14 травня 2019, 10:58

Доменні спори: на чиєму боці суд

Опубліковано в №19 (673)

Надія Загрія
Надія Загрія «PRAVO GARANT» старший партнер

Сьогодні Інтернет став неодмінною складовою нашого життя. Ми спілкуємося, ознайомлюємося з останніми подіями, стежимо за новинами, дивимося фільми, слухаємо музику, купуємо різноманітні товари, замовляємо деякі послуги саме через Інтернет. Отже, у глобальній мережі ми стаємо учасниками тих чи інших правовідносин, з приводу яких також можуть виникати певні судові спори.

Спори, що стосуються ТМТ, взагалі є дуже різноманітними. Деякі з них можна навіть віднести до цивільних, що тісно пов'язані з певною фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання. Зокрема, таким спорами є розповсюдження недостовірної, неправдивої інформації, що принижує честь та гідність особи. Сьогодні розповсюдження такої інформації відбувається саме через простори Інтернету.

Отже, залежно від характеру правовідносин, предмета доказування та особливостей доказової бази, формується певна судова практика з вирішення тих чи інших спорів у сфері ТМТ.

Якщо Вас немає в Інтернеті — Вас взагалі немає

Сучасні телекомунікації стали дуже важливим та обов'язковим інструментом ведення господарської діяльності незалежно від її масштабів: чи це діяльність фізичної особи-підприємця, який пропонує свої послуги або товари, створені власними руками вдома, чи великі корпорації та холдинги — всі використовують можливості, що надають сучасні технології. Також все більшого значення набувають питання, пов'язані з інтелектуальною власністю, яка, на жаль, належним чином не відрегульована на законодавчому рівні та не має дієвих інструментів захисту.

Кількість користувачів інтернет-технологіями зростає з кожним днем. Все більшої актуальності набирає вислів: «Якщо Вас немає в Інтернеті — Вас взагалі немає». Тому для підприємців пріоритетним стає питання їх ідентифікації в інтернет-просторі. Для цього підприємці створюють електронні ресурси, за допомогою яких потенційні клієнти отримують інформацію, яка допомагає їм зробити вибір на користь саме цього підприємця, його послуги або його товару. Таким чином, інтернет-адреса має бути унікальною та легко впізнаваною, адже від цього залежить популярність і кількість переглядів, відвідування сторінки потенційними клієнтами. Кількість переглядів може прямо впливати на кількість здійснених продажів.

Таким чином, найпопулярнішою та найавторитетнішою серед інтернет-адрес є доменна зона «.UA». Саме заради цього закінчення для інтернет-імені найчастіше ініціюються судові баталії, які хотілося б більш детально проаналізувати. Варто зазначити, що таких спорів не так багато, однак ця категорія справ є дуже цікавою з позиції практичного юридичного досвіду.

Визначення, закріплені у ст. 1 Закону України «Про телекомунікації», надають нам можливість встановити, що домен — це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізується адміністратором; доменне ім'я — це позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб у мережі Інтернет з будь-якою метою.

Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України Наказом від 25.11.2002 р. №327/225 затверджено Порядок інформаційного наповнення і технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, де визначено, що веб-сайт — це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою в мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта та забезпечують доступ юридичних і фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. Для того щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені.

Отже, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені. Учасники цих правовідносин: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені. Реєстрантом є особа, яка бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем. Це особа, якій належить доменне ім'я, а отже, їй належить сайт, для позначення якого воно використовується. При цьому реєстратором виступає суб'єкт господарювання, він надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування та функціонування доменного імені. Адміністратором є адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Чого вартує «.UA», або маніпуляції навколо домену

Процедура делегування доменних імен другого рівня в зоні «.UA» регулюється Регламентом особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені «.UA» та Регламентом публічного домену. Зазначені документи розроблені ТОВ «Хостмайстер», вони не є нормативною базою, яка регулює цей процес. На законодавчому рівні процедура делегування доменних імен відсутня, тому суди, розглядаючи спори, які виникають з приводу правомірного користування доменними іменами, по‑різному сприймають положення зазначених документів.

Однак п. 3.3 Регламенту особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені «.UA» визначено, що приватні доменні імена другого рівня в домені «.UA» делегуються лише в тому випадку, якщо відповідне доменне ім'я повністю або його компонент другого рівня (до знака, але не включаючи цей знак), за написанням збігається зі знаком, права на використання якого на території України належать відповідному реєстранту.

Отже, стає зрозумілим, що для отримання доменного імені із закінченням «.UA» реєстранту, передусім, потрібно мати чинне на території України Свідоцтво на знак для товарів і послуг, тобто у реєстранта має бути зареєстрована у встановленому порядку торговельна марка, назва, найменування якої збігається з бажаним доменним іменем. Зазвичай судові спори з приводу користування тим чи іншим доменним іменем витікають зі спорів з приводу захисту прав на торговельну марку.

Дуже часто зустрічаються випадки певних маніпуляцій, пов'язаних з правом на використання доменного імені «.UA». Трапляється, що різні торговельні марки при їх написанні за правилами Регламенту особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені «.UA» втрачають свою візуальну відмінність у словесному позначені. Адже п. 3.5 вказаного Регламенту написанням знака в межах Регламенту .UA вважається його представлення такими символами: літери латинського алфавіту, арабські цифри та знак «-». Якщо знак містить символи інших алфавітів, окрім латинського, цифри інших систем числення та/або інші символи, написанням знака вважається його транслітерація латиницею, здійснена відповідно до правил транслітерації того алфавіту, яким записано знак.

За таких обставин на одне доменне ім'я можуть претендувати кілька власників зареєстрованих абсолютно різних торговельних марок. За логікою, володіти бажаним доменним іменем має той, хто першим встиг зареєструвати свою торговельну марку, однак зазвичай відбувається зовсім інакше та починають вступати в дію певні механізми.

П. 3.10 Регламенту особливостей реєстрації приватних доменних імен другого рівня в домені «.UA» визначено, що правила перевірки заявки на реєстрацію і відновлення доменного імені та зміну номера знака складаються з таких етапів: перевірка, чи охороняються права на знак, зазначений у заявці, на території України; перевірка, чи зазначений знак відповідає доменному імені у заявці відповідно до Регламенту .UA; перевірка, чи відповідає контакт, вказаний у полі registrant, особі, якій належать права на використання знака; перевірка, чи не закінчився термін дії прав на знак. Однак питання про те, яким чином здійснюється перевірка відповідності контакту, вказаного в полі registrant, особі, якій належать права на використання знака, залишається відкритим і лежить у площині відповідальності виключно працівника реєстратора, який обробляє заявки.

Отже, у зв'язку з тим, що делегування доменного імені відбувається за достатньо спрощеною процедурою, реєстратор не може стовідсотково ідентифікувати особу, яка подає заявку, чи дійсно це власник торговельної марки, або це особа, яка реєструє доменне ім'я для особистого використання на підставі чужої торговельної марки (наприклад, для подальшого перепродажу бажаного домену). Вірогідно, в цьому полягає причина відсутності великої кількості судових спорів з цього приводу. Адже особа, яка має бажання та мету отримати певне доменне ім'я, може просто його купити у такого суб'єкта. Так, це не є правовим і правильним шляхом, а більше нагадує підігрування недобросовісним учасникам ринку ТМТ. Оцінивши кількість витраченого часу на судовий розгляд та матеріальні витрати, що супроводжують розгляд справи, а також послуги адвокатів, особа, яка зацікавлена у доменному імені, приходить до висновку, що купити його набагато простіше, дешевше і швидше, ніж починати судовий процес з цього приводу. Однак є достатньо принципові особи, які бажають вирішувати питання належності доменного імені саме в судовому порядку.

Аналізуючи судові справи, можна натрапити на цікаві ситуації, в яких приводом для спору стосовно доменного імені стали обставини, коли доменне ім'я було зареєстроване за певною особою на підставі торговельної марки, яка не реєструвалася на території України, але має тут охорону. При цьому торговельна марка не використовується в Україні, а веб-сайт за зареєстрованим доменним іменем відсутній. Найчастіше такі ситуації трапляються з достатньо популярними найменуваннями та відповідними доменними іменами, на які є попит серед користувачів.

Отже, маніпуляція полягає в тому, що поки торговельна марка проходить етап реєстрації, який вимагає багато часу (навіть за умови проведення її у прискореному порядку), існує велика ймовірність не встигнути отримати потрібне для цієї торговельної марки доменне ім'я в зоні «.UA», тому виникає потреба його «забронювати». Маючи домовленість з реєстратором або іншим обманним шляхом, реєструється доменне ім'я на підставі чужої вже зареєстрованої торговельної марки (звісно, зареєстрованої за кордоном), але охорона якої розповсюджується на території України, та зі строком дії свідоцтва на цю торговельну марку, який закінчується приблизно тоді, коли необхідна торговельна марка буде вже зареєстрована.

Чи є сенс судитися?

У таких ситуаціях, за умови належного доведення обставин, суди повністю стають на бік позивачів — осіб, які «не встигли» отримати необхідне їм доменне ім'я. Однак процедура судового розгляду ускладнюється тим, що до участі у справі, насамперед, залучається у ролі відповідача дійсний власник торговельної марки, на підставі якої делеговане доменне ім'я (як вже стало зрозумілим, він не є резидентом). Розгляд таких справ триває довго, що викликано великою завантаженістю судів та відсутністю одного з відповідачів на території України. У таких випадках існує ризик втрати актуальності цього судового процесу, адже після закінчення строку дії свідоцтва на торговельну марку, на підставі якого було делеговане доменне ім'я, або строку делегування цього доменного імені, склад учасників правовідносин може змінитися.

Щоб запобігти виникненню такої ситуації, суд повинен своєчасно реагувати на заяви про забезпечення позову. Саме своєчасний розгляд заяви позивача в майбутньому може забезпечити реальний захист порушеного права і виконання рішення. Найчастіше суди забезпечуючи позови, вживають заходи шляхом заборони реєстраторам вчиняти дії з переделегування (передання) спірного доменного імені на користь будь-яких осіб, окрім позивача, а також вчиняти будь-які інші дії щодо внесення змін або записів до бази даних стосовно спірного доменного імені, в тому числі здійснювати трансфер (змінювати реєстратора) спірного доменного імені, до набрання чинності рішенням суду у справі.

Також суди вживають заходи забезпечення позову на вимогу позивачів, які полягають у забороні відповідачам повністю або частково передавати виключні майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом. Суди мотивують свої рішення тим, що заборона вчиняти дії, пов'язані з переделегуванням (переданням) спірного доменного імені чи внесенням змін або записів до бази даних стосовно цього доменного імені, в тому числі зі здійсненням їх трансферу (зміни реєстратора), вважається такою, що спрямована на забезпечення належності прав на вказані доменні імена на момент набрання чинності рішенням суду у справі, що дозволить у разі задоволення позову судом здійснити їх передачу позивачу.

Вжиття таких заходів забезпечення позову виключає можливість порушення прав чи інтересів третіх осіб у зв'язку з їх застосуванням. Окрім того, існує загроза, що оспорюванна торговельна марка, яка наразі перебуває у власності відповідача, може бути частково або повністю відчужена ним у порядку, передбаченому чинним законодавством. Вказані заходи мають тимчасовий характер, обмежують права власника лише в частині відчуження і не впливають на його права володіння та користування цим об'єктом. При цьому вказані заходи забезпечують право на ефективний захист прав позивача.

Загалом, судова практика у вирішенні спорів, пов'язаних з використанням доменних імен у зоні «.UA», є сталою і позитивною для позивачів. Отже, у разі належної підготовки позовів та доказової бази суди стають на бік позивачів, однак загальною проблемою залишається тривалий розгляд справ, особливо це відчувається, коли власником свідоцтва на торговельну марку є фізична особа та справа розглядається в судах загальної юрисдикції.

Альтернатива суду

Варто зазначити, що з 19.03.2019 р. в домені «.UA» почала діяти процедура позасудового врегулювання спорів у Центрі арбітражу Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO) за уніфікованою процедурою, заснованою на UDRP (Єдиній політиці розв'язання доменних спорів). Арбітраж не виключає можливості розгляду позовів у судах, але спрямований на уникнення цього процесу. Метою позасудового врегулювання є швидкість, дешевизна і зручність для сторін, але лише через деякий час можна буде говорити, чи дійсно це так, а також чи допоможе арбітраж взагалі уникнути судового розгляду. Однак поки що суди тривають.

Як підсумок, хочеться зазначити, що в законотворчій діяльності необхідно звернути увагу на прогалини в законодавстві, які стосуються відсутності регулювання правовідносин у сфері інтернет-технологій. На нашу думку, з прийняттям низки нормативних актів суб'єкти IT‑сфери зможуть відчути себе більш захищеними, що надасть поштовх для подальшого розвитку IT‑галузі загалом.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати