Популярні матеріали

14 серпня 2018, 13:03

Реституція чи віндикація?

Що обрати при відновленні права власності на нерухоме майно?

Богдан Острянко
Богдан Острянко «Pravovest Law Firm» старший юрист

Відновлення права власності на нерухоме майно, що вибуло із законного володіння (незалежно від причин та обставин), завжди є довготривалим та клопітким процесом, тому обрання правильного способу захисту порушеного права на етапі формування стратегії є принципово важливим, оскільки призведе до мінімізації витрат часу та фінансових ресурсів.

Реституція є наслідком недійсності правочину, який призводить до необхідності поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоду, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі – тих самих чи подібних або речей такої ж вартості.

Найбільш змістовно наповнене визначення «віндикації» сформульоване колишнім Головою Верховного Суду України Ярославом Романюком у Віснику Верховного суду України №9(169)’2014. Віндикація – це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Таким чином, наслідком реституції фактично є повернення стороною «В – володіючим власником майна» усього набутого на підставі недійсного правочину стороні «А – неволодіючому власнику», та навпаки, тоді як наслідком віндикації є витребування (вибуття із власності) у «С – володіючого власника» на користь «А – неволодіючого власника», без будь-якого виду відшкодування і повернення чого-небудь «А – неволодіючим власником» на користь «С – володіючого власника».

Перед обранням способу відновлення права власності на нерухоме майно необхідно здійснити детальний аналіз обставин справи – правочинів, укладання яких призвело до зміни власника (власників) об’єкта нерухомого майна та інших дій, вчинених щодо такого майна, в тому числі, але не виключно, щодо поділу, реконструкції, продажу через СЕТАМ, у межах виконання судового рішення.

Передусім, варто зазначити, що одночасне пред’явлення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції є помилковим, оскільки вказані позовні вимоги є взаємовиключними, а рішення, яким одночасно будуть задоволені такі вимоги, призведе до конфлікту інтересів та неможливості одночасного виконання цих вимог, адже виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої (Постанови Верховного Суду України від 17.02.2016 р. у справі №6-2407цс15 та від 18.01.2017р. у справі №6-2723цс16).

У разі одночасного заявлення вимоги про віндикацію та реституцію, відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, суд повинен буде самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред’являє позивач, а також застосувати належні норми законодавства. Однак чи готові Ви зіграти в рулетку?

Віндикація без кордонів та добросовісних набувачів!

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у таких випадках: якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

П. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 р. (далі – Постанова №5 від 07.02.2014 р.) передбачено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Верховний Суд України в Листі «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 01.07.2013 р. (далі – Лист ВСУ від 01.07.2013 р.) визначив, що у процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.

Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 388 ЦК України, саме на позивача покладається обов’язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.

Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов’язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову (Постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2017 р. у справі №38/5005/5752/2012 та від 12.10.2011 р. у справі №5002-12/ 757-2011).

Об’єктом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов’язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК.

Аналогічні способи захисту застосовуються до речей, визначених родовими ознаками, оскільки з чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена лише їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей та індивідуалізують. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Питання про можливість повернення індивідуально-визначеної речі, яка зазнала змін чи переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, слід визнати, що підстав для задоволення віндикаційного позову немає. У такому випадку настають наслідки, аналогічні до загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків. Якщо ж майно зберегло своє господарське призначення, то питання про проведені поліпшення вирішується за правилами, передбаченими ст. 148 ЦК України.

Однак на практиці трапляються випадки, коли в інтересах держави, незважаючи на імперативні положення щодо індивідуальної визначеності майна, яке витребовується, приймаються прецедентні судові рішення (Постанова Верховного Суду України від 29.06.2016 р. у справі №6-1376ц16).

П. 24 Постанови від 07.02.2014 р. передбачено, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач, згідно зі ст. 388 ЦК України, має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі (п. 26 Постанови від 07.02.2014 р.).

Відповідно до п. 19 Постанови від 07.02.2014 р. №5, застосовуючи положення ст. 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, в незаконному володінні якої це майно знаходилося, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Згідно з п. 25 Постанови від 07.02.2014 р., набувач визнається добросовісним, якщо у момент вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна (наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна). При цьому в діях набувача не повинно бути необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, але й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

В Листі ВСУ від 01.07.2013 р. зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності. Це означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їхньою волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (Постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 р. у справі №6-3090цс15).

Верховний Суд України у Постанові від 12.02.2013 р. у справі №3-3гс13 зазначив, що вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, суд має встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника такого майна.

Для набуття набувачем права власності на майно та водночас припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених ст. 208, 209 ЦК України випадках – нотаріальне посвідчення або письмова форма), виконання договору, а також у визначених законом випадках – державна реєстрація (Лист ВСУ від 01.07.2013 р.).

Якщо під час судового розгляду за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння спірне майно було передано відповідачем іншій особі в тимчасове користування, відповідно до ст. 33 ЦПК України (ст. 51 ЦПК України в редакції з 15.12.2017 р.), суд за клопотанням позивача залучає цю особу як співвідповідача.

Якщо під час судового розгляду за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння спірне майно було відчужено відповідачем іншій особі та передано їй у володіння, відповідно до ст. 33 ЦПК України (ст. 51 ЦПК України в редакції з 15.12.2017 р.), суд за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем або залучає до участі у справі цю особу як співвідповідача. При цьому відчужувач залучається до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом, потрібно врахувати такі умови:

  • відсутність правочину, укладеного між позивачем та відповідачем (володільцем майна);
  • відсутність судових спорів, предметом розгляду яких є оскарження титулу власника позивача;
  • необхідність доведення позивачем наявності титулу власника майна;
  • необхідність доведення позивачем вибуття майна із власності поза його волею;
  • необхідність доведення позивачем володіння відповідачем майном;
  • необхідність доведення позивачем недобросовісності (обізнаності) відповідача про незаконність володіння майном;
  • необхідність постійного моніторингу позивачем за поточним власником майна, що є предметом витребування, а також своєчасне ініціювання питання щодо заміни належного відповідача;
  • майно, що є предметом витребування, повинно відповідати індивідуальним ознакам, якими воно було наділене в період володіння позивачем.

Коли ж застосовується реституція?

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена лише стороні недійсного правочину.

Положення ч. 1 ст. 216 ЦК України не можуть застосовуватися як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Якщо майно було передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та/або про застосування наслідків недійсності правочину має пред’являтися за умови, якщо майно залишається у сторони цього правочину. Якщо набувач, який набув майно за недійсним правочином, здійснив наступне відчуження майна третій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Винятком з вищенаведеного є ситуації, коли майно було суттєво змінено (реконструйоване, поділене), що фактично виключає можливість звернення з віндикаційним позовом. У такому випадку визнання недійсними та/або застосування наслідків недійсності правочинів залишається чи не єдиним способом відновлення порушених прав.

Під час застосування правил реституції немає правового значення та не береться до уваги добросовісність сторони правочину – набувача, який одержав певне майно у власність за недійсним договором.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати