Розвиток світової економіки призвів до того, що провадження суб’єктами господарювання здійснюється одночасно на території багатьох країн, тобто господарська діяльність все частіше має транснаціональний характер.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Правове регулювання ведення транснаціонального бізнесу потребує неабияких зусиль від юриста. При цьому однією серед найскладніших правових процедур є провадження у справах про банкрутство стосовно транснаціональних корпорацій. Донедавна вітчизняне законодавство не визнавало іноземних процедур банкрутства, а ведення спільного з іноземними судами провадження, спрямованого на відновлення платоспроможності або визнання банкрутом транснаціональної компанії, узагалі не існувало.
22.12.2011 року Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» викладено у новій редакції. Одним із найцікавіших нововведень є впровадження процедури банкрутства, пов’язаного з іноземною процедурою банкрутства. Звичайно, ще зарано говорити про судову практику застосування цього правового інституту. Втім, у цій статті ми хотіли б висловити свої думки та окреслити перспективні проблеми щодо застосування тих чи інших його положень.
Новий Закон про банкрутство ввів термінологію: іноземний суд, іноземна процедура банкрутства, визначив поняття керуючого іноземною процедурою банкрутства.
Законом визначено принципи співвідношення основних та похідних проваджень банкрутства. На нашу думку, такий розподіл зроблено з метою визначення суду, який здійснюватиме формування реєстру вимог кредиторів (основне провадження), а завданням похідних проваджень є здебільшого надання допомоги в здійсненні процесуальних дій, як то: збирання доказів, забезпечення вимог кредиторів тощо. Похідними провадженнями закон називає банкрутство постійних представництв компаній, а основними – самих компаній. При цьому закон покладає на суд обов’язок узгоджувати судову допомогу за похідними процедурами із основними. Можна прогнозувати, що в судів виникатимуть сумніви стосовно класифікації того чи іншого іноземного банкрутства, адже яким чином слід трактувати поняття «постійне представництво», закон не вказує.