04 березня 2014, 14:30

Міжнародно-правові гарантії дотримання прав людини

Чи є забезпечення прав людини внутрішньою справою держав?

Опубліковано в №09-10 (403-404)

«Наші права і свободи – це щит, який прикриває нас, нашу людську гідність від зазіхань з боку держави.

Права людини… захищають нас від принижень і зазіхань на нашу гідність, і то лише з боку одного,але найсильнішого порушника, тобто державної влади»

Марек Новицький,

Голова Гельсінського фонду з прав людини (до 2003 р.), Польща

 

Юристи (та й інші небайдужі люди) старшого покоління добре пам’ятають, як будь-які спроби країн демократичного світу критикувати стан справ з правами людини в Радянському Союзі наражалися на волання представників влади про втручання у внутрішні справи СРСР. Минуло понад 40 років відтоді, як у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (далі – БСЄ) влада СРСР була вимушена прямо поставити підпис під визнанням того, що захист прав людини не є внутрішньою справою держав, але нащадки тієї влади в сучасних Україні та Росії1 знову здіймають галас про те ж саме «втручання». І при цьому просять «не вчити їх жити». Особливо гучно ці гасла лунають у зв’язку із протестними акціями в Україні кінця 2013 – початку 2014 рр.

Однак давно вже є загальновизнаним, що захист прав людини не може бути внутрішньою справою окремих держав. Так, у розділі VII Заключного акта ОБСЄ, у якій, до речі, українська влада не гребувала головувати у 2013 р., сказано: «Держави-учасниці визнають загальне значення прав людини та основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідних для забезпечення розвитку дружніх відносин і співробітництва між ними, як і між всіма державами. Вони будуть постійно поважати ці права і свободи у своїх взаємних відносинах і докладати зусиль, спільно і самостійно, у тому числі у співпраці з Організацією Об’єднаних Націй, з метою сприяння загальній і ефективній повазі до них… У сфері прав людини та основних свобод держави-учасниці будуть діяти відповідно до цілей і принципів Статуту ООН і Загальної декларації прав людини. Вони будуть також виконувати свої зобов’язання, як вони встановлені в міжнародних деклараціях і угодах у цій сфері, у тому числі Міжнародні пакти про права людини, якщо вони ними пов’язані».

У ч. 3 ст. 1 Статуту ООН метою організації визначено, зокрема, здійснення міжнародного співробітництва у заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови, релігії.

На підставі Закону від 31.10.1995 р. № 398/95-ВР «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» Україна приєдналася до цього акта. У ст. 3 Статуту Ради Європи зазначено, що кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I, зокрема, мети забезпечення прав людини.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати