Популярні матеріали

06 липня 2017, 15:18

Медіація vs Врегулювання господарського спору за участю судді

Медіаційна ініціатива

Проект Закону України «Про медіацію» №3665 був внесений до Верховної Ради України ще наприкінці 2015 р. та проголосований парламентом у першому читанні майже через рік (03.11.2016 р.). Загалом, цей законопроект відповідає положенням Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС №2008/52/ЄC від 21.05.2008 р. та запроваджує модель добровільної досудової медіації. При цьому ст. 3 законопроекту допускає, що медіація може застосовуватися, в тому числі, й у господарських спорах.

Проект №3665 визначає принципи здійснення медіації, до яких, окрім добровільності, також належать активність та самовизначеність сторін медіації, незалежність і нейтральність медіатора та конфіденційність інформації щодо медіації.

Цікавою є пропозиція законодавця про можливість включення до договору так званого медіаційного застереження, згідно з яким сторони погоджуються передати на медіацію всі або певні спори, які можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими відносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні. Водночас наявність медіаційного застереження в договорі, відповідно до проекту Закону, не є перешкодою для звернення в суд або третейський суд. Вказане цілком відповідає основному принципу медіації – добровільності вирішення конфлікту.

Законопроект передбачає, що проводити медіацію зможуть лише особи, які пройшли спеціальну підготовку, здобули відповідну кваліфікацію, а також відомості про яких внесені до реєстру медіаторів України.

Імплементація в процес

Також вказаним законопроектом пропонується внести зміни до процесуальних кодексів, зокрема до чинного ГПК України, а саме доповнити ч. 1 ст. 65 Кодексу «Дії судді по підготовці справи до розгляду» новим пунктом, який покладає на суддю обов’язок роз’яснити сторонам право на медіацію та її наслідки. Крім того, автори законопроекту пропонують передбачити у ГПК України можливість зупиняти провадження у справі для проведення медіації, доповнивши ст. 79 Кодексу відповідною підставою для зупинення провадження у справі.

«Битва» законопроектів

Варто відзначити певну неузгодженість законопроекту №3665 з проектом вже нового ГПК України, який нещодавно був прийнятий Верховною Радою України за основу в першому читанні. Так, у проекті процесуального Закону не враховані пропозиції авторів законопроекту «Про медіацію» щодо обов’язку судді роз’яснити сторонам їхнє право на медіацію, а також щодо права суду зупинити провадження у справі для проведення медіаційної процедури. Медіація в новому Кодексі згадується лише один раз у статті, яка визначає, хто не може бути свідком у справі, та відносить до таких осіб, зокрема, медіаторів (стосовно відомостей, які стали їм відомі під час надання послуг посередництва). Очевидно, це пов’язано з тим, що проект ГПК України запроваджує абсолютно новий спосіб вирішення господарського спору – врегулювання спору за участю судді.

Канадський старт американського походження

Механізм досудового врегулювання спору за участю судді був перейнятий з Каліфорнії (США). Ще у 1982 р. були прийняті практичні директиви щодо застосування цього механізму на тимчасовій основі, а у 1989 р. розпочалося повноцінне застосування процедури для врегулювання сімейних спорів. Наприклад, зараз у провінції Саскачеван (Канада) всі справи (крім тих, які розглядаються за спрощеною процедурою) в обов’язковому порядку спрямовуються на досудове врегулювання. Таким чином, приблизно 85% спорів вирішуються примиренням.

За інформацією Канадського Агентства міжнародного розвитку, в 4-х пілотних судах України, за ініціативи Офісу Уповноваженого з питань федеральних суддів Канади, вже впроваджується процедура врегулювання спору за участю судді. Зокрема, мова йде про Івано-Франківський окружний адміністративний суд, Малиновський районний суд міста Одеси, Одеський окружний адміністративний суд та Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.

Українська реформаторська концепція

У проекті нового ГПК України передбачено, що врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. Проект Кодексу також встановлює перелік справ, у яких застосування такої процедури примирення не допускається. Це стосується справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; у випадку вступу до справи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Проведення процедури врегулювання спору за участю судді оформлюється ухвалою, якою суд одночасно зупиняє провадження у справі. Слід відзначити, що процесуальний Закон визначає чіткі строки проведення врегулювання спору. Зокрема, спір повинен бути вирішений не пізніше ніж через 30 днів з дня постановлення ухвали про початок врегулювання.

Врегулювання спору за участю судді проводиться суддею-доповідачем одноосібно, незалежно від того, в якому складі розглядається справа. Формат врегулювання передбачає проведення спільних нарад судді зі сторонами. Такі наради проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників та судді. Водночас проект ГПК України передбачає, що сторони мають право брати участь у таких нарадах у режимі відеоконференції. За ініціативою судді можуть бути проведені так звані закриті наради з кожною стороною окремо. З урахуванням конкретних обставин проведення наради, суддя може оголосити перерву в межах строку проведення врегулювання.

На початку проведення першої спільної наради з врегулювання спору суддя роз'яснює сторонам мету, порядок проведення врегулювання спору за участю судді, права та обов'язки сторін. Під час проведення спільних нарад суддя з'ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз'яснює сторонам предмет доказування щодо категорії спору, який розглядається, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору, звертає увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах, пропонує можливі шляхи мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спору. При цьому під час проведення врегулювання спору суддя не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, а також оцінювати подані у справі докази.

Інформація, отримана будь-якою зі сторін або суддею у процесі проведення врегулювання спору, є конфіденційною. Під час проведення врегулювання спору за участю судді протокол наради не ведеться, не здійснюється фіксування технічними засобами, забороняється використовувати портативні, аудіотехнічні пристрої, здійснювати фото- і кінозйомку, відео-, звукозапис.

Якщо сторонам не вдалося досягти згоди щодо мирного врегулювання спору, повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається, а справа передається на розгляд іншому судді, відповідно до автоматичного розподілу.

Врегулювання спору за участю судді припиняється у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді, після закінчення встановленого законом строку врегулювання спору, за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою зі сторін, а також у випадку укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження (альтернативно у разі звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду, або у разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем). Про припинення врегулювання спору за участю судді постановляється ухвала, яка не підлягає оскарженню.

Про перспективи мирного врегулювання

Якщо порівнювати процедуру медіації та процедуру врегулювання спору за участю судді, то останній формат вирішення господарського спору видається більш перспективним. Основним чинником, який визначає успішність проведення примирення шляхом медіації, є психологічне ставлення сторін процедури до конфлікту. При цьому правильний підхід медіатора до кожної зі сторін спору є запорукою успішного вирішення саме психологічної складової конфлікту. Як правило, така психологічна складова присутня в сімейних, цивільних та трудових спорах, тоді як у господарських спорах конфлікт, здебільшого, ґрунтується на фінансових вимогах, щодо яких сторони не готові йти на компроміс.

Видається, що запропонована законодавцем можливість врегулювання спору за участю судді є більш виправданою моделлю вирішення господарського спору, ніж медіація. Оскільки процес врегулювання спору координує саме суддя, який є юристом за освітою, розуміє всі юридичні аспекти спору та припускає, як саме може закінчитися розгляд конкретної справи у порядку судового провадження, він може роз’яснити сторонам процесуальні перспективи справи, в тому числі з посиланням та усталену судову практику в аналогічних справах (що дозволяється проектом ГПК України). Очевидно, що описаний суддею можливий процесуальний результат судового розгляду господарської справи може не влаштовувати жодну зі сторін. Безумовно, вказане буде важливим чинником, який спонукатиме сторони домовитися за допомогою процедури примирення та не продовжувати далі судову тяганину.

Виправданим також видається невключення до проекту нового ГПК України пропозицій авторів законопроекту «Про медіацію» щодо обов’язку суду до початку розгляду справи по суті роз’яснити сторонам у справі право на медіацію, а також можливість зупинення провадження у справі для проведення медіаційної процедури. Так, з практичної позиції, саме лише декларативне положення про обов’язок суду роз’яснити право на медіацію навряд чи спонукатиму сторони до примирення шляхом медіації, а відсутність у проекті ГПК України серед підстав для зупинення провадження проведення медіації як самостійної підстави не перешкоджає сторонам у справі застосувати цю процедуру паралельно з судовим провадження та попросити суд відкласти розгляд справи до завершення процедури примирення. Якщо за результатами такої медіаційної процедури сторонам вдасться вирішити спір та укласти мирову угоду, така мирова угода може бути затверджена судом, а спір буде вичерпано.

Безумовно, врегулювання спору за участю судді – не ідеальна процесуальна концепція. На практиці можуть виникнути труднощі із застосуванням цієї процедури. Наприклад, серед експертів панує думка, що не всі судді володіють необхідними професійними навичками та вміннями для проведення процедури мирного врегулювання спору. Крім того, очевидно, що не всі судді матимуть бажання заглиблюватися у консультаційний процес зі сторонами та сприяти їхньому примиренню, коли є можливість розглянути справу за формалізованою процедурою та прийняти рішення.

Водночас вказані перестороги жодним чином не повинні бути перепоною на шляху до впровадження процедури врегулювання спору за участю судді у господарському процесі. Видається, що вищеозначені проблеми, якщо вони насправді виникнуть на практиці, можна буде вирішити, зокрема, шляхом запровадження системи мотивації суддів до участі у процедурі врегулюванні спору або шляхом визначення в судах конкретного переліку суддів, які мають бажання та необхідний рівень кваліфікації для проведення процедури врегулювання спору (наприклад, як це зроблено зі слідчими суддями в загальних судах).

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати