18 березня 2014, 11:28

Відступлення права вимоги як підстава заміни сторони виконавчого провадження

Теорія і практика

Опубліковано в №12 (406)

Дмитро Джулай
Дмитро Джулай «GOLAW, ЮФ» Старший юрист

На нинішньому етапі розвитку економіки України, у зв’язку зі стрімким падінням рівня платоспроможності населення, усе частіше кредитні відносини з банками закінчуються ухваленням судових рішень про стягнення на користь банку кредитної заборгованості. У світлі небажання банківських установ втягуватися в надмірно формалізований і довгостроковий процес виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень, в останні роки, як ніколи, спостерігається зростання обороту зобов’язальних прав вимоги. Усе частіше на практиці юристам доводиться стикатися з переходом прав кредитора до третіх осіб. У разі коли подібний перехід прав має місце на стадії виконання судового рішення, учасникам цих правовідносин доводиться стикатися з процесуальним механізмом заміни сторони виконавчого провадження, передбаченим статтею 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частиною 5 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Масовість звернень учасників виконавчого провадження до судів з питанням про заміну сторони виконавчого провадження неминуче мало призвести до виявлення певних прогалин процесуального законодавства, що регулює дані відносини, які, у свою чергу, могли бути усунуті за рахунок усталеної судової практики. Однак проблема, виявлена судовою системою, стосувалася радше площини матеріального права.

 

Так, після укладення на стадії виконання судового рішення договору про відступлення права вимоги, державний виконавець або сторона виконавчого провадження звертається до суду в порядку статті 378 ЦПК України з питанням про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником. Судова практика з вирішення подібних питань завжди характеризувалася різноманітністю навіть у рамках конкретно взятих судів. При цьому варто відзначити, що переважна більшість судових рішень усе ж були позитивними. З цієї причини заявники найчастіше замість оскарження ухвал суду з відмовою зверталися до того ж суду повторно, сподіваючись на лояльнішу позицію іншого судді. Проте ухвалою від 18 лютого 2009 року Верховний Суд України (далі – ВСУ) висловив свою позицію щодо неможливості такої заміни. Свою позицію ВСУ обґрунтував наступним. Стаття 378 ЦПК України встановлює порядок заміни сторони виконавчого провадження та визначає єдиною підставою заміни – правонаступництво. При цьому стаття 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), визначаючи підстави заміни кредитора у зобов’язанні, прямо розділяє такі поняття, як відступлення права вимоги і правонаступництво. Проаналізувавши положення статті 378 ЦПК України у зв’язку зі статтею 512 ЦК України, ВСУ зробив висновок про те, що відступлення права вимоги не є правонаступництвом.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати