Популярні матеріали

14 травня 2018, 12:30

Актуальні проблеми медіа-законодавства України

Максим Литвин
Максим Литвин «Spenser & Kauffmann» радник, адвокат у сфері IT, Медіа та Телекомунікацій

2018 р. у медіа-сфері обіцяє бути особливо цікавим, зважаючи як на вже прийняті зміни до чинного законодавства України, так і на заплановані зміни, які покликані якщо і не повністю змінити, то суттєво реформувати чинні правила регулювання діяльності учасників медіа-ринку в Україні.

У цій статті ми спробуємо окреслити проблематику медіа-законодавства України, з якою учасники медіа-ринку змушені будуть зустрітися у 2018 р. та в найближчому майбутньому.

Запровадження «мовних квот» на українському телебаченні

Як правило, жодні зміни не проходять просто та безболісно, а особливо коли в Україні мова йде про «мову». Після доволі успішного запровадження квот україномовного контенту на радіо 23.05.2017 р. Верховна Рада України прийняла, а 06.06.2017 р. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» (далі – Закон про мовні квоти на телебаченні). Цим законом було внесено зміни до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та закріплено вимоги щодо частки телевізійних передач, у тому числі передач новин, виконаних українською мовою.

Зокрема, до учасників телевізійного ринку було встановлено такі основні вимоги:

  • у загальному тижневому обсязі мовлення загальнонаціональних та регіональних ефірних аналогових і цифрових телеканалів, а також супутникових телеканалів, які ретранслюються провайдерами на території більше ніж однієї області, передачі та/або фільми українською мовою мають становити не менше ніж 75% від загальної тривалості передач та/або фільмів у кожному з проміжків часу з 7:00 до 18:00 та з 18:00 до 22:00 (щодо місцевих мовників запроваджено аналогічні вимоги на рівні 60% від загальної тривалості);
  • новини ефірних аналогових, цифрових, супутникових телеканалів повинні становити частку не менше ніж 75% від загальної тривалості всіх передач новин у час з 7:00 до 18:00 та з 18:00 до 22:00;
  • телеканали, які в ефірі використовують мови корінних народів України, повинні забезпечити тижневий обсяг мовлення державною та мовами корінних народів Україні в обсязі 75%, при цьому не менше ніж 30% ефіру повинно бути українською мовою.

Передача вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів) передачі та осіб, які беруть участь у передачі, виконані, дубльовані, озвучені українською мовою. Передача, що транслюється у прямому ефірі, вважається виконаною державною мовою, якщо виступи (репліки) ведучих (дикторів) передачі виконані українською мовою. Фільм вважається виконаним державною мовою, якщо звуковий ряд при його демонструванні (розповсюдженні) виконаний, дубльований, озвучений українською мовою. Для цілей реалізації художнього, творчого задуму допускається у фільмі (крім дитячих та анімаційних фільмів) використання інших мов обсягом не більше ніж 10% від загальної тривалості всіх реплік учасників фільму, при цьому всі іншомовні репліки повинні субтитруватися українською мовою.

Подібну реформу вже пройшло українське радіо. Правду кажучи, слухачі радіо (в переважній більшості) не відчули великого дискомфорту у зв’язку з обмеженням великої кількості російської поп-музики та шансону, а багато слухачів радіють нововведенням через популяризацію української музики, яка донедавна не мала шансів потрапити в ефір радіостанцій.

Однак чи можна говорити про те, що подібні зміни на телебаченні зможуть так само безболісно бути запроваджені на українському телебаченні? Поки що говорити про це не доводиться.

Законом про мовні квоти на телебаченні було встановлено перехідний період для запровадження обов’язкової квоти українського контенту в ефірі до 13.10.2018 р. Передусім, у Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Національна Рада) та в багатьох депутатів, які ухвалювали зміни до профільних законів, були сподівання, що учасники ринку одразу після набрання чинності Законом про мовні квоти на телебаченні розпочнуть роботу над адаптацією власного ефіру до нових вимог (у тому числі роботу з топ-ведучими з метою їх переходу на державну мову). Проте такі сподівання себе не виправдали.

Моніторинг ефіру телеканалів, здійснений Національною Радою на початку 2018 р., продемонстрував, що учасники ринку не поспішають переходити на український контент. На власному сайті Національна Рада поскаржилася: «Передбачена перехідними положеннями норма щодо передач, виконаних українською мовою, зараховується увесь телевізійний продукт національного і власного виробництва, знівелювала всі очікування. Перехідний період був передбачений, аби мовники скоригували свої виробничі завдання, навчили своїх ведучих та авторів програмі передач, підготували або залучили нових, якісно оновили свій контент та збільшили вихід власного продукту. Деякі канали не зорієнтовані на якісні перетворення – вони залишили ефір незмінним, лише формально забезпечуючи дотримання законодавчих вимог».

Національна Рада навіть пропонувала Верховній Раді України скоротити перехідний період до березня-квітня 2018 р. Однак швидко внести та розглянути це питання у Верховній Раді України так і не вдалося. Сьогодні (травень-червень) немає жодного сенсу для скорочення перехідного періоду, оскільки часу залишилося не так багато, а проблемних питань існує чимало.

Не секрет, що значна кількість учасників телевізійного ринку України, основу ефіру яких складав контент російською мовою, думають переважно над формальними змінами ефіру з метою залишити топові телепередачі та не обмежити їх учасників мовним питанням. У зв’язку з цим виникає багато питань, на які лише час та правозастосовна практика зможе дати відповідь.

Наприклад, чи достатньо буде однієї-двох фраз ведучого на початку передачі, щоб віднести всю передачу, гості якої спілкуватимуться виключно російською мовою, до українського контенту? Як Національна Рада буде реагувати на участь формальних ведучих (за наказом) і фактичних ведучих, які де-факто здійснюватимуть ведення передачі, але формально будуть у ролі гостей? Яким чином Національна Рада робитиме висновок про статус учасників програми (на основі документів, наданих телерадіокомпаніями, чи на основі власних, іноді достатньо суб’єктивних висновків)?

Ці та багато інших питань потребують висновків та офіційних відповідей-роз’яснень від Національної Ради ще до жовтня 2018 р. Проте станом на сьогодні Національна Рада надала учасникам ринку лише короткі роз’яснення, які переважно дублюють норми Закону про мовні квоти на телебаченні. Звичайно, цього недостатньо для повного розуміння учасниками телевізійного ринку порядку моніторингу та обчислення Регулятором квоти української мови в ефірі телеканалів.

У будь-якому випадку 2018-2019 рр. будуть по-особливому цікавими, зважаючи на ймовірні спори Національної Ради з учасниками ринку (в тому числі з тими, хто відкрито заявив про незгоду із зазначеними змінами законодавства) щодо напрацювання єдиної практики обчислення квоти українського контенту на телебаченні. В наступні роки, як показує практика, Національна Рада намагатиметься «цементувати» свою позицію в судах з ліцензіатами-порушниками. Саме тому найближчим часом питання мови на українському телебаченні буде одним з найбільш цікавих та дискусійних серед юристів у сфері медіа, на засіданнях Національної Ради та в судах. Дочекаємося жовтня...

Прозорість структури власності українських телерадіокомпаній

Вже протягом багатьох років тема прозорості структури власності ЗМІ є однією з найбільш актуальних в Україні. Незважаючи на те, що для пересічного громадянина нашої держави ніколи не складало великих труднощів визначити власників українських топ-телеканалів, юридичний зв’язок більшості телерадіокомпаній з їхніми реальними власниками можна було побачити лише через велику кількість юридичних компаній, зазвичай заснованих в іноземних юрисдикціях.

Починаючи з 2015 р. в Україні було зроблено багато кроків, спрямованих на встановлення прозорості власності українських ТРК. Почалося все з прийняття Верховною Радою України 03.09.2015 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» (далі – Закон про прозорість медіа). 21.01.2016 р. Національна Рада прийняла рішення №2 «Про затвердження Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності та відповідних форм документів телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги» (далі – Порядок подання інформації про структуру власності).

За час, який минув після прийняття вказаних нормативно-правових актів, учасники ринку не лише зрозуміли термінологію, вимоги Закону про прозорість медіа та Регулятора, але й спільно з Регулятором працюють над вдосконаленням процедури подання інформації про структуру власності телерадіокомпаній.

Також варто відзначити позитивні зміни не лише в законодавстві у процесі розгляду окресленого питання, але й у технічних нововведеннях, які покликані спростити процедуру доступу громадян до інформації про структуру власності телерадіокомпаній та подання інформації про структуру власності цими телерадіокомпаніями. Адже на відміну від великих медіа-холдингів, які можуть утримувати не лише значні за кількістю юридичні відділи, але й залучати вузькоспеціалізованих спеціалістів провідних юридичних компаній для вирішення юридичних питань, невеликі регіональні та місцеві телерадіокомпанії часто не можуть дозволити собі навіть юриста, тому спрощення процедури подання інформації має велике значення для галузі.

Так, починаючи з 2018 р., запроваджена можливість подачі інформації про структуру власності за допомогою спеціального модуля на сайті Національної Ради. Однак сьогодні через цей модуль є можливість подавати лише щорічну інформацію про структуру власності ТРК. Проте це поки що не звільняє ліцензіатів від обов'язку продублювати інформацію, роздруковану з модуля у паперовому вигляді, на поштову адресу Національної Ради. Незважаючи на зазначене, цей модуль значно полегшує процес подання інформації щодо структури власності та потребує подальшого впровадження і вдосконалення його роботи.

Водночас не можемо не згадати про проблемні питання, з якими зустрілися як учасники ринку, так і Національна Рада під час вирішення питань, пов’язаних зі структурою власності значної кількості телерадіокомпаній. Основною проблемою була та залишається відсутність чітко визначеної у законодавстві процедури дослідження Національною Радою дотримання вимог щодо прозорості структури власності.

18.07.2017 р. у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект №6762 «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо вдосконалення механізмів забезпечення прозорості власності аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» (далі – законопроект). Цей законопроект позиціонується як такий, що допоможе Національній Раді ефективно боротися з недобросовісними компаніями. На думку автора цієї статті, законопроект допоможе не лише Національній Раді боротися з недобросовісними компаніями. Добросовісні компанії також матимуть можливість більш ефективно захищати свої права у відносинах з Національною Радою.

Найбільш позитивним моментом у разі набуття цього законопроекту є чітке визначення процедури перевірки Національною Радою поданої ліцензіатами інформації про структуру власності, алгоритму дій Національної Ради у разі обґрунтованих підозр щодо непрозорості структури власності та випадки, за яких структура власності може бути визнана непрозорою та ін.

Таким чином, у разі прийняття законопроекту учасники медіа-ринку будуть чітко розуміти можливі вимоги регулятора стосовно прозорості структури власності. Національна Рада, приймаючи рішення, які стосуватимуться структури власності ліцензіатів, керуватиметься чітко визначеною в законі процедурою перевірки, а не лише власними переконаннями.

Заборонене кіно?

«Кожен рік, 31 грудня…», – саме цей вислів з відомого фільму асоціюється у значної кількості населення пострадянського простору з наближенням новорічних свят. Однак трансляція саме цих культових фільмів в Україні останнім часом стає причиною для спорів та публічних дискусій. Мова йде про трансляцію фільмів та іншого контенту (концертів, телепрограм) за участю осіб, які створюють загрозу національній безпеці України. Як відомо, такий список оприлюднює Міністерство культури України.

На перший погляд, все здається достатньо простим та зрозумілим. Проте неузгодженість двох профільних законів створює ситуації, коли ліцензіати та контролюючі органи по-різному трактують норми цих законів, а також застосовують норми одного закону, не звертаючи увагу на норми іншого.

Закон України «Про кінематографію» встановлює заборону на розповсюдження та демонстрування на території України фільмів, які вироблені після 01.08.1991 р., якщо вони містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, незалежно від країни походження; вироблені фізичними та юридичними особами держави-агресора, та/або вперше оприлюднені (демонстровані) після 01.01.2014 р.; якщо одного з учасників фільму внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці (далі – Перелік). В такому випадку Державне агентство з питань кіно відмовляє у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів або має право анулювати та скасувати державну реєстрацію фільму.

При цьому Закон України «Про кінематографію» не передбачає жодних заборон щодо фільмів, вироблених до 01.08.1991 р. (навіть за умови участі у них осіб, включених до Переліку), якщо у них є чинне прокатне посвідчення.

З іншого боку, відповідно до ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним з учасників яких є особа, внесена до Переліку.

Враховуючи існування такої колізії, окремі ліцензіати продовжують транслювати фільми, створені до 1991 р., навіть за участю осіб, внесених до Переліку. Національна Рада, за результатами проведення позапланових перевірок ліцензіатів-порушників, застосовує до них санкції у вигляді попередження. Надалі це питання має вирішуватися в судовому порядку, якщо ліцензіати будуть оскаржувати рішення Національної Ради.

Чи буде новий Закон «Про телебачення і радіомовлення»

Однією з найбільш очікуваних подій у сфері медіа є прийняття змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Таке зобов’язання взяла на себе Україна перед Європейським Союзом у межах асоціації України та Європейського Союзу. 14.12.2017 р. було зареєстровано законопроект під назвою «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» №7397 у новій редакції, який матиме назву «Про аудіовізуальні медіа-сервіси».

Варто зауважити, що зміна застарілого Закону України «Про телебачення і радіомовлення» викликана не лише зобов’язаннями України перед Європейським Союзом. Такі зміни викликані також потребами галузі, яка реформується набагато швидше, ніж зміни у законодавстві, які відбуваються.

В будь-якому випадку новий Закон «Про телебачення і радіомовлення» повинен бути прийнятий не пізніше ніж 01.09.2019 р. Цей факт викликає деякі занепокоєння. Річ у тім, що це не перша спроба прийняти якісно новий та сучасний закон у сфері телебачення і радіомовлення. Перша спроба була зроблена Оленою Бондаренко. Вона очолювала групу, результатом роботи якої в період з 2012 р. до жовтня 2014 р. стала реєстрація законопроекту №5189 від 29.10.2014 р. Проте відомі події в нашій державі не сприяли розгляду цього законопроекту, а новий склад Верховної Ради України розпочав цей процес з нового аркуша. Саме тому відкладення прийняття нового закону в період виборів, які наближаються, викликає занепокоєння.

Однак цей закон необхідний для галузі. Є надія, що у Верховній Раді України його розглянуть найближчим часом. Саме цей закон повинен не частково «латати» деякі нагальні питання (мовлення на тимчасово окупованих територіях, структура власності тощо), а концептуально вирішити питання регулювання послуг у сфері медіа, незалежно від технології поширення аудіовізуальної інформації. Саме тому 2018 р. обіцяє бути цікавим у питанні реформування медіа-сфери.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати