08 жовтня 2013, 15:04

Державно­приватне партнерство

Що заважає Україні перейти від декларацій до реальних проектів

Опубліковано в №41 (383)

Ірина Запатріна Д. е. н., Голова Правління Українського центру сприяння розвитку публічно­приватного партнерства

Останні три роки після схвалення Закону України «Про державно­приватне партнерство» час від часу виникають жваві дискусії щодо можливостей використання ДПП в нашій країні. Інфраструктурні проблеми, які постійно загострюються, та відсутність необхідних коштів у державному та місцевих бюджетах не залишає публічній владі інших, ніж ДПП, механізмів подолання так званих інфраструктурних розривів. Між тим, незважаючи на наявність законодавства у цій сфері та бажання щось здійснити з залученням ДПП не лише у влади, а й у вітчизняного бізнесу, який шукає можливості взяти участь у масштабних інфраструктурних проектах, до цього часу в Україні немає жодного класичного проекту ДПП. Під «класичними» ми розуміємо ті проекти, які не за назвою, а за економічною сутністю відповідають ознакам державно­приватного партнерства: бізнес залучається для виконання функцій, покладених на публічну владу; відносини між владою та бізнесом є рівноправними та довготривалими; ризики реалізації проекту належно оцінені та розподілені між сторонами.

 

Чому ДПП в Україні досі не відбулося
і чим обумовлений суспільний скептицизм щодо його подальшого розвитку?

Безумовно, у невеличкій статті не є можливим надати глибинний аналіз існуючих проблем, що призводять до гальмування ДПП, та виписати рецепти щодо їх подолання. З огляду на це, зупинимося лише на окремих факторах, які не дають змоги з оптимізмом дивитися на розвиток державно­приватного партнерства в Україні.

Почнемо з визначення проектів ДПП в Україні та світі.

В Україні до ДПП намагаються віднести будь­які проекти, що реалізуються із залученням фінансових ресурсів приватного бізнесу. Навіть невеличкі, навіть такі, що є суто комерційними і не мають ознак публічного інтересу. Тому ми іноді й чуємо про сотні реалізованих проектів ДПП в Україні.

Між тим, у світі ДПП розглядається ширше, а саме – як фінансовий інструмент стимулювання економічного зростання через відродження інфраструктури. Подібна трансформація ставлення суспільства до ДПП призвела до формування нової ідеології та філософії державно­приватного партнерства – сьогодні ДПП здебільшого розглядається як інструмент управління державними фінансами. При цьому не лише з точки зору оптимізації витрат державного та місцевих бюджетів на модернізацію інфраструктури, а й з огляду на спроможність проектів ДПП генерувати додаткові доходи бюджету, які в подальшому можуть стати джерелом компенсації витрат приватних партнерів на будівництво/реконструкцію інфраструктурних об’єктів. Новий етап розвитку ДПП як інструменту державного впливу на економіку підвищує відповідальність держави перед суспільством при формуванні та реалізації інфраструктурних проектів, та, відповідно, висуває жорсткі вимоги до кваліфікації публічної влади. Цей етап характеризується появою концептуально нових механізмів ДПП, що базуються на принципах, які є незвичними та навіть вважаються неприйнятими в Україні.

 

Які ж фактори найбільше впливають
на розвиток ДПП в нашій країні (окрім
таких загальновизнаних, як інвестиційний клімат, корупція, низькі рейтинги
країни тощо)?

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати