Федір Достоєвський говорив: «Адвокат — найнята совість». Хоча ми живемо в інший час, але з ним складно не погодитися. Адже коли адвокат вступає у справу, він має право сказати «ні», а інколи він просто зобов'язаний це зробити, щоб не нашкодити собі та клієнту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Адвокатура — це не просто послуга, а захист довірителя. Часто від адвоката залежить, яке рішення винесе суд, з чим залишиться довіритель. Оскільки адвокат є частиною системи правосуддя та виступає її безпосереднім учасником, як і клієнт, він має право вибору, адже від позиції «раба» свого клієнта буде мало користі та ефективності. Я вважаю, що робота адвоката базується на певних принципах та правилах, які кожен адвокат формує для себе особисто (окрім адвокатської етики), опираючись на власні моральні переконання.
Враховуючи один з основних принципів адвокатури «не нашкодити», у відносинах «адвокат-довіритель» має бути взаємовигідне партнерство задля досягнення якнайкращого результату для клієнта. Звісно, як клієнт обирає адвоката, так і адвокат може погоджуватися на ведення справи або ні. Важливо, щоб адвокат не боявся говорити «ні», не боявся втратити клієнта, не боявся, що після відмови його не порадять.
Мій секрет — це толерантна відвертість та спрямованість на результат! Краще сказати «ні» клієнту, навіть якщо він буде обурений відмовою, але не нашкодити його справі. Можливо, на ваше місце прийде адвокат, який допоможе клієнту.
Для себе я чітко сформувала основні випадки, в яких точно скажу довірителю «ні».
1. Хто мій довіритель
Коли на консультації я вперше знайомлюся з довірителем, то уважно слухаю його історію, для того щоб на підсвідомому рівні відчути, чи «включається» у мене бажання його захистити, чи вірю я йому, чи готова увійти в процес. На цьому етапі я ставлю багато запитань, з'ясовую ціль, якої хоче досягти довіритель. Якщо я не відчула бажання і прагнення захищати цю людину, я точно тактовно відмовлю. Адже немає сенсу братися за справу, в яку ти не віриш.
Для мене процес заради процесу та навіть заради коштів не має сенсу і не матиме результату. Адвокат повинен вірити у клієнта, захищати його, розповідати його історію в суді так, щоб суддя повірив і виніс рішення на його користь. Якщо «душа не лежить», то не варто цього робити. Адже тоді професійне життя перетвориться на каторгу.
2. Довіра
Моя професія позбавила мене осуду до людей. Кожен має право жити так, як захоче, а також допускати помилки. Для всіх це нормально. Потенційний довіритель приходить до адвоката не для того, щоб почути лекції про мораль, а для вирішення проблеми.
Довіритель може говорити не все, але якщо він надає документи чи озвучує факти, то адвокат, подаючи їх до суду, повинен бути впевнений, що вони правдиві. В іншому випадку постраждає його репутація. Для найкращого захисту адвокат має довіряти клієнту, а якщо на старті чи у процесі справи довіритель починає брехати або спотворювати факти, то в таких ситуаціях я повертаюся до пункту договору та інформації, яку озвучувала на консультації «про брехню». Як наслідок, ми розходимося, як би іноді складно не було, але від такої співпраці не буде результату.
3. Без досвіду
Варто казати «ні», коли ти не компетентний у конкретному кейсі. Позбувшись комплексу «ти ж юрист», який має одразу відповідати на всі запитання, ми заощаджуємо свій час і знімаємо з себе невиправданий тягар. Якщо мені пропонують справу в моїй спеціалізації, в якій я не маю досвіду, в кожному конкретному випадку я вирішую, чи зможу допомогти клієнту, а також наскільки мені це цікаво, розуміючи, що витрачу на неї багато часу.
4. Адвокат для друзів
Коли я склала адвокатський іспит, передусім, повідомила всіх друзів про те, що тепер я — адвокат і готова брати справи. Супровід справи друзів чи родичів — це завжди подвійний ризик, ти ніколи не знаєш, погіршаться чи покращаться у процесі ваші відносини. Тому тут варто дотримуватися принципу: «Не впевнений — не обганяй!».
5. Подвійна гра
Інколи довіритель намагається грати у подвійну гру. Адвокату він ставить завдання підвищеної складності, а з опонентом намагається бути лояльним. Як наслідок, у протилежної сторони виникає дисонанс і враження, що адвокат розпочинає війну, на яку не погоджувався довіритель. Такі моменти варто обговорювати перед початком процесу, оскільки для клієнта це не дасть якісного результату, а навпаки, може призвести до поглиблення конфлікту. Адже інша сторона бачитиме позицію, як у байці «Лебідь, щука і рак», замість виступу єдиним фронтом. Також необхідно прощатися з клієнтом, якщо він систематично не дотримується рекомендацій, які йому шкодять і призводять не до вирішення ситуації, а до її загострення.
6. Клієнт-маніпулятор
Інколи психологічний стан клієнта не є стабільним. У такому випадку адвокат не зобов'язаний ставати для клієнта ні другом, ні психологом. Якщо клієнт у якийсь момент вирішив, що уклавши договір з адвокатом в одній справі, адвокат має також брати у супровід всі справи, які виникають у клієнта за час співпраці, турбувати його без приводу, вимагати підвищеної уваги, працювати у вихідні чи вночі. Таку поведінку варто обговорити та пояснити, що адвокат не заручник, а також що предмет договору не передбачав цей кейс.
Я зазвичай чітко прописую в договорі обсяги роботи та випадки, які обговорюються чи тарифікуються окремо. Адже комфортний клімат для роботи адвоката впливатиме на результат у справі довірителя. Бувають випадки, коли клієнт обіцяє, проте вчасно не надає адвокату необхідні документи для підготовки до судового засідання, що впливає на перебіг справи, призводить до програшу (проходять строки подачі відзиву чи зустрічного позову). Потрібно обговорювати чіткі строки, а якщо адвокат розуміє, що клієнт саботує процес або взагалі втратив до нього інтерес, слід поговорити та розійтися.
7. Сервіс, який ви не можете надати
Під час першої розмови з клієнтом я обговорюю правила гри, що я не роблю і не готова робити для «гарантованого результату». Для мене це мої правила, якими я не поступаюся, незважаючи на те, хто клієнт, який його статус чи фінансові можливості. Я попереджаю клієнта перед укладанням договору, що я не домовляюся з суддями, не фальшую докази, не гарантую результат і не вчиняю злочини для виграшу справи. Якщо довірителя це не влаштовує, оскільки він хоче «додатковий сервіс», то це не мій клієнт, а я не його адвокат. У мене є те, чим не варто торгувати, адже жоден гонорар не окупить зради моральних принципів, не купить твій спокійний сон.
Одного разу перейшовши межу, ти не повернешся на позицію, яка була до того. Це буде твоя особиста відповідальність. Звісно, в моїй практиці траплялися випадки, коли саме на цих моментах ми прощалися з довірителем. Головне не боятися сказати «ні», не боятися встановлювати свої правила.
Також можуть бути випадки, коли у процесі справи у клієнта виникають додаткові побажання до адвоката, які адвокат не готовий здійснювати. Звісно, в таких випадках відверта розмова та озвучування свого небажання вчиняти протизаконні дії — це шлях до «ні» та розставання з клієнтом.
8. Токсичний клієнт
Для мене це довіритель, якому що б ти не зробив, все не так. Він хоче тебе повчати, розказувати, як вести справу, він знає судову практику і може все робити сам, але хоче, щоб був адвокат «блазень», яким він постійно незадоволений, якого не поважає. Таких клієнтів можна виявити під час першої розмови, особливо коли вони розповідають про те, як мали справу з попередніми адвокатами чи іншими кейсами. Головне — не намагатися «вилікувати» такого клієнта, адже буде витрачено занадто багато сил і старань, а результат один — він незадоволений. Коли вас упіймав такий клієнт, необхідно дуже толерантно сказати «ні» та швидко зникнути, поки вас не звинуватили в усіх смертних гріхах.
9. Публічний клієнт
Я завжди чітко розумію, що в моїй сфері є достатньо талановитих, професійних, компетентних колег, які можуть захистити клієнта. Тому в кожній пропозиції увійти у справу до публічного клієнта я вивчаю його історію та репутацію. Адже адвоката ототожнюють з клієнтом, від цього складно абстрагуватися в гучній справі. Якщо ви не готові витримати опір преси, публічності, порад колег та ставлення суду, то краще відмовити.
10. 100% програю
На мою думку, можна сказати «ні» клієнту, коли справа очевидно програшна. Інколи довіритель може забути, про що його попереджав адвокат, а після винесення рішення звинувачувати в некомпетентності, а також у тому, що дарма витратив кошти. Я вважаю, що адвокат має право відмовитися від справи, в якій він впевнений, що програє, і таким чином не збільшувати свою статистику програшів. У клієнта буде шанс звернутися до іншого адвоката. Однак, якщо ви берете таку справу, краще підпишіть додаток до угоди, в якій викладіть і погодьте вашу позицію та вірогідний варіант. Час пройде, клієнт забуде, а у вас буде доказ, що ви попереджали, що це був вибір довірителя і його добровільна згода на процес за таких перспектив.
11. Клієнти-мрійники
Варто казати клієнту «ні», коли адвокат розуміє, що клієнт має власне відчуття реальності та правосуддя, яке не має нічого спільного із законодавством, а навіяне фільмами та власним уявленням про те, як воно має бути. Адвокати — не чарівники, а тому якщо ваш клієнт просить нездійсненного і не готовий зіштовхнутися з об'єктивною реальністю, краще відмовитися.
12. Хто платить, той музику замовляє
Думаю, що багато адвокатів зіштовхувалися з не виплаченими повною мірою гонорарами. Тому я дотримуюся правила, що ніщо так не підсилює співпрацю, як вчасно внесена передплата. Коли адвокат недоотримує від клієнта кошти за виконану роботу, настає відчай і розчарування, що можна було цей час присвятити собі та своїм справам, а не займатися справою клієнта і в результаті нічого за це не отримати. Я рекомендую завжди укладати угоду з реальними сумами, конкретно прописувати випадки та строки оплати, детально обговорювати це питання з клієнтом.
У цій статті я виклала свою думку, яка ґрунтується на власному досвіді. Звісно, у вас можуть бути свої варіанти «ні». Однак я переконана, що адвокати повинні мати власні «правила гри», які будуть чітко зрозумілі клієнтам. Тоді незручних ситуацій буде значно менше. Адже правильно сказати «ні» клієнту — це мистецтво.