04 червня 2019, 11:39

Охорона довкілля та бізнес: точки дотику

Опубліковано в №23 (677)

Ірина Столярчук
Ірина Столярчук «Pavlenko Legal Group» адвокат

Виконання міжнародних зобов'язань України на часі

Захист гарантованого ст. 50 Конституції України права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а також підтримка екологічної рівноваги на території України є одним з найважливіших завдань України як цивілізованої проєвропейської держави в межах здійснення політики щодо охорони навколишнього природного середовища. Положеннями Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є неодмінною умовою сталого економічного та соціального розвитку України.

З підписанням Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі — Угода про асоціацію), Україна взяла на себе зобов'язання посилення природоохоронної діяльності. Адже це матиме позитивні наслідки для громадян і підприємств в Україні та Європейському Союзі, зокрема, через покращення системи охорони здоров'я, збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави, а також підвищення рівня виробництва завдяки сучасним технологіям.

Окрім вищезазначеного, з 2011 р. Україна як член Енергетичного Співтовариства прийняла зобов'язання з дотримання положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та додатків до нього, на виконання положень якого розроблено Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (далі — Національний план), метою якого є введення в дію вимог Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди. Реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу господарської діяльності на екологічну ситуацію в Україні (у тому числі, але не виключно — щодо скорочення викидів від великих спалювальних установок) є важливим міжнародним зобов'язанням України в межах актуальних євроінтеграційних процесів.

При цьому реалізація вказаних вище цільових природоохоронних заходів потребує значних капіталовкладень не лише від держави, але й від підприємств, з огляду на складність і високу вартість їх впровадження. Водночас, з аналізу капіталовкладень у зниження рівня викидів забруднювальних речовин, здійснених в європейських країнах на виконання вимог Директиви №2010/75/ЄС, вбачається, що у країнах Західної та Східної Європи спостерігається фінансова підтримка приватних компаній з боку держави у зв'язку з капіталовкладеннями в екологічні заходи, що надається під конкретні проекти.

Таким чином, для реалізації міжнародних зобов'язань України у сфері охорони навколишнього природного середовища підприємства, яким необхідно привести свою діяльність до високих європейських стандартів, що становить для них значні витрати, очікують від держави на розуміння та допомогу за прикладом низки європейських країн.

Державна допомога на охорону навколишнього природного середовища не на часі

Відповідно до чинного Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі — Закон №1264‑XII), встановлення екологічного податку є одним з економічних заходів забезпечення навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 41 Закону). Також Закон встановлює, що в Україні здійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, зокрема, шляхом надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій та громадян у разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам (ч. 1 ст. 48).

В Україні з 02.08.2017 р. набрав чинності Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» від 01.07.2014 р. №1555‑VII (далі — Закон №1555‑VII), який встановлює правові засади проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання, здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції. Закон спрямований на забезпечення захисту та розвитку конкуренції, підвищення прозорості функціонування системи державної допомоги та дотримання міжнародних зобов'язань України у сфері державної допомоги. Уповноваженим органом, на який покладаються зазначені функції, є Антимонопольний комітет України. Дія Закону поширюється на будь-яку підтримку суб'єктів господарювання надавачами державної допомоги за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів для виробництва товарів або провадження окремих видів господарської діяльності (крім випадків, передбачених Законом).

За визначенням, державна допомога суб'єктам господарювання — це підтримка у будь-якій формі суб'єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності. Ст. 4 Закону передбачено, що державна допомога полягає у передачі ресурсів держави чи місцевих ресурсів окремим суб'єктам господарювання, а також у витратах доходів відповідних бюджетів. Зокрема, передбачено, що державна допомога може реалізовуватися у формі «надання податкових пільг, відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів».

Отже, відповідно до Закону, надання податкових пільг є формою надання державної допомоги. Допустимість окремих видів державної допомоги (зокрема, допомоги на захист навколишнього природного середовища) оцінюється за критеріями, визначеними Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 6 Закону №1555‑VII). Станом на 20.05.2019 р. такі критерії Кабміном не прийняті, хоча проект передбачає надання пільг платникам екологічного податку з метою проведення останніми спеціалізованих природоохоронних заходів.

Нова стратегія державної екологічної політики України до 2030 р.

Важливою новиною у сфері охорони навколишнього природного середовища є прийняття Верховною Радою України 28.02.2019 р. Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 р.» (далі — Закон №2697‑VIII) який набирає чинності з 01.01.2020 р. Він визначає основний вектор та етапи реалізації державної екологічної політики.

Зокрема, Законом №2697‑VIII передбачається до 2025 р. стабілізація екологічної ситуації шляхом закріплення змін у системі державного управління, які відбулися шляхом реформування системи державного екологічного управління, імплементації європейських екологічних норм і стандартів, удосконалення систем екологічного обліку та контролю, впровадження фінансово-економічних механізмів стимулювання екологічно орієнтованих структурних перетворень в економіці, впровадження механізмів стимулювання підприємств до енергоефективності, впровадження електронного урядування, поширення екологічних знань, а також підвищення екологічної свідомості суспільства, інформатизації сфери охорони навколишнього природного середовища та природокористування усіх рівнів.

До 2030 р. передбачається досягнення істотних зрушень щодо покращення стану навколишнього природного середовища шляхом збалансованості між соціально-економічними потребами та завданнями у сфері збереження навколишнього природного середовища, забезпечення розвитку екологічно ефективного партнерства між державою, суб'єктами господарювання та громадськістю, сталого низьковуглецевого розвитку, який стане додатковим стимулом соціально-економічного розвитку України. Кабінету Міністрів України ще необхідно у 6‑місячний строк з дня набрання чинності Законом №2697‑VIII розробити та затвердити Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища.

Нові критерії оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності та визначення періодичності проведення планових заходів контролю Державною екологічною інспекцією.

На початку року КМУ своєю Постановою від 06.03.2019 р. №182 затвердив нові критерії оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності та визначення періодичності проведення планових заходів контролю Державною екологічною інспекцією. Відповідно до Постанови, ризики настання негативних наслідків від провадження господарської діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів визначені у Додатку 1 до Постанови №182. Перелік критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, їх показники та кількість балів за кожним показником визначені у Додатку 2 до Постанови №182.

Віднесення суб'єкта господарювання до високого, середнього або незначного ступеня ризику здійснюється з урахуванням суми балів, нарахованих за усіма критеріями, визначеними у Додатку 2, за такою шкалою: від 41 до 100 балів — до високого ступеня ризику; від 21 до 40 балів — до середнього ступеня ризику; від 0 до 20 балів — до незначного ступеня ризику.

Планові заходи державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів за діяльністю суб'єктів господарювання проводяться з такою періодичністю: з високим ступенем ризику — не частіше ніж 1 раз на 2 роки; із середнім ступенем ризику — не частіше ніж 1 раз на 3 роки; з незначним ступенем ризику — не частіше ніж 1 раз на 5 років.

Якщо за результатами планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) (за наявності) протягом останніх 6 років для суб'єктів господарювання, які віднесені до середнього ступеня ризику, та протягом останніх 10 років для суб'єктів господарювання, які віднесені до незначного ступеня ризику, в діяльності суб'єкта господарювання не виявлено порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, наступний плановий захід державного нагляду (контролю) щодо такого суб'єкта господарювання проводиться не раніше ніж через період часу, встановлений для відповідного ступеня ризику, збільшений у 1,5 раза.

Нове в адмініструванні екологічного податку

З 2019 р. застосовується новий порядок справляння та розподілу сум доходів від екологічного податку (далі — податок), зокрема в частині викидів двоокису вуглецю в атмосферне повітря. Розділ VІІІ Податкового кодексу України змінено Законом України від 23.11.2018 р. №2628‑VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі — Закон №2628) як у частині визначення платників, які справляють екологічний податок за викиди двоокису вуглецю, так і ставок податку.

При цьому за зобов'язаннями податку за викиди двоокису вуглецю, що виникають за результатами діяльності у 2019 р., до платників податку в частині викидів двоокису вуглецю належать суб'єкти, у яких сукупний річний обсяг викидів двоокису вуглецю, за даними форми статистичної звітності 2‑ТП повітря за 2018 р., копія якої подається до органу ДФС за місцезнаходженням стаціонарного джерела викидів, перевищує 500 тонн.

Окрім того, з 01.01.2019 р. ставку податку за викиди двоокису вуглецю стаціонарними джерелами з 0,41 грн за тонну підвищено до 10 грн за тонну, тобто збільшено у 24,4 раза.

Законом України від 22.11.2018 р. №2621‑VIIІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (далі — Закон №2621) змінено склад доходів Державного бюджету України, що визначений ст. 29 Бюджетного кодексу України, в частині розподілу між бюджетами коштів від податку. Зокрема, згідно з п. 161 ст. 29 Бюджетного кодексу України, запроваджено особливий порядок розподілу коштів податку за викиди забруднювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення, який полягає в тому, що надходження податку в частині викидів двоокису вуглецю зараховуються до загального фонду державного бюджету у розмірі 100%, тоді як надходження податку від викидів інших видів забруднювальних речовин зараховуються до загального фонду державного бюджету лише у розмірі 45%.

Таким чином, платники податку перераховують суми податку, що справляється за викиди, крім викидів двоокису вуглецю, скиди забруднювальних речовин та розміщення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які забезпечують розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному Бюджетним кодексом України.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати