Популярні матеріали

21 серпня 2018, 17:16

Відшкодування «банківської» шкоди: можливості й перспективи

Віктор Дубовик
Віктор Дубовик «Волхв, ЮК» партнер
Юлія Павлюченко
Юлія Павлюченко в.о. декана юридичного факультету, доцент кафедри господарського права Донецького національного університету ім. В. Стуса, к.ю.н

У період викриття численних зловживань з боку керівництва та власників банківських установ як ніколи актуальним стає питання про те, на що можуть розраховувати банки, яким було завдано шкоди діями чи бездіяльністю власників та (або) пов’язаних осіб.

Враховуючи важливість банківської системи для економіки країни, забезпечення стабільності фінансової системи, підтримки довіри населення та інші вагомі чинники у цій сфері, цілком логічними та обґрунтованими є положення, закладені у ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Достатньо часте внесення змін і доповнень до цієї статті Закону може свідчити про те, що законодавець шукає оптимальний спосіб регулювання відносин відповідальності банку за своїми зобов’язаннями, в тому числі через покладання відповідальності на пов’язаних з банком осіб.

У чинній редакції ч. 4 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплено, що власники істотної участі зобов’язані вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. Покладений на власників обов’язок забезпечується нормою ч. 5 цієї ж статті, згідно з якою пов’язана з банком особа несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства (у тому числі нормативно-правових актів НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також доведення банку до неплатоспроможності.

Одним із заходів цивільно-правової відповідальності є відшкодування шкоди, положення щодо якої закріплено у ч. 6 ст. 58 зазначеного Закону. При цьому пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.

Спеціальні правила відшкодування шкоди пов’язаними особами банків, в яких введена тимчасова адміністрація чи вже запроваджена процедура ліквідації, закладені в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Сторони справи про відшкодування шкоди пов’язаними особами банків

Суб’єктом відповідальності у формі відшкодування шкоди є пов’язані з банком особи, перелік яких закріплено у ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, до їх кола належать:

  • особи, які мають можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту не менше ніж 50% статутного капіталу та (або) голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;
  • особи, які мають істотну участь у банку, а також особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю в банку;
  • керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.

Банк зобов’язаний подавати НБУ інформацію про пов’язаних осіб. Особа може бути визначена пов’язаною з банком рішенням НБУ.

Варто звернути увагу, що в положеннях вищезазначених законів йдеться саме про осіб, які мають відшкодовувати шкоду в межах цивільно-правових деліктних зобов’язань. Цей механізм не є тотожним такому інституту трудового права як відшкодування шкоди, завданої працівником.

Суб’єктом, який звертається за відшкодуванням шкоди, спричиненої банку його власником або іншою пов’язаною з банком особою, виступає уповноважена особа банку. Особливості діють лише у разі ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Слід констатувати, що ст. 58 зазначеного Закону не закладає будь-якого спеціального способу чи порядку захисту, адже її зміст відповідає змісту генерального делікту, що передбачає відшкодування шкоди особою, з вини якої її було завдано. Проте практичною проблемою є доведення необхідних умов відшкодування шкоди.

Проблемні питання процесу доведення

Неодмінною складовою предмета доказування у цій категорії справ є наявність складу цивільного правопорушення, тобто протиправної поведінки, шкоди, причинно-наслідкового зв’язку та вини відповідача. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає, а недоведення сукупності цих обставин на практиці є найпоширенішою перешкодою для задоволення позовних вимог.

Загальновідомо, що наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Оскільки зазначені Закони не встановлюють особливостей відшкодування шкоди, необхідно керуватися загальними положеннями цивільного та господарського законодавства.

За загальним правилом, згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю правам юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Важливо пам’ятати нормативний припис: «Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода була завдана не з її вини». Однак на практиці неоднозначно розуміють законодавче положення щодо доказування вини. Можна зустріти висловлювання, що позивач, вимагаючи стягнення збитків, має належним чином довести склад цивільного правопорушення, зокрема вину власника істотної участі. У продовження цієї позиції наводяться міркування щодо того, якими доказами цю вину можна довести. При цьому прес-релізи чи постанови НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в яких може згадуватися те, що власники банку не надавали фінансової підтримки та (або) не вживали достатніх заходів для поліпшення фінансового стану, суди не беруть до уваги як належні, допустимі та достатні докази вини власників істотної участі. Як правило, це обґрунтовується змагальністю процесу.

Однак нормативно встановлена презумпція вини (ст. 614, 1166 Цивільного кодексу) означає, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання чи завдала шкоди, тому якщо пов’язана особа доведе, що шкода була нанесена не з її вини, вона звільняється від відшкодування такої шкоди.

Продовжуючи дослідження складу цивільного правопорушення, потрібно зазначити, що протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушені правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або утриманні від виконання обов’язків, передбачених правовими приписами. Іншими словами, протиправною можна вважати будь-яку поведінку (дії або бездіяльність, згідно зі ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), внаслідок якої було завдано шкоди, якщо заподіювач шкоди допустив порушення нормативних приписів під час її заподіяння (порушення нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, доведення банку до неплатоспроможності).

Окрім того, у ст. 58 зазначеного Закону закладена цікава позиція щодо умов відшкодування і предмета доведення: «Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду». Тобто, по-перше, у цьому випадку з іншої особи можна стягувати шкоду навіть у разі відсутності протиправного діяння – достатньою умовою є її збагачення; по-друге, таку шкоду можна стягувати з будь-якої з цих осіб у повному обсязі чи з усіх осіб одночасно.

У досліджуваних відносинах шкода – це не лише елемент складу правопорушення, але й міра відповідальності, оскільки завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Тож важливим питанням є обчислення розміру майнової шкоди, під час якого слід керуватися приписами ст. 22 Цивільного кодексу. Господарський кодекс майже подібно визначає склад збитків. Винятком є те, що мають бути понесені додаткові витрати на момент звернення за відшкодуванням. До складу шкоди може бути включена упущена вигода, тобто доходи, які банк реально міг би одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

На позивача також покладається обов’язок довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, яка складає ціну позову. Як правило, це складно довести, а втрата коштів банком може бути лише опосередковано поставлена у вину пов’язаним особам, адже обумовлюється сукупністю чинників.

Враховуючи наведені складові та судову практику, актуалізуються питання щодо недопущення можливості заподіяння шкоди банкам з боку пов’язаних осіб, керівна роль в якому відведена НБУ.

Ефективність дій НБУ як «запобіжник»

Передусім, НБУ в межах виконання своїх безпосередніх функцій з банківського нагляду повинен вчасно виявляти та запобігати проведенню банками ризикових операцій. Виявивши грубі порушення банківського законодавства, у тому числі за наявності підстав для віднесення банку до категорії проблемних (зменшення розміру та нормативів достатності регулятивного капіталу банку й нормативів ліквідності, збільшення обсягу негативно класифікованих активів банку тощо), НБУ спільно з уповноваженими органами має вжити заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність до банківського законодавства.

При цьому НБУ має діяти відповідно до Положення про застосування НБУ заходів впливу (Постанова Правління НБУ від 17.08.2012 р. №346), що встановлює:

  • ознаки здійснення банком ризикової діяльності (це може бути здійснення банком операцій, які не мають очевидної економічної доцільності;
  • здійснення опосередкованого кредитування пов’язаних із банком осіб;
  • проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності, та/або якщо у банку немає документів (інформації) щодо реальних фінансових можливостей здійснення фінансових операцій клієнтів, або у разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявним у банку документам (інформації) щодо фінансового стану та/або змісту діяльності (соціального статусу) клієнта;
  • надання банком послуг у фінансових операціях, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, уникненням оподаткування тощо (зокрема, пов’язаних зі зняттям готівкових коштів, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо);
  • здійснення банком або клієнтами банку фінансових операцій з використанням втрачених, викрадених документів або з ознаками підробки).

У Положенні саме на банк покладається обов’язок довести відсутність у діях клієнта або банку ознак здійснення ризикової діяльності. Відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», НБУ має право застосовувати до банків такі заходи впливу:

  • підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
  • обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій з пов’язаними з банком особами;
  • накладення штрафу, в тому числі на власників істотної участі у банку за невиконання взятих на себе зобов’язань про надання необхідної фінансової допомоги банку в межах вжиття заходів з метою приведення діяльності проблемного банку у відповідність до вимог законодавства у розмірі 5-10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
  • тимчасова (до усунення порушення) заборона використання власником істотної участі у банку права голосу;
  • тимчасове (до усунення порушення) відсторонення посадової особи банку від посади;
  • віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Проте актуальним на цій стадії є виявлення та збереження майна пов’язаних із банком осіб з тією метою, щоб у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд мав реальну можливість стягнути відшкодування завданої банку шкоди у пов’язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння банку шкоди з її вини, яка при цьому прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Одним із заходів, що обговорюється фахівцями у контексті підвищення ефективності заходів реагування, є накладення арешту на майно власників істотної участі в банку, його контролерів, топ-менеджменту та інших пов’язаних з банком осіб на підставі рішення НБУ про визнання банку проблемним і встановлення заборони цим особам розпоряджатися власним майном, окрім випадків підтримання ліквідності свого банку. Зрозуміло, що реалізація запропонованого механізму, з огляду на принцип непорушності права власності, є неможливою без його детального законодавчого врегулювання. Зокрема, на рівні процесуальних кодексів та спеціального банківського законодавства необхідно визначити вичерпний перелік підстав для накладення арешту, осіб, на майно яких може бути накладено арешт, строк дії такого арешту, а також вичерпний перелік операцій з арештованим майном, які заборонено здійснювати.

Під час нормативного врегулювання таких заходів важливо враховувати, що накладення обтяження на майно пов’язаних з банком осіб буде найбільш ефективним ще на стадії, коли банк лише визнається проблемним. Радикально, але це може бути реальним запобіжником. Звісно, якщо не «спускати ситуацію на гальмах». В останньому випадку вирішення рівняння із судовим захистом банку та його кредиторів залишатиметься з багатьма невідомими та зі звинуваченням судової системи в саботажі благих намірів НБУ чи банків.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати