28 лютого 2017, 12:36

Справа на мільйон

Позови до контролерів неплатоспроможних банків

Опубліковано в №9 (559)

Юлія Карнась
Юлія Карнась «KPMG Law Ukraine» юрист судової практики

Основна мета інституту банкрутства (в тому числі банкрутства банку) – якнайбільш економічно вигідне відчуження активів збанкрутілого суб’єкта для повного задоволення вимог його кредиторів. Незважаючи на те, що в Україні банкрутство банків детально регулюється чисельною кількістю нормативних актів, контролюється впливовими урядовими структурами (НБУ та ФГВФО) та фінансується міжнародним фондами, воно все одно не може досягти своєї мети. Переважна більшість кредиторів неплатоспроможних банків (особливо юридичні особи) взагалі не отримують жодних коштів від банків на стадії ліквідації. Фізичні особи, як правило, задовольняються лише гарантованими 200 тис. грн. Така «гарантія» значно менша, у порівнянні з сумами вкладів. На жаль, чинне законодавство неспроможне задовольнити потреби вкладників, повернувши гроші бізнесу та громадянам.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


На сьогодні в Україні є 120 неплатоспроможних банків, серед яких 114 – на стадії ліквідації та 6 – з тимчасовою адміністрацією. Загальна сума коштів, виплачених вкладникам неплатоспроможних банків, які були передані в управління Фонду в рамках виплати гарантованої суми відшкодування, станом на 01.02.2017 р. становить 81,9 млрд грн. Проте ще більші кошти назавжди втрачені вкладниками та клієнтами проблемних банків.

Те, що починалося як спроба банківського регулятора очистити банківську систему від схемних, «кишенькових» та неліквідних банків, закінчилося великими втратами для суб’єктів господарювання (в тому числі для іноземних інвесторів), а також, щонайважливіше, зневірою населення у банківській системі.

Згідно зі статистичними показниками, за 2 роки фізичні особи вивели з банківської системи приблизно 11 млрд доларів. Це гроші, які громадяни відмовилися тримати на банківських вкладах українських банків, обравши альтернативні способи збереження коштів.

Що ж робити тим, хто не був таким обачливим та втратив кошти в неплатоспроможному банку? Звісно, перший крок – це звернутися до чинного механізму та повернути втрачені гроші завдяки коштам, які Фонд отримує від реалізації активів неплатоспроможного банку та розподіляє між усіма кредиторами на стадії виведення банку з ринку. Однак, по-перше, це довго, по-друге, як свідчить практика, майже нереально.

Якщо держава не дбає про вкладника, вкладник дбає про себе сам

Ситуація не зовсім безнадійна. Як-то кажуть, ринок сам себе регулює та створює механізми, які дозволять оминати перепони та виходити з безнадійних ситуацій. Так, тенденції 2015-2016 рр. свідчать, що одним з життєздатних механізмів повернення коштів з неплатоспроможного банку є стягнення збитків у розмірі втраченого вкладу в судовому порядку.

Спочатку було чимало варіантів, проти кого позиватися. Спочатку намагалися звинувачувати НБУ за неналежний контроль за банківською діяльністю, неефективне реагування на порушення банками законодавства та банківських нормативів, потім – Фонд за неналежне збереження активів. Однак плоди можуть принести лише позови до бенефіціарів банків та пов’язаних з банком осіб.

Так сталося, що НБУ заздалегідь захистив себе від свавілля та посягань невдоволених вкладників на законодавчому рівні. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» та ЗУ «Про Національний банк України» було закріплено, що НБУ в жодному випадку не відповідає за зобов’язаннями банків. Звинувачення Фонду, доки не завершилась повністю процедура ліквідації, взагалі є марними та не мають належного підґрунтя.

Позови до бенефіціарів та пов’язаних з банком осіб (назвемо їх контролерами банку) видаються найбільш дієвими. По-перше, відповідальність контролерів банку закріплена на законодавчому рівні. Так, ст. 58 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» покладає на останніх відповідальність за здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи іншим кредиторам банку, та за порушення банківського законодавства.

По-друге, індикатором того, що позови до бенефіціарів можуть бути успішними, стала наявність у ЗМІ великої кількості повідомлень щодо відкритих кримінальних проваджень за фактами розкрадань та шахрайства в особливо великих розмірах, вчинених топ-менеджментом і контролерами неплатоспроможних банків, а також офіційних заяв Фонду та НБУ про причетність останніх до занепаду банків. Згідно з офіційним повідомленням Фонду, станом на 01.02.2017 р. до правоохоронних органів було подано 3835 заяв про факти порушення законодавства, виявлені під час роботи в неплатоспроможних банках, на загальну суму 295,50 млрд грн. При цьому, як зазначає Фонд, суб’єктами злочинів, які призвели до порушень на найбільшу суму, є власники або керівники банків (403 заяви на суму 184,32 млрд грн).

Таким чином, якщо НБУ та Фонд не винні, до неплатоспроможного банку позиватися немає сенсу, тому що навіть позитивне рішення суду виконати буде неможливо, адже хтось має нести відповідальність за сумнівні рішення та втрачені кошти.

Після етапу, коли вкладники визначилися, хто має бути відповідачем, постають нові питання. Як з позиції цивільного законодавства довести, що неплатоспроможність банку настала саме внаслідок протиправних дій контролерів банку; що збитки були завдані ще до завершення процедури виведення банку з ринку (і саме у розмірі вкладу); що існує причинно-наслідковий зв’язок між діями контролерів та збитками окремого потерпілого вкладника? Іншими словами, як довести наявність всіх складових цивільного правопорушення?

Коли надія отримати вклад помирає і коли має помирати?

По суті, доки Фонд не продав останній актив неплатоспроможного банку, завдяки якому вкладник може задовольнити свої вимоги, зарано говорити про наявність завданих збитків. Однак це може бути навіть через 8 років після початку процедури ліквідації – максимального законодавчо встановленого строку на виведення банку з ринку та задоволення вимог кредиторів. Хоча практика показує, що можна не чекати занадто довго і вже впродовж року не просто дізнатися, а й довести в судовому порядку, що збитки вкладнику вже завдані.

Так, згідно із ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з першого дня початку процедури ліквідації Фонд здійснює інвентаризацію та оцінку активів банку і формує ліквідаційну масу. Після закінчення оцінки активів та затвердження звіту Фонд публікує відповідні результати на своєму офіційному сайті в розділі «Інформація щодо неплатоспроможних банків».

Окрім того, Фонд формує реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідного банку. Дізнатися загальну суму вимог кредиторів певного банку з розбивкою на суми вимог кожної черги можна або з офіційних повідомлень Фонду або звернувшись до Фонду чи Уповноваженої особи Фонду з відповідним запитом (в порядку ЗУ «Про доступ до публічної інформації» або за адвокатським запитом). Насамкінець, порівнявши ринкову ціну (не балансову, яка теж фігурує у звіті Фонду) банківських активів з вимогами кожної черги, нескладно встановити, кому грошей вистачить, а кому – ні.

Оскільки суб’єкти господарювання віднесені до 7-ї черги, то грошей на виплату їхніх вкладів та заморожених коштів зазвичай не вистачає.

Головне знати, де шукати

Досить складно довести наявність у справах про стягнення збитків такої складової цивільного правопорушення як протиправна діяльність. Ще складніше знайти та отримати інформацію, яка може бути використана як належний доказ та підтвердити, що контролери банку доклали своїх зусиль до погіршення фінансових показників банку або, навпаки, взагалі нічого не робили, хоча були повинні. Взагалі, у практиці цивільних судів вина та причинно-наслідковий зв’язок – це ефемерні субстанції, процес доведення яких є досить складним.

Суд оцінює всі докази в сукупності, тому збирати як докази можна і новини, й аналітичні публікації в Інтернеті. Особливу увагу слід приділити дослідженню сайтів НБУ та ФГФВО. У своєму прес-релізі щодо визнання банку неплатоспроможним НБУ відображає здебільшого достовірну інформацію, яка призвела банк до неплатоспроможності. Якщо контролери банку приклали до цього свої руки, то НБУ про це обов’язково зазначить у своєму повідомленні. Також Фонд публікує інформацію про свої наміри звертатися до правоохоронних органів або про вже відкриті кримінальні провадження щодо контролерів банку та пов’язаних з ними компаній. Звісно, доки винуватість контролерів не буде підтверджена вироком суду, що набув законної сили, факт наявності кримінального провадження не буде 100% доказом, але не буде зайвим як одна зі складових доказової бази.

Щоб зібрати докази, які насправді матимуть юридичне значення, потрібно докласти чимало зусиль. Документи, в яких є інформація про здійснення контролерами банку ризикових операцій або порушення банківських нормативів та законодавства, можуть міститися виключно в актах НБУ, якими застосовуються заходи впливу, а також у звітах НБУ про проведені перевірки. В розумінні ЗУ «Про доступ до публічної інформації», такі документи має (є розпорядником інформації) НБУ як орган, що створив документи, та Фонд разом з Уповноваженою особою Фонду як суб’єкти, що отримали документи/ інформацію у процесі своєї діяльності.

Взагалі, інформація, що міститься в актах реагування (в тому числі рішення про віднесення банку до категорії проблемних/неплатоспроможних) та звітах НБУ, захищаються банківською таємницею. Однак, з огляду на положення ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з моменту початку процедури ліквідації банку відомості про фінансове становище останнього перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю. Отже, можна спробувати переконати НБУ та ФГФВО, що запитувана інформація більше не є банківською таємницею, оскільки банк вже ліквідується.

Окрім того, свіжа судова практика свідчить, що в окремих випадках НБУ зовсім не проти поділитися такою інформацією. У рішенні Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/2588/16-ц від 07.12.2016 р. (справа про стягнення збитків у розмірі втраченого вкладу в неплатоспроможному банку з його власника) зазначено, що 09.12.2015 р. НБУ надавав відповідь на адвокатський запит щодо причин віднесення ВіЕйБі Банку до категорії неплатоспроможних. У відповіді НБУ вказав: «Акціонери ВіЕйБі Банку не надавали реальної фінансової підтримки банку, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов’язань перед вкладниками». Така відповідь НБУ була прийнята судом як підтвердження того, що саме дії акціонерів/власника призвели до неплатоспроможності банку, тому власник має нести відповідальність за недолугі рішення своїм майном та коштами.

Звісно, якщо звернення до розпорядників інформації (НБУ та Фонду) не закінчиться успіхом, можливий варіант залучення НБУ та ФГВФО в ролі третіх осіб та витребування необхідних документів у судовому порядку на підставі відповідної ухвали суду. Однак у такому випадку доведеться йти наосліп у бій за свій вклад та сподіватися, що звинувачуєте контролерів банку в його неплатоспроможності не лише ви, а ще й НБУ.

Ва-банк

З огляду на чисельність збанкрутілих банків та невдоволених вкладників, кількість подібних судових справ у 2017 р. лише збільшуватиметься. Особливо очікуються позови до власників банків, що є представниками впливових бізнес-груп та мають, окрім банківського бізнесу, ліквідні активи в інших галузях. Сповідаємося, що коли акціонери збанкрутілих банків почнуть сплачувати за рахунками вкладників, акціонери ще «живих» банків при здійсненні ризикових операцій, насамперед, вбачатимуть ризик для себе.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати