимуться ними на сайті, та передбачити заборону/обмеження щодо розміщення дописів, якими порушуються чинні в України законодавчі акти.

По суті, надання зони для вільного нецензурованого розміщення інформації фізичними особами є публічною офертою у розумінні ст.633 Цивільного кодексу України. Відмітка з боку користувача: «Я погоджуюсь з умовами Правил…» є акцептом публічної оферти. А акцепт – це повна й безумовна згода дописувача на укладення договору на умовах, визначених публічною офертою. Відтак, відповідальність за зміст допису покладається на дописувача. Більшість сайтів мають правила користування, але переглянути зміст цих правил не завадить.

По-друге, у правилах користування контентом слід зафіксувати порядок звернення зі скаргами на дописи у досудовому порядку. Причому повідомлення про обов’язковий досудовий порядок врегулювання треба розмістити таким чином, щоб при створенні скріншоту веб-сторінки таке попередження обов’язково було присутнє. Варто створити у зоні вільного нецензурованого розміщення інформації і «вікно для скарг» із зазначенням строку розгляду скарги. Якщо скаржник надсилає скаргу та не повідомляє адресу для відповіді, необхідно забезпечити розміщення відповіді редакції на скаргу на тій самій сторінці, де розміщено оскаржуваний допис. Дуже важливо постійно відслідковувати скарги та надавати редакційні відповіді на них.

По-третє, слід періодично переглядати дописи, і у разі виявлення «підозрілих» (наявність персональних даних, чіткої ідентифікації осіб) видаляти їх або надавати редакційний коментар до них з обґрунтуванням, у чому полягає суспільний інтерес до певного допису. Одночасно варто перевірити, чи не є допис відтворенням (у т.ч. перекладом) публікації з іншого веб-сайту чи ЗМІ. У разі виявлення факту передруку інформації добавляйте редакційний коментар з посиланням на публікацію.

Наразі в Україні фактично повністю відсутнє законодавство, яке стосується інтернет-контенту. При розгляді судових справ застосовуються законодавчі норми, які врегульовують відносини з друкованими засобами масової інформації та є неприйнятними при розгляді спорів, що безпосередньо чи опосередковано пов’язані з інтернетом. Норми матеріального права щодо поширення інформації, відповідальності за її поширення мають застосовуватись з урахуванням не лише того, що в мережі Інтернет інформація розповсюджується, зокрема, на веб-сайтах, а й розмаїття типів тих веб-сайтів, наявності чи відсутності редакційного контролю за окремими зонами (частинами) сайту, видів такого контролю.

Саме на цьому питанні акцентовано увагу у Спільній декларації щодо свободи вираження думок в інтернеті: «Регуляторні механізми, напрацьовані для традиційних ЗМІ, не можуть бути застосовані до інтернету, натомість мають бути сконструйовані спеціальні норми».

З огляду на це, нагальним є питання законодавчого врегулювання, яке стосується інтернет-контенту, у відповідності з рекомендаціями зазначеної Спільної декларації. Зважаючи, що внесення змін до законодавчих актів щодо цього питання має відбуватися виключно після ретельного обговорення з журналістами інтернет-видань, юристами-медійниками, представниками ООН з питань свободи переконань і вираження поглядів, інших міжнародних правозахисних організацій.

А до внесення змін у чинне законодавство варто було б почути думку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ щодо узагальнення судової практики у справах, які безпосередньо чи опосередковано пов’язані з поширенням інформації у мережі Інтернет, включаючи особливості поширення інформації у зонах вільного нецензурованого розміщення інформації (за відсутності редакторського контролю), та про можливість застосування судами положень Спільної декларації щодо свободи вираження думок в інтернеті.

Це надало б можливості інтернет-ЗМІ та власникам сайтів здійснювати захист своїх законних прав та інтересів у очікуванні прийняття відповідних змін до законодавчих актів, які мають враховувати особливості новітніх технологій, що подарували демократичному суспільству нову можливість суттєвого розширення права на отримання й поширення інформації, а також надали право голосу мільярдам людей у світі.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати