04 березня 2019, 14:39

Як [не] повертати борги за рефінансом?

Опубліковано в №10 (664)

Катерина Вознюк, оглядач, спеціально для «Юридичної Газети»

Останніми роками банківська система України переживає непрості часи. Окрема тема — активна кампанія з повернення Національним банком України (далі — НБУ) коштів за кредитами рефінансування. За повідомленнями офіційних джерел (https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=88661691&cat_id=55838), протягом кількох років НБУ подав більше ніж 100 позовів про стягнення заборгованості за кредитами рефінансування, наданих банкам, що визнані неплатоспроможними. За низкою справ судові рішення вже набули чинності. Водночас розгляд значної кількості таких справ все ще триває. У цій статті ми зупинимося лише на деяких з них, щоб проілюструвати способи затягування виконання зобов'язань за кредитами рефінансування.

Справа №1

16.01.2019 р. Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в касаційному провадженні розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (далі — ПрАТ) на рішення Господарського суду м. Києва від 29.05.2018 р., а також постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 р. у справі за позовом ПрАТ до НБУ (відповідач‑1) та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (відповідач‑2) про визнання іпотечного договору недійсним.

Зазначений спір виник у зв'язку з Генеральним кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 р. №47 з додатками, який було укладено між НБУ (іпотекодержатель), ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (позичальник) та ПрАТ (іпотекодавець). Суди встановили, що предметом договору іпотеки є єдиний майновий комплекс ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» разом з устаткуванням, обладнанням, транспортними засобами, машинами, інвентарем, мережами та передавальними пристроями загальною вартістю 1 971 000 515 грн. Вартість єдиного майнового комплексу була встановлена за результатами оцінки.

Однак ПрАТ не погоджується із зазначеним. Обґрунтовуючи недійсність іпотечного договору, товариство посилається на порушення під час укладання іпотечного договору вимог ст. 5 Закону України «Про іпотеку», положень ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України. Зокрема, ПрАТ зазначає, що фактично в іпотеку було передано майно, якого реально не існує як єдиного об'єкта нерухомого майна, що можна ідентифікувати як об'єкт нерухомого майна. До того ж воно не було зареєстроване в порядку, передбаченому законодавством, як окремий об'єкт права власності, а отже, це майно не набуло статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законодавством порядку. Таким чином, майно не може бути предметом іпотеки. На думку ПрАТ, іпотечний договір має бути визнаний недійсним на підставі ст. 18 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 203 ЦК України.

Справа №2

Варто зазначити, що розгляду справи №910/2308/18 передував розгляд справи №910/24073/16 між тими ж сторонами. Предметом цієї справи також було оскарження дійсності зазначеного іпотечного договору, оскільки іпотечний договір був укладений в результаті рішення, прийнятого позачерговими загальними зборами акціонерів ПрАТ, які скликалися та проводилися з грубими порушеннями законодавства й статуту ПрАТ. За результатами розгляду цієї справи касаційна інстанція відмовила ПрАТ у задоволенні вимог, оскільки аргумент ПрАТ про порушення порядку скликання та проведення загальних зборів не може бути підставою для визнання недійсним оскаржуваного договору, адже це не усуває факту законності дій керівника ПрАТ щодо виконання рішення загальних зборів. Також у справі не було встановлено, що інші сторони іпотечного договору діяли недобросовісно та нерозумно (приміром, що вони знали або могли знати про відсутність у керівника необхідного обсягу повноважень).

Окрім того, суди у справі №910/24073/16 встановили, що нерухоме майно, відповідно до ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Враховуючи, що в іпотеку за спірним договором було передано цілісний майновий комплекс, вказані вище норми закону узгоджуються з приписами ст. 191 ЦК України, згідно з якими до складу єдиного майнового комплексу як підприємства входять всі види майна, призначені для його діяльності, включаючи рухоме, нерухоме, об'єкти інтелектуальної власності тощо, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом правочину. Отже, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями, а сторонами погоджено умови такої передачі підписанням договору. Також у межах розгляду цієї справи суди встановили, що предмет іпотеки та істотні умови оскаржуваного договору є належними й достатніми для його дійсності та правомірності, тобто відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

Отже, повертаючись до справи №910/2308/18, касаційна інстанція відмовила у задоволенні вимог ПрАТ, враховуючи висновки у справі №910/24073/16 та посилаючись на ч. 4 ст. 75 ГПК України (обставини, встановлені рішенням суду, що набрало чинності, не доводяться під час розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не передбачено законом).

Справа №3

Однак це ще не кінець історії. Окремо суди розглядають справу №910/1948/18 між тими ж сторонами за позовом ПрАТ про визнання недійсним іпотечного договору від 16.02.2015 р., укладеного як забезпечення за Генеральним кредитним договором про надання НБУ стабілізаційного кредиту Банку від 16.02.2015 р. №44, предметом якого виступає той самий єдиний майновий комплекс. Як підставу для оскарження іпотечного договору ПрАТ зазначив ті ж аргументи, що й у справі №910/2308/18. Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 р. та постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2018 р. вимоги ПрАТ залишені без задоволення з аналогічних міркувань, які були викладені вище. Ухвалою Касаційного господарського суду від 28.01.2019 р. відкрито касаційне провадження у справі №910/1948/18, а розгляд призначено на 14.03.2019 р. Враховуючи результати розгляду попередніх справ, напевно, результати розгляду цієї справи певною мірою можна прогнозувати.

Справа №4

Водночас не можна не зазначити про певні нюанси, які можуть впливати на всю цю історію. 13.02.2019 р. касаційна інстанція прийняла рішення у справі №911/554/17 за касаційною скаргою акціонерів ПрАТ у справі за позовом міноритарного акціонера ПрАТ Frold Projekt Limited до ПрАТ про визнання недійсними рішень позачергових зборів акціонерів ПрАТ, внаслідок яких було укладено оскаржувані іпотечні договори. Касаційні вимоги були задоволені частково, а справа була повернута на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій, на думку касаційного суду, належно не проаналізували факт та наслідки порушення корпоративних прав акціонера-позивача, а також доводи НБУ про те, що ця справа є способом уникнення відповідальності за порушення кредитних зобов'язань банку, оскільки істотна участь у банку, ПрАТ та ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» належать одній і тій самій особі, що є власником позивача у цій справі. Отже, результати нового розгляду цієї справи до останнього триматимуть інтригу для усього процесу.

Як родзинка на торті — справа №911/3981/16 за позовом НБУ до ПрАТ про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами — провадження зупинено до набрання чинності рішеннями в описаних вище справах.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати