Популярні матеріали

11 квітня 2018, 12:27

Податкова складова процедури банкрутства

Антон Гаврик
Антон Гаврик «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» юрист податкової практики

На жаль, Податковий кодекс України (далі – ПК України) та Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) не є ідеально зіграним дуетом. Коли мова йде про податкові моменти банкрутства, виникає багато практичних проблем. Нижче поговоримо про три найбільш поширені проблеми.

І. Ініціювання процедури банкрутства за заявою органу ДФС

Насамперед, це питання є актуальним для податківців. Перенесення податкового боргу з категорії «нестягнутий» до категорії «стягується у процедурі банкрутства» зменшує загальну суму податкового боргу платників податків, що позитивно впливає на показник ефективності роботи ДФС.

Це питання вважається проблемним, оскільки для порушення провадження у справі про банкрутство Закон про банкрутство (ч. 2 ст. 11) вимагає надати постанову про відкриття виконавчого провадження. Також повинен пройти 3-місячний строк з моменту пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Як відомо, процедура стягнення податкового боргу не передбачає отримання виконавчого листа. Для стягнення податкового боргу на підставі рішення суду орган ДФС безпосередньо (оминаючи державного виконавця) звертається до банку платника з інкасовим дорученням для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу.

На щастя для податківців, суди йдуть їм на зустріч. Зокрема, суди визнають, що для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою податкового органу подання постанови про відкриття виконавчого провадження не є обов’язковим.

Постанова Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) від 17.02.2015 р. у справі №925/1941/14 – яскравий приклад такої сприятливої для податківців судової практики.

ІІ. Сплата ПДВ при реалізації майна в ліквідаційній процедурі

Сьогодні ситуація зі сплатою ПДВ під час реалізації активів банкрута в ліквідаційній процедурі залишається неоднозначною. Так, ВГСУ у своїй постанові від 16.05.2012 р. у справі №25/112/10 наголошує, що під час реалізації активів банкрута в ліквідаційній процедурі не виникає та не може виникнути зобов’язання банкрута щодо сплати ПДВ.

Нагадуємо, що в п. 4 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство прямо передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

При цьому органи ДФС підтримують протилежну думку. Вони вважають реалізацію майна банкрута в ліквідаційній процедурі операцією з постачання товарів, де виникає об’єкт оподаткування ПДВ. Доволі сильним аргументом на користь такої позиції органів ДФС є п. 7.3 ст. 7 ПК України. Відповідно до якого будь-які питання щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПК України.

Варто зазначити, що згаданий п. 4 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство не включено до ПК України, тому його не можна розглядати як такий, що звільняє від сплати ПДВ.

На практиці ліквідатори зазвичай не сплачують ПДВ під час реалізації майна банкрута. Однак вказана невизначеність – це «Дамоклів меч» над головою ліквідаторів. Існує ризик притягнення ліквідаторів до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.

У 2015 р. була спроба врегулювати цю колізію на законодавчому рівні. Було розроблено законопроект №3164 від 22.09.2015 р. «Про внесення змін до статті 184 ПК України». Зміни стосувалися, зокрема, пп. «д» п. 184.1 ПК України. Згідно зі змінами, анулювання реєстрації платника ПДВ повинно було відбуватися не на підставі ухвали суду про ліквідацію підприємства, а на підставі ухвали про визнання боржника банкрутом. Однак з незрозумілих причин законопроект було відкликано, а колізія залишилася невирішеною.

Сьогодні продовжується робота щодо усунення озвучених розбіжностей на законодавчому рівні. Цим питанням опікується комітет з податкового та митного права Асоціації правників України.

ІІІ. Включення заяв податкових органів до реєстру кредиторів

Проблемними, на нашу думку, є три аспекти. По-перше, чи можливо включити заявлені контролюючим органом суми неузгоджених податкових зобов’язань до реєстру вимог кредиторів?

Більшість господарських судів займають однозначну позицію, що вимоги за неузгодженими податковими зобов’язаннями (включаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення) не включаються до реєстру вимог кредиторів. Податковим боргом визнається лише податкове зобов'язання, узгоджене платником податків або встановлене судом. Зокрема, така позиція висвітлена ВГСУ у постановах від 20.12.2011 р. у справі №5015/118/11, від 08.10.2013 р. у справі №914/77/13 та від 01.07.2015 р. у справі №914/1820/14.

По-друге, що робити, якщо ліквідаційна процедура вже закінчується, а податкове зобов’язання так і не стало узгодженим?

Інколи суди все-таки включають неузгоджені податкові зобов’язання до реєстру вимог кредиторів. Однак, якщо суд займає позицію щодо необхідності узгодження зобов’язання, то ліквідаційна процедура може закінчитися, а податкове зобов’язання так і не потрапить до реєстру вимог кредиторів. В майбутньому таке податкове зобов’язання може бути списане контролюючим органом як безнадійний податковий борг.

По-третє, глибоко дискусійним є питання, як розглядати вимоги контролюючого органу щодо сплати податкових зобов’язань, які набули статусу узгоджених вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Така ситуація виникає, коли податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання було прийнято контролюючим органом до відкриття провадження у справі про банкрутство. Платник оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку. Процедура судового чи адміністративного оскарження, негативне завершення якої для платника має наслідком узгодженість податкового зобов’язання, закінчилася вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Питання в тому, чи повинні вказані вимоги контролюючих органів належати до конкурсних чи до поточних вимог?

З одного боку, нібито можна стверджувати, що зазначені вимоги контролюючих органів повинні належати до конкурсних вимог. На користь такого висновку свідчить той факт, що зазначені вимоги виникли (було прийняте відповідне податкове повідомлення рішення) до відкриття провадження у справі про банкрутство.

З іншого боку, такі вимоги стають узгодженими (чинними) вже після відкриття провадження у справі про банкрутство. Тому нібито є підстави розглядати ці вимоги як поточні (такі, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство).

На жаль, до сьогодні не сформувалося достатньо судової практики, щоб дати вичерпні відповіді на зазначені непрості питання. Хоча сказати, що судова практика взагалі відсутня – не сказати нічого.

Надзвичайно цікавою в цьому контексті є постанова ВГСУ від 11.07.2012 р. у справі №18/85 про банкрутство ТОВ «Молочна Рів’єра». У цій постанові ВГСУ визнав конкурсними вимоги контролюючого органу щодо сплати податкових зобов’язань, які набули статусу узгоджених вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, а також вказав на факт пропуску контролюючим органом строку на пред'явлення вказаних конкурсних вимог кредиторів (контролюючий орган заявив ці вимоги після узгодження податкових зобов’язань у ліквідаційній процедурі, а не у процедурі розпорядження майном у межах відведеного на це строку).

Замість висновку

Процедури банкрутства дійсно мають значну податкову складову. Навіть незважаючи на прийняття 18.01.2013 р. нової та більш прогресивної редакції Закону про банкрутство, податкових проблем у процедурі банкрутства залишається чимало.

Підписуйтесь на "Юридичну Газету" в FacebookTwitterTelegramLinkedin та YouTube.


0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати